Виборча система Ізраїлю: Кнесет, бар'єр 3,25% і як формують уряд

В Ізраїлі немає депутата «від Хайфи» чи «від Негеву». Коли ізраїльтянин приходить на виборчу дільницю, він голосує за партію — і ця партія отримує місця у Кнесеті пропорційно до своєї частки голосів по всій країні. Єдиний бар'єр для входу — 3,25% від загальної кількості поданих голосів. Здається просто. На практиці ця система породжує одні з найнестабільніших коаліцій у демократичному світі: за 76 років незалежності Ізраїль провів понад 25 парламентських виборів — більше, ніж будь-яка інша стала демократія за порівнянний строк.

Як влаштована система: механіка і цифри

Кнесет — однопалатний парламент Ізраїлю. У ньому рівно 120 місць — число символічне: стільки членів налічував Великий Санхедрин, найвищий судовий і законодавчий орган давнього Єрусалима. Вибори відбуваються раз на чотири роки, але можуть відбутись раніше — якщо уряд втрачає довіру Кнесету або парламент сам себе розпускає. Саме через це Ізраїль неодноразово проводив вибори через 1–2 роки після попередніх.

Голосування — за партійний список. Виборець отримує бюлетень із літерою або буквосполученням давньоєврейського алфавіту, що позначає конкретну партію. Він кладе цей папірець у конверт і опускає в урну. Жодних «хрестиків» і «галочок» — лише один конверт і один папірець. Виборчий бюлетень в Ізраїлі — найпростіший серед демократій світу.

Мандати розподіляються за методом найбільших залишків (метод Гер'є-Ніємеєра): спочатку кожна партія отримує ціле число мандатів відповідно до своєї частки голосів, а залишки — за величиною дробових частин. Партії, що не подолали виборчий бар'єр 3,25%, до розподілу не допускаються. Їхні голоси «згорають» і фактично перерозподіляються між партіями, що пройшли.

Бар'єр підвищували кілька разів: у 1992 році він становив 1,5%, у 2003-му — 2%, у 2014-му — зріс до нинішніх 3,25%. Мета полягала в тому, щоб зменшити фрагментацію парламенту і кількість дрібних партій. Результат виявився неоднозначним: великих партій не побільшало, але дрібні навчились об'єднуватись у технічні блоки перед виборами, а потім розходитись одразу після.

Списки кандидатів формуються всередині партій — через праймеріз або рішення партійного керівництва. Виборець голосує за партію, а не за конкретну людину. Місце в списку вирішує все: кандидат під номером 1 потрапить до Кнесету навіть якщо партія отримає лише один мандат, кандидат під номером 30 — лише якщо партія отримає більше 30 місць. Тому боротьба за вигідну позицію у списку всередині партій буває запеклішою, ніж сама виборча кампанія.

Право голосу мають усі громадяни Ізраїлю віком від 18 років. Право балотуватися — з 21 року, якщо немає юридичних перешкод (наприклад, незнятої судимості або подвійного громадянства країни, що веде війну з Ізраїлем). Голосування не є обов'язковим — за неявку санкцій немає. Явка на виборах зазвичай становить 67–72%.

Як це виглядає на практиці: від виборів до уряду

Шлях від оголошення виборів до присяги нового уряду — процес, який може розтягнутися на три-чотири місяці, а іноді і довше:

1. Розпуск Кнесету або закінчення каденції. Ініціатором може бути сам Кнесет (за власним рішенням), прем'єр-міністр (через голосування довіри), або каденція просто закінчується. Президент підписує указ про дату виборів. Від цього моменту до дня голосування — зазвичай близько 90 днів.
2. Реєстрація партій і списків. Партії подають до Центральної виборчої комісії свої списки кандидатів. Комісія перевіряє відповідність закону і може дискваліфікувати кандидатів або навіть цілі партії — це рішення можна оскаржити у Верховному суді.
3. Передвиборча кампанія. Ізраїльські кампанії — інтенсивні і короткі. Партії отримують рівний ефірний час на громадському мовленні (Кан 11), купують рекламу на комерційних каналах, ведуть активну роботу в соцмережах. Агітація в день виборів — заборонена, в тому числі публікації в інтернеті.
4. День виборів — вівторок. За традицією вибори призначають на вівторок. Дільниці відкриті з 7:00 до 22:00. На великих підприємствах та в армійських частинах встановлюють окремі урни. Це офіційний вихідний день — більшість підприємств не працює.
5. Підрахунок і розподіл мандатів. Попередні результати (за екзит-полами і перших підрахунків) — вже вночі після закриття дільниць. Офіційні результати оголошують протягом кількох днів, після перевірки всіх бюлетенів, включно з «подвійними конвертами» — голосами виборців, що голосували не на своїй дільниці, і бюлетенями з армійських частин.
6. Консультації з президентом. Після оголошення результатів лідери парламентських партій зустрічаються з президентом Ізраїлю і рекомендують, кому доручити формування уряду. Президент вислуховує всіх і приймає рішення — зазвичай на користь лідера найбільшої партії, але не обов'язково.
7. Доручення формувати уряд. Кандидат на прем'єра отримує 28 днів. Якщо не встигає зібрати коаліцію — може попросити ще 14 днів. Якщо знову невдача — Кнесет може або надати ще 28 днів іншому кандидату, або автоматично перейти до нових виборів.
8. Коаліційні переговори. Це найдраматичніша частина. Малі партії торгуються за міністерські портфелі, законодавчі поступки, бюджетні програми. Переговори тривають тижнями, і кожен учасник добре знає, що його підпис під коаліційною угодою коштує рівно стільки, скільки він може завдати шкоди своїм виходом.
9. Голосування довіри. Коаліційна угода підписана, уряд сформований. Кнесет голосує за висловлення довіри простою більшістю. Уряд приступає до роботи.

Хто є хто: партії і блоки

Ізраїльський партійний ландшафт традиційно ділиться на кілька блоків. Межі між ними розмиті, але логіка така:

Правий блок (національно-секулярний і релігійно-націоналістичний) — партії, що виступають за сильну оборонну політику, проти поступок у мирному процесі, підтримують поселенський рух на Західному березі. Сюди входять Лікуд (партія Беньяміна Нетаньягу, найбільша правоцентристська сила), Релігійний сіонізм (Бецалель Смотрич), Оцма Єгудіт (Ітамар Бен-Гвір). Останні дві — партії релігійно-націоналістичного флангу, що різко посилилися на виборах 2022 року.

Харедімні (ультраортодоксальні) партії — представляють релігійну громаду. ШАС — сефардські харедім (лідери — вихідці з арабських країн). Об'єднаний Тора Юдаїзм — ашкеназькі харедім. Їхні стабільні вимоги від уряду до уряду: фінансування єшив (релігійних навчальних закладів), збереження релігійного статус-кво у питаннях шлюбу і суботи, звільнення учнів єшив від призову до ЦАХАЛу.

Центр і правий центр — Єш Атід (Яїр Лапід) — найбільша центристська сила, секулярна і про-ринкова. Кахоль-Лаван (Бенні Ганц) — правоцентристська партія, що виросла з антинетаньягуівського блоку. Ізраїль наш дім (Авігдор Ліберман) — секулярна правоцентристська партія, що спирається переважно на репатріантів із колишнього СРСР.

Лівий блок — Авода (Партія праці) та Меретц, соціал-демократичні партії. Свого часу «Авода» була домінуючою силою ізраїльської політики і дала країні більшість прем'єрів перших десятиліть. Нині балансує на межі виборчого бар'єру.

Арабські партії — Хадаш-Тааль (ліво-арабська коаліція), Ісламський рух та інші об'єднання. Разом представляють арабських громадян Ізраїлю — близько 20% населення. Беруть активну участь у виборах, але традиційно не входять до урядових коаліцій єврейських партій — через ідеологічні суперечності і небажання жодної зі сторін.

Чим Ізраїль відрізняється від інших країн

Більшість демократій будують свої виборчі системи навколо географічного представництва: Велика Британія, США, Канада — кожен округ обирає одного депутата, і переможець отримує місце незалежно від загальнонаціональних відсотків. Партія, що набрала 30% голосів по країні, але «розмазала» їх по округах, може не отримати жодного депутата.

Ізраїль зробив радикально інший вибір: чиста пропорційність без географічних округів. Це означає, що партія з 4–5% голосів отримує 5–6 місць у Кнесеті і реальний вплив на уряд. В американській системі та сама партія не отримала б нічого. Звідси — постійна сила малих коаліційних партнерів і причина хронічних урядових криз: достатньо виходу однієї-двох малих партій із коаліції, щоб уряд утратив більшість.

Ще одна ізраїльська особливість: у країні немає конституції у звичному розумінні. Є серія Основних законів («Хок Єсод»), кожен з яких регулює окрему сферу. Виборча система закріплена в «Основному законі: Кнесет» 1958 року з подальшими поправками. Дискусія про повноцінну конституцію ведеться з 1948 року — і досі не завершена.

На відміну від України, де президент обирається прямим голосуванням і має значні виконавчі повноваження, президент Ізраїлю — переважно церемоніальна фігура. Він підписує закони, приймає вірчі грамоти послів, здійснює помилування — але не командує армією і не формує уряд. Реальна виконавча влада зосереджена у прем'єр-міністра і кабінету, підзвітних парламенту. Ізраїль є парламентською республікою.

У Німеччині чи Нідерландах теж діє пропорційна система, але там виборці можуть впливати на порядок у списку (преференційне голосування) або голосувати за конкретного кандидата паралельно з партійним списком. В Ізраїлі виборець цього позбавлений: порядок у списку повністю визначає сама партія.

Що це означає для тебе

Якщо ти — новий олім, ти автоматично стаєш громадянином Ізраїлю і маєш право голосу на перших же виборах після алії. Реєстрація виборця відбувається автоматично: якщо у тебе є теудат зеут і тобі виповнилось 18 років — тебе вже включено у списки виборців. Ніяких окремих заяв подавати не треба.

Якщо ти перебуваєш за кордоном у день виборів — проголосувати дистанційно не можна. Виняток становлять дипломати, члени постійних місій і моряки торгівельного флоту, для яких організовують спеціальні урни. Решта громадян повинні бути присутні особисто на дільниці в Ізраїлі. Це одна з причин, чому деякі израїльтяни заздалегідь планують повернення з поїздок на час виборів.

Якщо ти — не громадянин (турист, власник тимчасової візи або постійного місця проживання без громадянства) — права голосу немає. Навіть якщо ти прожив у країні 20 років і платиш усі податки.

Варто також знати кілька практичних деталей дня виборів. Роботодавець зобов'язаний надати час для голосування — якщо робоча зміна збігається з годинами роботи дільниць. У день виборів заборонено продавати алкоголь. Агітація в радіусі 50 метрів від виборчої дільниці — заборонена, включно з публікаціями у соцмережах з геолокацією поблизу дільниці.

Для нового оліма ізраїльські вибори часто стають першим реальним зіткненням з тим, наскільки різноманітним і конфліктним є ізраїльське суспільство. Знати, як працює система — означає краще розуміти, чому уряди змінюються так часто і чому коаліційна арифметика домінує над будь-якою ідеологією.

Актуально зараз

Ізраїль перебуває у передвиборчому або виборчому циклі фактично безперервно з 2019 року. Навіть якщо вибори не оголошені прямо зараз, розуміння системи допомагає стежити за поточними новинами: кожен скандал у коаліції, кожне голосування у Кнесеті — це потенційний крок до нових виборів.

Чинний уряд сформований за підсумками виборів листопада 2022 року — п'ятих за чотири роки. Коаліція під керівництвом Беньяміна Нетаньягу складається з Лікуду, харедімних партій (ШАС та Об'єднаний Тора Юдаїзм) і ультраправих партій (Релігійний сіонізм та Оцма Єгудіт). Разом — 64 мандати з 120.

Кілька тем, що прямо впливають на виборчу систему і залишаються відкритими:

• Судова реформа — урядова коаліція просуває зміни до судової системи, зокрема обмеження повноважень Верховного суду. Критики стверджують, що це послаблює стримування і противаги. Реформа зупинена рішенням Верховного суду, але законодавчі спроби продовжуються.
• Призов харедім — Верховний суд визнав незаконним звільнення ультраортодоксальних чоловіків від призову. Уряд намагається знайти законодавче рішення. Тема здатна зламати коаліцію.
• Наступні вибори — офіційний кінець каденції поточного Кнесету: жовтень 2026 року. Але з огляду на ізраїльську практику — вибори можуть відбутись раніше.

Ця стаття написана як еверґрін: базові правила системи не зміняться після чергових виборів. Бар'єр, кількість мандатів, порядок формування коаліції — все це залишається стабільним. Конкретні результати виборів і склад коаліцій — дивіться в нашому новинному розділі.

Як змінювалася система: хронологія реформ

Ізраїльська виборча система не стоїть на місці — хоча її базова пропорційна логіка залишається незмінною з 1949 року. Зміни відбуваються через підвищення бар'єру, пошуки стабільності і спроби зменшити кількість урядових криз.

• 1949 — перші вибори до Кнесету. Бар'єр — 1%. До парламенту пройшло 12 партій. Переможець — партія Мапай (пізніше — «Авода»), яка домінуватиме в ізраїльській політиці наступні 30 років.
• 1969 — «Маарах» (блок лівих партій) отримує 56 мандатів — рекорд, який більше жодна партія або блок не повторили.
• 1977 — «Переворот»: вперше Лікуд перемагає і формує уряд. Кінець гегемонії лівих. Один із найважливіших моментів в ізраїльській виборчій історії.
• 1992 — бар'єр підвищено до 1,5%. Того ж року «Авода» під керівництвом Іцхака Рабина перемагає — і починаються переговори, що призведуть до Угод Осло.
• 1996–2003 — експеримент із прямими виборами прем'єра: виборці голосували окремо за прем'єра і за партію. Результат — несподіваний: малі партії різко посилилися, бо виборці «розщеплювали» голос. Реформу скасували після трьох виборчих циклів.
• 2003 — бар'єр підвищено до 2%.
• 2014 — бар'єр підвищено до 3,25%. Арабські партії, рятуючись від можливого виключення, об'єднуються у «Спільний список» і стають третьою за величиною фракцією на виборах 2015 року.
• 2019–2021 — чотири вибори за два роки. Ізраїль входить в безпрецедентну серію тупиків: жоден з основних блоків не може зібрати коаліцію більшості.
• 2022 — п'яті вибори за чотири роки. Лікуд і його партнери нарешті формують стабільну (хоча й суперечливу) коаліцію.

FAQ

Скільки партій зазвичай проходить до Кнесету?

На останніх виборах до Кнесету проходило від 10 до 13 партій. Бар'єр у 3,25% достатньо низький, щоб дрібні партії могли вижити, але достатньо високий, щоб відсіяти зовсім маргінальні сили. Кожна партія, що подолала бар'єр, гарантовано отримує щонайменше 3–4 мандати — і вже цього достатньо для участі в коаліційних переговорах.

Чи може партія отримати більшість самостійно?

На практиці — ні. Жодна партія не отримувала 61 і більше мандатів із 1969 року. Уряд завжди формується як коаліція кількох партій. Найбільші партії зазвичай отримують 25–35 мандатів. Для формування уряду потрібна підтримка більш ніж половини Кнесету, тобто щонайменше 61 мандат.

Хто обирає президента Ізраїлю?

Президента обирає Кнесет — таємним голосуванням, абсолютною більшістю. Це не всенародні вибори. Президент виконує переважно церемоніальні функції: підписує закони, доручає формування уряду. Строк — 7 років, без права переобрання. Чинний президент — Іцхак Герцог.

Що станеться, якщо нікому не вдасться сформувати коаліцію?

Якщо жоден кандидат не може зібрати коаліцію у відведений термін, Кнесет автоматично переходить до нових виборів. Саме так сталося у 2019–2021 роках, коли Ізраїль провів чотири виборчих кампанії за два роки — безпрецедентна ситуація навіть для ізраїльської політики.

Чи голосують солдати ЦАХАЛу?

Так. На військових базах встановлюють окремі урни. Солдати голосують так само, як усі громадяни — за партійний список. Армійські голоси входять до загального підрахунку і оголошуються окремим масивом в офіційних результатах.

Чи можна проголосувати за конкретного кандидата, а не за партію?

Ні. Голосування в Ізраїлі — виключно за партійний список. Порядок кандидатів у списку визначає сама партія через внутрішні праймеріз або рішення керівництва. Виборець впливає на те, яка партія отримає мандати — але не на те, хто саме з партійного списку їх займе.