Геополітичне протистояння: порядок денний у Пекіні

Дональд Трамп готується до зустрічі з лідером Китаю Сі Цзіньпіном, яка стане визначальною для майбутнього глобальної економіки та безпекової архітектури на Близькому Сході. Основною темою переговорів є стабілізація торговельних відносин, зокрема припинення «війни мит», яку Трамп ініціював, а згодом призупинив. США вимагають від Китаю збільшення закупівель американської сільськогосподарської продукції (соя, м’ясо), літаків Boeing та критичних мінералів для виробництва напівпровідників. Своєю чергою, Пекін вимагає скасування обмежень на експорт передових технологій та чипів.

Економічні важелі та «нафтовий інтерес»

Іран та його роль у регіональній дестабілізації залишаються центральним питанням порядку денного. Китай є основним покупцем іранської нафти, яка постачається в обхід американських санкцій через так званий «тіньовий флот». Згідно з умовами 25-річного договору вартістю 400 мільярдів доларів, КНР отримує енергоресурси за цінами нижче ринкових, розраховуючись у юанях. Це створює замкнене коло: Тегеран отримує валюту, яку може витратити лише на китайські товари, що посилює економічну залежність Ірану від Пекіна.

Аналітики вказують, що Китай не лише купує нафту, а й постачає компоненти для іранської військової промисловості, зокрема хімікати для вибухівки та запчастини для БПЛА. Прем’єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу в інтерв’ю CBS неодноразово натякав на цей факт, що викликало різку реакцію МЗС Китаю, яке назвало ці звинувачення «безпідставними».

Китай між Тегераном та Ер-Ріядом: стратегічний вибір

Ситуація в Ормузькій протоці є критичною точкою тиску. Трамп прагне, щоб Пекін використав свій вплив для відкриття морських шляхів та тиску на Тегеран у межах переговорів щодо «плану 14 пунктів». Проте експерти сумніваються у готовності Сі Цзіньпіна до радикальних кроків. Китай побоюється, що укладення повноцінної угоди між США та Іраном призведе до стабілізації ринку нафти, що змусить Пекін купувати ресурси за ринковими цінами замість поточних дисконтних пропозицій.

Водночас Пекін має потужні економічні інтереси в країнах Перської затоки. Обсяг торгівлі Китаю з Саудівською Аравією (близько 97 млрд доларів на рік) та Об’єднаними Арабськими Еміратами (95–100 млрд доларів) значно перевищує економічну вигоду від співпраці з Іраном (30–40 млрд доларів). Це змушує китайське керівництво балансувати, уникаючи відкритої конфронтації з Вашингтоном та його союзниками в регіоні.

Прогноз: вплив на післявоєнне відновлення

Довгостроковий ефект зустрічі залежатиме від того, чи зможе Дональд Трамп переконати Пекін у тому, що стабільний Близький Схід вигідніший для китайської економіки, ніж підтримка «антиамериканського табору». Якщо війна завершиться, Китай, ймовірно, стане головним постачальником технологій, сировини та обладнання для відновлення іранської інфраструктури та оборонної промисловості. Наразі ж Пекін продовжує політику «стриманої підтримки» Тегерана, прагнучи зберегти свій плацдарм в регіоні, але не перетинаючи «червоних ліній», які могли б призвести до масштабних вторинних санкцій з боку США.