Керен Тернер, яка свого часу стала наймолодшою генеральною директоркою Міністерства транспорту (у віці 37 років), вирішила змінити вектор своєї кар’єри, перейшовши з державного сектору в активну політику. Вона приєдналася до партії Нафталі Беннета, що є частиною ширшої тенденції: професійні управлінці та колишні високопосадовці дедалі частіше «переходять рубікон», щоб безпосередньо впливати на державні процеси. В інтерв’ю подкасту Ynet «120 ואחת» вона пояснює своє рішення не лише особистим бажанням змін, а й критичним станом державного управління.

Від професійної держслужби до політичної боротьби

Кар’єрний шлях Керен Тернер був зосереджений на управлінні стратегічними проектами та розпорядженні мільярдними бюджетами в Міністерстві транспорту та Міністерстві фінансів. Вона зазначає, що її перехід у політику — це вихід із зони комфорту, де вона звикла до професійної анонімності та роботи з цифрами, а не з виборцями. Проте, на її думку, нинішня ситуація в державному апараті вимагає фахівців, які мають досвід реальної роботи «в полях», а не лише політичного маневрування.

Досвід роботи з Ісраелем Кацом та Бецалелем Смотричем

Аналізуючи свою співпрацю з колишніми керівниками, Тернер проводить чітку межу між політичною доцільністю та професійною ефективністю. Працюючи під керівництвом Ісраеля Каца (Лікуд), вона підкреслює, що їхня взаємодія була побудована на довірі: міністр ставив завдання щодо інфраструктурних проектів, а вона забезпечувала їх виконання без політичного втручання. Аналогічно вона оцінює період роботи з Бецалелем Смотричем у Міністерстві транспорту, називаючи його «чудовим міністром», який довіряв професіоналам, на відміну від нинішнього стану справ, де, на її думку, політичні міркування часто затьмарюють державні інтереси.

Причини розриву з урядом Нетаньягу

Критичним моментом у кар’єрі Тернер стала її відставка з посади гендиректора Міністерства фінансів у 2020 році, лише через чотири місяці після призначення. Вона прямо пов’язує це рішення з тим, що професійні міркування були «розтоптані» політичними іграми — зокрема, невиконанням бюджету задля того, щоб заблокувати ротацію Бені Ганца на посаді прем’єр-міністра. Тернер наголошує: коли державні ресурси використовуються для політичного виживання, а не для потреб громадян, це веде до деградації інституцій.

Наслідки для державного управління та безпеки

Нинішня критика Тернер стосується не лише окремих міністерств, а й загального тренду на призначення за принципом лояльності до «бази» (електорату), а не за професійними критеріями. Це, на її переконання, призводить до «відтоку мізків» із державного сектору. Вона вказує на погіршення ситуації з безпекою на дорогах та незадовільний стан громадського транспорту як на прямий наслідок відсутності системної роботи. Для Ізраїлю це означає довгостроковий ризик: втрата професійного ядра в урядових структурах послаблює здатність держави реагувати на економічні та соціальні виклики, що вимагає негайного коригування курсу уряду.