24 лютого 1942 року радянський підводний човен Щ-213 торпедував у Чорному морі старий скотарський баркас «Струма». На борту перебували 781 єврейський біженець з Румунії і 10 членів екіпажу — люди, яким Британська Палестина відмовила у в'їзді, а Туреччина два місяці тримала на карантині в Стамбульській гавані, перш ніж відбуксирувати у відкрите море. Вижив один — 19-річний Давид Столяр. Це була не найбільша трагедія в єврейській історії ХХ сторіччя. Але вона — у стислому вигляді — вся історія алії: люди, яких не хочуть ніде, тиснуться на непридатний до плавання корабель, бо є лише один напрямок, де їх можуть прийняти.

Слово, що не перекладається

Алія (עלייה) дослівно означає «сходження» — той самий корінь, що й підйом на гору, вихід до читання Тори, паломництво до Єрусалима. Не еміграція, не переселення, не втеча — а повернення. Ця семантика принципова: вона перетворює кожного репатріанта з біженця на людину, що виконує одвічне обітування.

Єврейське агентство — «Сохнут», засноване у 1929 році, — стало головним механізмом алії: вербування, навчання, фінансування переїзду і перших місяців абсорбції. Закон про повернення 1950 року надав кожному єврею і членам його родини безумовне право на ізраїльське громадянство. Разом ці два інструменти зробили масову алію організованою — але не позбавили її болю.

Від 1882 року і до сьогодні пройшло сім великих хвиль. Кожна — окремий світ: різний тригер, різні люди, різний внесок у ту країну, яку ми зараз знаємо як Ізраїль.

Перша алія (1882–1903): ~35 000 — ті, хто не вмів копати

Початком Першої алії вважають 1882 рік — рік після хвилі погромів у Єлизаветграді, Києві, Одесі, Варшаві. Рух «Хово­вей Ціон» («Коханці Сіону») організував перші групи переселенців. Молоді люди з міст, де євреям заборонено було жити поза «смугою осілості», їхали будувати «нового єврея» — сильного, фізично загартованого хлібороба.

Парадокс виявився майже одразу. Більшість перших олімів не вміли працювати на землі. Петах-Тіква — «мати колоній», заснована ще у 1878 році ультраортодоксами з Єрусалима, — до 1882-го спустіла через малярію і посухи. Відроджена заново, вона, як і більшість нових поселень, дуже швидко перейшла на найману працю арабських батраків: ті знали, як вирощувати апельсини і виноград у місцевому кліматі, а єврейські колоністи — ні.

Фінансову катастрофу першої хвилі врятував барон Едмон де Ротшильд з Парижа — він витратив на підтримку поселень десятки мільйонів франків, перетворившись у фактичного господаря колоній. Його управляючі диктували, що і як садити, карали відступників грошовими штрафами і виселенням. Відносини з бароном у піонерів були складними.

До 1903 року виникло близько 25 поселень: Рішон-ле-Ціон, Зихрон-Яаков, Реховот, Гедера, Хадера. Частина з них сьогодні — великі міста. Частина — покинута або зникла. Близько 40% першої хвилі повернулось назад до Росії або виїхало до Америки: Палестина виявилась надто суворою.

Друга алія (1904–1914): ~40 000 — винахідники країни

Кишинівський погром 1903 року і революція 1905-го виштовхнули нову хвилю — молодших, ідеологічно загартованих, зі соціалістичними ідеями у голові. Серед них — 20-річний Давид Бен-Ґуріон (1886–1973), який прибув до Яффи у 1906 році. І 21-річний Іцхак Бен-Цві (1884–1963), майбутній другий президент держави.

Друга алія принесла три речі, без яких сучасного Ізраїлю не існувало б. Перше — кібуц. У 1910 році на березі Кінерету виникла Дганія — перша колективна сільськогосподарська комуна, де все спільне: земля, праця, їжа, виховання дітей. Ідея виявилась настільки живучою, що через сто років в Ізраїлі понад 270 кібуців. Друге — відродження іврит як розмовної мови. Еліезер Бен-Єгуда (1858–1922) розпочав цей проект ще у 1880-х, але саме Друга алія зробила іврит мовою повсякденного спілкування в поселеннях. Третє — «єврейська праця»: ідеологічна боротьба проти найму арабів, яка поклала початок відокремленій єврейській економіці.

Маловідома деталь: більшість учасників Другої алії теж покинули Палестину. За різними оцінками, з 40 000, що приїхали між 1904 і 1914 роками, залишилось лише 10 000–12 000. Решта не витримала важких умов, малярії, безробіття, самотності. Але ті, хто залишився, сформували кістяк майбутньої ізраїльської держави.

Третя і Четверта алія (1919–1929): ~120 000 — будівничі міст

Жовтнева революція 1917 року і Перша світова закрили канал еміграції до США одразу для двох категорій: більшовики забороняли виїзд, а американський Конгрес у 1921 і 1924 роках ухвалив імміграційні квоти, що фактично закрили Сполучені Штати для євреїв зі Східної Європи. Палестина стала не першим вибором, а єдиним.

Третя алія (1919–1923) принесла ~40 000 піонерів — добре підготованих аграрно. Саме вони осушили болота Єзреельської долини, де розповсюджувалась малярія, і побудували дороги. Четверта алія (1924–1929) була іншою: переважно польські торговці і ремісники, ~82 000 осіб. Вони не хотіли кібуців — вони хотіли крамниці, майстерні, готелі. Вони будували Тель-Авів: місто, якого ще двадцять років тому не існувало, а тепер перетворювалось на справжній мегаполіс з кав'ярнями, кінотеатрами і бізнесом.

Але Четверта алія принесла і першу серйозну економічну кризу: у 1926–1927 роках Палестина пережила безробіття і фінансовий колапс. Тисячі нових олімів від'їжджали назад до Польщі або далі — до Аргентини, Бразилії, куди завгодно. Четверта алія стала першою великою хвилею, де «повернення» масово перетворювалось на розчарування.

П'ята алія (1929–1939): ~250 000 — рятівники і рятунок культури

Прихід нацистів до влади у Німеччині у 1933 році кардинально змінив характер алії. Якщо до того їхали переважно молоді соціалісти зі Сходу, то тепер до Палестини рушили єке — так іронічно прозвали в Ізраїлі вихідців з Центральної Європи (від їдиш. слова «жакет»: вони приїжджали в пальтах і краватках у 40-градусну спеку). Лікарі, архітектори, музиканти, вчені, адвокати, університетські професори.

Вони збудували Єврейський університет у Єрусалимі і Техніон у Хайфі — як світові наукові центри. Вони заснували Ізраїльський філармонічний оркестр: у 1936 році скрипаль Броніслав Губерман зібрав 73 єврейських музиканти з оркестрів Берліна, Відня і Варшави — всі вони рятувались від нацизму. Диригував на першому концерті Артуро Тосканіні. Вони принесли із собою вишукану архітектуру Баугаус: Тель-Авів сьогодні — найбільша у світі концентрація будівель у стилі Баугаус, за що місто у 2003 році внесли до списку ЮНЕСКО.

Паралельно тривала алія бет — нелегальна імміграція в обхід британських обмежень «Білої книги» 1939 року. Старі кораблі набивали сотнями людей. Деякі добирались. «Струма», яка відкривала цю статтю, — не добралась. За підрахунками, у 1939–1948 роках близько 110 000 євреїв намагались потрапити до Палестини нелегально; тисячі загинули або опинились у британських таборах на Кіпрі.

Алія 1948–1960: ~711 000 — державний іспит

14 травня 1948 року, за 8 годин після проголошення незалежності, Ізраїль відкрив кордони. До кінця 1950 року приїхали 711 000 осіб — більше, ніж усе єврейське населення країни на момент незалежності. Дорослий Ізраїль фактично вдвічі збільшився за два роки.

Масову алію 1948–1952 років прийнято романтизувати. Насправді це була гуманітарна криза. Нові оліми жили в мааборот — тимчасових наметових містечках і збірних бараках, де взимку замерзали, влітку пекло, а санітарних умов не було. У піковий момент у мааборот мешкали понад 220 000 осіб.

Ця хвиля була принципово іншою за складом. Половина нових олімів — євреї з арабських країн: Іраку, Єгипту, Марокко, Тунісу, Лівії, Сирії, Ємену. Їх виштовхнули погроми і вигнання після утворення Ізраїлю. Лише з Іраку у 1950–1951 роках виїхало 130 000 осіб — операція «Езра і Нехемія». Сотні мільйонів доларів нерухомості і заощаджень вони були змушені кинути.

Операція «Килим Чарівний» (1949–1950) стала одним з найнеймовірніших логістичних подвигів молодої держави: 380 рейсів авіакомпанії Alaska Airlines перевезли ~49 000 єменських євреїв через Аден до Ізраїлю. Деякі з них ніколи до того не бачили літака — і тлумачили польот як буквальне виконання біблійного обітування «понесу вас на орлиних крилах» (Вихід 19:4). Вже дорогою до Адена кілька сотень померли — від знесилення і хвороб.

Напруга між ашкеназійськими олімами зі Сходу Європи, що тримали управлінські позиції, і сефардськими олімами з арабських країн, яких скеровували на периферію і до яких ставились зверхньо, стала тріщиною, що не загоїлась досі. Вона визначає ізраїльський соціальний і політичний поділ по сьогодні.

Радянська алія (1970–1999): ~1,25 мільйона — хай-тек і нова демографія

«Відмовники» — так називали радянських євреїв, яким КДБ відмовляв у виїзді. Деякі чекали роками, втрачаючи роботу і соціальний статус. Натан (Анатолій) Щаранський провів у радянських в'язницях і таборах 9 років — і став символом боротьби за право на алію. У 1970-х з СРСР виїхало близько 150 000 євреїв, але більшість спочатку обирали США або Німеччину, а не Ізраїль.

Розпад Радянського Союзу відкрив найбільші ворота в ізраїльській історії. У 1990 і 1991 роках приїхало 375 000 осіб — 19% приросту єврейського населення країни за два роки. Ізраїль тоді навіть не мав достатньо готелів, орендованого житла і шкіл, щоб прийняти всіх одразу. Прем'єр Іцхак Шамір зводив тимчасові кемпінги і «каравани» — збірні будинки, де родини з двох-трьох осіб жили в 20-метрових вагончиках.

Парадокс радянської алії — у її складі. За ізраїльським Законом про повернення, на алію мали право і не євреї за галахою (єврейським релігійним законом) — чоловіки і дружини євреїв, їхні діти і онуки. За підрахунками Центрального статистичного бюро, близько 26% олімів з колишнього СРСР не були євреями за галахою. Частина з них, приїхавши, вперше у дорослому віці зробила обрізання. У деяких синагогах Тель-Авіва виникли черги на цю процедуру.

Довгостроковий внесок радянської алії виявився трансформаційним. Серед 879 000 олімів 1990–1998 років було близько 57 000 вчених та інженерів. Саме вони стали фундаментом ізраїльської хай-тек індустрії, яка у 2000-х перетворила країну на «Силіконову долину Близького Сходу». Темп зростання ізраїльської економіки у 1990-х безпосередньо корелює з радянською алією: нові платники податків, нові інтелектуальні ресурси, нові підприємці.

Ефіопська алія: «Соломон» і «Мойсей» — 36 годин, що рятують народ

Бета Ісраель — «Дім Ізраїлю» — тисячоліттями жила в ефіопських горах, відрізана від решти єврейського світу. Їхній іудаїзм відрізнявся від рабинського: вони не знали Талмуду, святкували Шабат і Песах, але не мали тефілін і не читали молитов після Вавилонського полону. Ізраїльський рабинат довго відмовлявся визнавати їх євреями. У 1975 році після тривалих суперечок держава нарешті надала їм право на алію.

Операція «Мойсей» 1984 року: Моссад домовився з суданським диктатором Німейрі про таємний коридор. За 7 тижнів близько 8 500 ефіопських євреїв перебрались до Судану і звідти — до Ізраїлю. Операцію зупинили через витік інформації в американській пресі: арабські союзники Судану дізнались і натиснули на Хартум. Тисячі людей залишились у суданських таборах.

Операція «Соломон» — 24–25 травня 1991 року — стала відповіддю на повалення режиму Менґісту: у Аддіс-Абебі ось-ось мали з'явитись повстанці, і ефіопські євреї опинились під загрозою. За 36 годин 35 ізраїльських літаків — цивільні Boeing 747 El Al і військові C-130 — виконали безперервні рейси. Евакуювали 14 325 осіб. Один Boeing 747 узяв на борт понад 1000 пасажирів — абсолютний рекорд для цього типу літака. На борту під час польоту народились двоє немовлят.

Абсорбція виявилась найскладнішою в ізраїльській історії. Ефіопські євреї прийшли з аграрної, доіндустріальної культури — без письмової мови (Ґеез — сакральна, не розмовна), без практики банківської системи, без міського побуту. Їхні діти стикались з расизмом у школах. У 1996 році вибухнув скандал: з'ясувалось, що служба крові «Маґен Давід Адом» таємно знищувала донорську кров від ефіопських євреїв, вважаючи її потенційно забрудненою ВІЛ. Протест на вулицях Єрусалиму 1996 року став першою масовою демонстрацією ефіопських ізраїльтян.

Нова алія (2000–2026): від Парижа до Харкова — і назад?

Серія терористичних атак у Франції 2012–2015 років підштовхнула французьких євреїв до переосмислення свого майбутнього. Щороку до Ізраїлю переїжджало 7 000–8 000 французів — рівень, якого не було з часів 1990-х. Французька алія принесла свій відбиток: елітарну освіту, капітал, смак до ресторанів і моди. Хайфський хумус і тель-авівські модні бутіки — почасти їхній вплив.

24 лютого 2022 року Росія вторглась в Україну. За перші десять місяців понад 14 000 українських євреїв і членів їхніх родин переїхали до Ізраїлю. Для багатьох алія була не ідеологічним рішенням, а евакуацією: вони брали документи і виїжджали під ракетними обстрілами. Разом з тим понад 160 000 росіян приїхали до Ізраїлю з 2019 по 2024 рік — частина тікала від мобілізації, частина від санкцій, частина просто переводила бізнес.

У 2025 році вперше за десятиліття статистика стала тривожною: за перші сім місяців лише 11 314 осіб приїхали до Ізраїлю — на 42% менше, ніж рік тому. І одночасно 40 000 ізраїльтян виїхали — на 58% більше, ніж роком раніше. Деякі дослідники називають це «зворотньою алією» — явищем, яке в ізраїльському суспільстві вважається табуйованою темою. Війна у Газі та ескалація на півночі, соціальна напруга, судова реформа — все це робить рішення про переїзд складнішим, ніж коли-небудь.

Що кожна хвиля залишила Ізраїлю

Коли дивитись на сім хвиль разом, вимальовується дивний візерунок. Ізраїль будували люди, яких не хотіли деінде — і кожна нова хвиля приносила те, чого попередній бракувало. Перша алія дала землю і перші міста. Друга — ідеологію і лідерів. Третя і Четверта — робітничий клас і міську культуру. П'ята — науку, мистецтво і архітектуру. Алія 1948–1960-х — демографічну більшість і різноманіття. Радянська — хай-тек і науковий потенціал. Ефіопська — унікальний досвід трансконтинентального порятунку цілого народу. Французька і українська — питання, які ще не мають відповіді.

Парадокс алії полягає в тому, що вона ніколи не була процесом без болю — ні для тих, хто приїжджав, ні для країни, що приймала. Кожна хвиля проходила через конфлікт: між старими і новими олімами, між ашкеназами і сефардами, між релігійними і світськими, між тими, хто приїхав за ідеєю, і тими, хто тікав від катастрофи. Цей конфлікт не завершений. Він і є Ізраїль.

Хронологія алії

  • 1882 — початок Першої алії після погромів у Росії; засновано Рішон-ле-Ціон, Зихрон-Яаков, відновлено Петах-Тіква
  • 1904 — початок Другої алії; приїжджають Бен-Ґуріон і Бен-Цві; виникає перший кібуц Дганія (1910)
  • 1919–1929 — Третя і Четверта алія; осушення боліт Єзреелю; будівництво Тель-Авіва
  • 1933–1939 — П'ята алія: ~250 000, серед них єке з Німеччини; заснування Ізраїльського філармонічного оркестру (1936)
  • 24 лютого 1942 — загибель «Струми»: 781 особа, єдиний вцілілий
  • 1948–1952 — масова алія після незалежності: 711 000 осіб; операція «Килим Чарівний» (49 000 єменських євреїв)
  • 1950 — прийнято Закон про повернення: право алії для кожного єврея
  • 1984 — операція «Мойсей»: 8 500 ефіопських євреїв таємним коридором через Судан
  • 1990–1991 — розпад СРСР; 375 000 радянських євреїв приїжджають за два роки
  • 24–25 травня 1991 — операція «Соломон»: 14 325 ефіопських євреїв за 36 годин
  • 2022–2024 — українська і російська алія після вторгнення; 14 000+ з України у 2022 році
  • 2025 — алія падає на 42%; еміграція з Ізраїлю зростає на 58%

Найпоширеніші запитання про алію

Хто має право на алію?

Відповідно до Закону про повернення 1950 року і поправок 1970 року — кожна особа єврейського походження до третього коліна (діти і онуки євреїв), а також їхні чоловіки і дружини незалежно від їхнього власного походження. Це ширше, ніж галахічне визначення єврея (за галахою, єврей — той, хто народився від єврейської матері або прийняв юдаїзм). Саме тому серед олімів з СРСР близько 26% не були євреями за галахою.

Скільки євреїв загалом переїхало до Ізраїлю?

Від 1882 по 2025 рік до Ізраїлю прибуло понад 3,5 мільйона олімів. З них близько 543 000 — до незалежності 1948 року, понад 711 000 — у перші чотири роки після незалежності, і близько 1,25 мільйона — з колишнього СРСР між 1989 і 2019 роками. Єврейське населення Ізраїлю сьогодні становить близько 7,2 мільйона осіб.

Що таке «відмовники»?

«Відмовники» (рос. «відказнікі») — радянські євреї, які подали заявку на виїзд до Ізраїлю і отримали відмову КДБ, як правило, під приводом доступу до «державної таємниці». Відмовники втрачали роботу, але не могли виїхати — опинялись у підвішеному стані між СРСР і Ізраїлем. Їхня боротьба стала символом правозахисного руху 1970–1980-х. Найвідоміший відмовник — Натан Щаранський, якого звільнили у 1986 році після переговорів між СРСР і США.

Чим алія відрізняється від звичайної еміграції?

Концептуально — напрямком руху. Еміграція — це від'їзд. Алія — «сходження», повернення на батьківщину предків. Практично — держава активно фінансує переїзд: оплачує переліт, надає «кошик абсорбції» (сал кліта) — грошову допомогу перших місяців, безкоштовні курси іврит, пільги при оподаткуванні. Еміграція — особиста справа. Алія — державна програма.

Чи можна повернутись після алії?

Так. Ізраїльське громадянство не скасовується від від'їзду. Але феномен «яриди» — тих, хто залишив Ізраїль (від слова «ярад» — «спуститись», антонім алії) — вважається суспільно болючою темою. За даними 2025 року, понад 40 000 ізраїльтян виїхали тільки за перші сім місяців. Кількість тих, хто виїжджає, вперше за десятиліття перевищила кількість тих, хто приїжджає.


Джерела: Jewish Agency for IsraelЯд ВашемINSS (Інститут досліджень національної безпеки)