Гормузька протока, один із найважливіших морських торговельних шляхів світу, перетворилася на епіцентр невизначеності на Близькому Сході. Цей критично важливий "пляшковий горловина" забезпечує приблизно п'яту частину глобальних поставок нафти та газу, і будь-яке порушення його роботи має миттєві наслідки для світової економіки.


Після того, як 28 лютого США та Ізраїль розпочали бомбардування Ірану, рух суден протокою був майже повністю зупинений Тегераном. Це призвело до різкого падіння світового енергетичного потоку до мінімального рівня. Сотні суден застрягли в регіоні, залишивши десятки мільйонів барелів нафти та газу в Перській затоці. За оцінками, щодня близько 13 мільйонів барелів нафти та 300 мільйонів кубометрів скрапленого природного газу (СПГ) не могли дістатися до ринків. Країни Перської затоки були змушені зупинити нафтові родовища, нафтопереробні заводи та газові об'єкти не лише через загрозу безпеці, а й через відсутність можливості експортувати продукцію. Наземні сховища швидко заповнилися, що ще більше обмежило виробництво. Збитки відчули економіки від Азії до Європи.


Навіть якщо військова загроза зникне, відновлення нормальної роботи не буде швидким. Експерти енергетичної галузі називають це "проблемою курки та яйця": неможливо збільшити видобуток без експорту, і неможливо відновити експорт без виробництва. Для повноцінного перезапуску необхідно одночасно задіяти танкери, сховища, страхові компанії та самі родовища, де кожна ланка залежить від іншої.


Перший етап відновлення вже розпочався. За даними компанії Kpler, близько 260 танкерів, які вже перебувають у Перській затоці з приблизно 170 мільйонами барелів нафти та 1,2 мільйона тон СПГ, першими вирушать у рейси. Більшість цих вантажів буде направлено до Азії, яка зазвичай поглинає близько 80% експорту нафти з Затоки та 90% поставок СПГ. Паралельно понад 300 порожніх танкерів, що очікують в Оманській затоці, поступово увійдуть до Перської затоки, щоб дістатися до терміналів, таких як Рас-Танура в Саудівській Аравії та нафтовий порт Басра в Іраку.


Однак цей процес стикається з величезними "заторами" як на морі, так і на суші. За даними Міжнародного енергетичного агентства (МЕА), комерційні запаси нафти в Перській затоці становлять близько 262 мільйонів барелів, що еквівалентно приблизно 20 дням порушеного виробництва. Доки ці запаси не будуть вивезені танкерами, збільшити видобуток буде складно. Також відіграють роль значні відстані: подорож до Індії туди й назад займає близько 20 днів, а до Китаю, Японії та Південної Кореї – два місяці й більше. Крім того, значна частина світового флоту танкерів вже зайнята перевезенням нафти та газу іншими маршрутами, наприклад, з Америки до Азії, що може тривати до 40 днів. У результаті, навіть за найсприятливішого сценарію, балансування флоту танкерів та повернення до нормального темпу завантаження займе щонайменше 8-12 тижнів.


Відновлення самого видобутку також є складним завданням. Необхідно повернути тисячі евакуйованих працівників, перевірити обладнання та відновити об'єкти. За оцінками МЕА, близько половини родовищ можуть повернутися до повної потужності протягом приблизно двох тижнів. Ще 30% знадобляться до шести тижнів, якщо ситуація з безпекою стабілізується, а ланцюжки поставок будуть відновлені. Однак близько 20% родовищ, що становлять 2,5-3 мільйони барелів на добу, зіткнулися з більш серйозними проблемами, такими як низький тиск у пластах, пошкоджене обладнання та обмеження електропостачання, і їм знадобляться місяці для відновлення.


Існує також значна довгострокова шкода. Відновлення величезного центру СПГ в Катарі, Рас-Лаффана, де постраждало близько 17% потужностей, може тривати до п'яти років. Крім того, є побоювання, що деякі старі свердловини, особливо в Іраку та Кувейті, взагалі не повернуться до колишніх рівнів видобутку. Хоча в довгостроковій перспективі це можна компенсувати бурінням нових свердловин, цей процес займає щонайменше рік і вимагає постійного поліпшення безпекової ситуації.


Навіть за найоптимістичнішого сценарію – успішних переговорів між США та Іраном, відсутності подальшої ескалації та обмежених пошкоджень інфраструктури – повне повернення до довоєнних рівнів, ймовірно, займе роки. Перебалансування світового флоту танкерів само по собі триватиме 8-12 тижнів, але повне відновлення інфраструктури, виробництва та довіри ринку – це зовсім інша історія. Відкриття Гормузької протоки – це лише перший крок, шлях до справжньої нормалізації набагато довший.


Події в Гормузькій протоці є яскравим нагадуванням про те, наскільки світова економіка залежить від географічних "пляшкових горловин" та регіональної стабільності. Навіть якщо ринки заспокояться в короткостроковій перспективі, ризик не зникне, і наслідки цієї війни супроводжуватимуть енергетичний ринок ще довгий час.