Політична трансформація та «подарунок» від Нетаньягу

Ідіт Сільман, нинішня міністерка охорони довкілля, пройшла шлях від участі в коаліції Нафталі Бенета до лав партії «Лікуд». За оцінкою політичного стратега Ніво Коена, який раніше консультував Ітамара Бен-Гвіра та Нафталі Бенета, цей перехід став прикладом прагматичної «зради», яка принесла їй політичні дивіденди. Беньямін Нетаньягу, як стверджує автор, надав Сільман місце в партії та міністерський портфель як винагороду за розвал попередньої коаліції. Для самої Сільман, за словами Коена, це стало успішним, хоч і суперечливим, кар’єрним кроком.

Стратегія «Лікуду»: агресія замість програм

Напередодні праймеріз Ідіт Сільман змінила тактику. Замість спирання на адміністративний ресурс чи внутрішньопартійні зв’язки, вона обрала шлях радикальної конфронтації. Ніво Коен описує кілька етапів її кампанії:

  • Візуальний тиск: під час заходу «Лікудіада» на дверях готелю, де мешкали гості, з’явилися написи «Ліві не дають перемогти у війні».
  • Інформаційні атаки: поширення непідтвердженої інформації про Нафталі Бенета, включаючи приховані записи та заяви про нібито недієздатність колишнього прем’єра.

Хоча ці дії призвели до юридичних позовів, вони забезпечили Сільман медійну увагу. Як зазначає автор, навіть критичні матеріали у «лівих» медіа лише підсилюють її популярність серед ядерного електорату «Лікуду», який, за словами Коена, шукає не програмних рішень, а «крові» та ідеологічних ворогів.

Аналіз: чому це працює в сучасній партії

Експерт стверджує, що Ідіт Сільман точно «прочитала» поточний стан «Лікуду». Партія, яка перебуває при владі 50 років, за версією Коена, демонструє ознаки ідеологічної деградації. Ніво Коен вважає, що сучасна база «Лікуду» менше цікавиться фактами, а більше схильна до споживання фейків та риторики ненависті. Саме тому кампанія, побудована на атаках проти Нафталі Бенета та «лівих», виявляється ефективнішою за будь-які професійні досягнення на міністерській посаді.

Наслідки для ізраїльської політики

Згідно з аналізом Ніво Коена, Ідіт Сільман стала символом «нового Лікуду» — грубого, гучного та такого, що прагне розколу. Її кампанія отримує підтримку в медіа, зокрема на 14-му каналі, і знаходить відгук у виборців, які готові голосувати за такий стиль ведення політики. Коен підсумовує, що успіх Сільман на праймеріз залежатиме не від її роботи в міністерстві, а від того, наскільки ефективно вона зможе експлуатувати гнів та ненависть своїх однопартійців до опонента.