У п'ятницю, 25 квітня 2026 року, Ізраїль знову став ареною для масштабних акцій протесту, що охопили ключові міста країни. Тисячі громадян вийшли на вулиці, висловлюючи глибоке невдоволення чинним урядом та вимагаючи відповідальності за події 7 жовтня, а також перегляду дій правоохоронних органів. За даними видання Newsru.co.il, демонстрації відбулися у Тель-Авіві, Єрусалимі, Хайфі, Каркурі, Петах-Тікві та Модіїні, підкреслюючи зростаючу соціальну напругу.


Основні вимоги та центри протесту

Найбільша акція відбулася на площі Габіма у Тель-Авіві, де зібралися тисячі демонстрантів. Їхні головні вимоги включали негайну відставку уряду та створення незалежної державної комісії з розслідування провалів, які призвели до трагічних подій 7 жовтня.


В Єрусалимі, на Паризькій площі (Кікар Паріз), також пройшла акція протесту проти уряду. Під час демонстрації було затримано двох осіб, у яких виявили та вилучили проектори. За скаргою, демонстранти проектували візуальні матеріали на стіни житлових будинків, що заважало мешканцям.


Сотні людей зібралися на перехресті Хорев у Хайфі, щоб висловити своє невдоволення діями чинного уряду. Аналогічна акція протесту відбулася на перехресті Каркур, де поліція вилучила у демонстранта прапор Угорщини, мотивуючи це тим, що він 'схожий на палестинський прапор'.


Окремі протести були спрямовані проти дій поліції. Сотні людей взяли участь у демонстрації біля піцерії в Петах-Тікві, де працював Іману Баньямін Залікі, вбитий у ніч святкування Дня незалежності. Учасники акції протестували проти 'безпорадності поліції'. Пікет за участю десятків людей пройшов біля відділення поліції в Модіїні після затримання доктора Алекса Сінклера за в'язану кіпу з ізраїльським та палестинським прапорами.


Напруга навколо розслідування 7 жовтня

Протести посилилися після бурхливого обговорення у Верховному суді (Багац) щодо створення державної комісії з розслідування подій 7 жовтня. Судді рекомендували 'зачекати виборів', щоб залишити це питання на розсуд громадськості, що викликало значне обурення, особливо серед сімей загиблих.


Серед виступаючих були Рубі та Хагіт Хен, батьки сержанта Ітая Хена, який загинув 7 жовтня. Вони, як члени 'Жовтневої ради', яка бореться за створення державної слідчої комісії, заявили: 'Ми стояли над могилою нашого сина, після того, як він повернувся до нас із полону. Не живим, а загиблим. І там, у найважчий для батьків момент, ми присягнули на одному: що його жертва не буде марною – і ми знайдемо відповідальних за трагедію'.


Хагіт Хен підкреслила, що минуло 'майже 1000 днів з моменту різанини – а правда досі не розслідувана. Відповідальність досі не взята.' Рубі Хен зазначив, що настав час для 'історичного вердикту', порівнявши ситуацію з розслідуваннями після Війни Судного дня або вбивства Рабіна. Він наголосив, що якщо уряд ухиляється, 'суд має сказати своє слово'.


Рафі Бен Шітріт, батько сержанта Елроя Бен Шітріта, який загинув у боях 7 жовтня, назвав державну слідчу комісію 'не політичною, а етичною та моральною вимогою'. Він підкреслив, що 'політичне керівництво визначає політику національної безпеки та пріоритети – і той, хто приймав рішення, несе пряму відповідальність за найсерйознішу національну катастрофу в історії держави'.


На демонстрації також виступив генерал-майор (у відставці) Гай Цур, колишній командувач Сухопутних військ, який торкнувся закону про звільнення від призову, що просувається урядом на тлі навантаження на резервістів.


Вплив внутрішньої напруги на українську громаду в Ізраїлі

Масштабні протести та зростаюча внутрішньополітична напруга в Ізраїлі мають прямий вплив на українську громаду, яка проживає в країні. Для багатьох українців, які знайшли притулок в Ізраїлі після повномасштабного вторгнення Росії, стабільність та безпека є ключовими факторами. Постійні демонстрації, затримання та відчуття соціальної роз'єднаності можуть посилювати відчуття тривоги та невизначеності, особливо для тих, хто вже пережив травму війни та вимушеного переселення.


Українські громадяни, які інтегруються в ізраїльське суспільство, змушені адаптуватися не лише до нової культури та мови, але й до динамічного політичного ландшафту. Зростання соціального невдоволення та вимоги щодо відповідальності уряду, хоч і є проявом демократії, можуть сприйматися як ознака внутрішньої нестабільності. Це може ускладнити процес адаптації та створити додатковий психологічний тиск, оскільки люди прагнуть знайти спокій та стабільність у новій країні.


Важливо, щоб українська громада залишалася поінформованою про події, але також зберігала зосередженість на власній інтеграції та добробуті, розуміючи, що протести є частиною демократичного процесу в Ізраїлі.