Беньямін Нетаньягу та його чинний уряд опинилися на межі остаточного розпаду після офіційної заяви ультраортодоксальних партій про повну втрату довіри до глави кабінету. Ситуація, що розвивалася протягом останніх двох років, перетворилася з перманентної політичної турбулентності на незворотну кризу. Головним каменем спотикання став закон про звільнення від призову для учнів єшивот, прийняття якого було ключовою умовою виживання коаліції. Попри численні спроби маневрування, прем’єр-міністру не вдалося задовольнити вимоги релігійного сектору, не спровокувавши при цьому вибуху суспільного невдоволення.

Хронологія кризи: від закону про призов до політичного розриву

Напруга досягла критичної позначки ще в червні 2024 року, безпосередньо перед початком операції «Ам Калаві». Тоді депутати від фракцій харедім погрожували розпуском Кнесету через позицію голови комітету із закордонних справ та безпеки Юлія Едельштейна, який відмовився подавати узгоджений варіант законопроєкту про призов. Тимчасового компромісу вдалося досягти лише після нічних переговорів, проте вже 16 липня 2025 року криза перейшла у відкриту фазу. Масові арешти учнів єшивот, які ухилялися від служби, призвели до демонстративної відставки міністрів-ультраортодоксів. Попри формальний вихід з уряду, вони зберегли «тіньове управління»: апарат міністерств продовжував виконувати вказівки, а Моше Гафні залишився на посаді голови фінансового комітету, контролюючи бюджетні потоки.

Бюджетні угоди та релігійна експансія

У березні 2026 року ухвалення державного бюджету стало можливим лише завдяки підтримці ультраортодоксів, які використали військові потреби країни як важіль впливу. Моше Гафні (лідер «Дґел га-Тора») та Ар’є Дері (голова партії ШАС) у співпраці з міністром фінансів Бецалелем Смотричем домоглися виділення додаткових 800 мільйонів шекелів. Ці кошти були спрямовані на фінансування релігійних освітніх мереж та соціальних проєктів сектору. Паралельно з цим партія ШАС провела масштабну кампанію з призначення лояльних рабинів у ключових містах, включаючи Тель-Авів, Беер-Шеву, Рамлу, Кір’ят-Оно та Рамат-га-Шарон, що зміцнило вплив релігійних структур на муніципальному рівні.

Рабин Дов Ландау та ідеологія виключення

Фінальну крапку у відносинах з урядом поставив духовний лідер литовського напрямку ультраортодоксального юдаїзму Рабин Дов Ландау. У своєму власноруч написаному листі він заявив про повну відсутність партнерства з прем’єр-міністром. Рабин Дов Ландау, який де-факто визначає порядок денний громади, що налічує 450 тисяч осіб, займає безкомпромісну позицію щодо ЦАХАЛу. Він публічно стверджує, що саме вивчення Тори є гарантом безпеки держави, а загибель солдатів-релігійних сіоністів пояснює «недостатнім рівнем занурення в тексти» іншими групами населення. Така риторика створює глибокий розкол у суспільстві, де громадяни, які несуть тягар війни, відчувають себе заручниками політичних домовленостей із меншиною.

Наслідки для ізраїльської демократії

Ситуація, що склалася, демонструє безпрецедентну концентрацію влади в руках релігійних авторитетів, які не обіймають офіційних державних посад, але диктують умови виживання уряду. Поки Іцхак Гольдкнопф («Аґудат Ісраель») дотримується жорсткої лінії проти Нетаньягу, а представники Белзького хасидизму, як-от Ісраель Айхлер, намагаються зберегти посади, загальний вектор спрямований на розвал коаліції. Експерти прогнозують, що цей прецедент змінить підхід до формування майбутніх союзів: питання про доцільність перебування в одній коаліції з партіями, які просувають антидержавну риторику, стане центральним у майбутній виборчій кампанії. В умовах війни та економічної напруги суспільний запит на рівність обов'язків стає головним викликом для політичної системи Ізраїлю.