Жертва першої «Інтифади», відома як Е., стала об’єктом сексуального насильства під час сеансу масажу у 2015 році. Попри те, що спочатку прокуратура висунула обвинувачення у зґвалтуванні, згодом було укладено угоду про визнання винуватості, яка кваліфікувала дії як «непристойні дії». Нападник, Хусейн Нуджидат, отримав лише громадські роботи, уникнувши реального тюремного терміну.


Системний провал правосуддя

Ситуація висвітлює критичну проблему в роботі державної прокуратури Ізраїлю: невідповідність між серйозністю злочину та покаранням, яке обирає обвинувачення для уникнення тривалих судових розглядів. Е. розповіла, що дізналася про угоду постфактум, без жодних консультацій. Це позбавило її права на справедливий розгляд у кримінальному порядку. Подібні прецеденти демонструють, як державні інституції часто ігнорують інтереси жертв задля швидкого закриття справ.


Цивільний позов як шлях до істини

У межах цивільного позову, який ініціювала постраждала, нападник був змушений визнати факт зґвалтування. Суддя Юні Левні постановив, що Нуджидат зобов’язаний виплатити Е. 180 тисяч шекелів компенсації. Це рішення стало для жінки способом отримати визнання того, що кримінальна система заперечувала протягом років.


Адвокатка Керен Барак, яка представляла інтереси постраждалої, назвала дії прокуратури «тлумаченням безпорадності». За її словами, це ганьба — коли держава не захищає жертву, змушуючи її шукати справедливості самотужки через цивільні суди після того, як кримінальна система фактично випустила злочинця з мінімальним покаранням.