Аббас Аракчі, міністр закордонних справ Ірану, продовжує активні дипломатичні візити. Після «дуже хорошого» візиту до Ісламабада, столиці Пакистану, він прибув до Санкт-Петербурга. Там він планує зустрітися з президентом Росії Владіміром Путіним. Аракчі наголосив на важливості координації з Москвою щодо регіональних та міжнародних питань. Він підкреслив, що Іран прагне забезпечити права свого народу та інтереси держави після 40 днів опору.


Економічний тиск та дипломатичні маневри

За даними американського порталу «Аксiос», Іран передав США пропозицію, яка може дозволити обійти головну суперечність у переговорах — ядерну програму. Тегеран запропонував угоду: відкриття Ормузької протоки та зняття американських санкцій в обмін на продовження ядерних переговорів. Це показує зростаючу економічну напругу в Ірані, яка змушує його шукати шляхи для послаблення тиску.


Однак, Дональд Трамп, президент США, наполягає на передачі збагаченого урану та забороні на його збагачення щонайменше на 20 років, хоча публічно він говорить про «вічну» угоду. Ця розбіжність у позиціях робить пропозицію Ірану малоймовірною для прийняття Вашингтоном. Патова ситуація «ні війни, ні миру» посилює економічні труднощі Ірану, перешкоджаючи його відновленню, а морська блокада чинить значний фінансовий тиск.


Внутрішні виклики та інфляція

Президент Ірану Пазешкіан звернувся до народу із закликом зменшити споживання електроенергії та ресурсів. Він зазначив, що «вороги руйнують інфраструктуру та чинять облогу, тому ми повинні контролювати споживання». Це свідчення серйозних проблем, з якими стикається країна. Найважливіша іранська економічна газета «Дунья Ектесад» опублікувала похмурий прогноз: інфляція зросте на 49% навіть за «оптимістичного сценарію» досягнення угоди зі США. У разі збереження ситуації «ні війни, ні миру» інфляція може сягнути майже 70% у найближчі місяці, а повномасштабна війна — понад 120%.


Стратегія економічної війни

Рон Бен-Їшай, аналітик з військових питань та безпеки, зазначає, що США та іранський режим ведуть війну на виснаження — економічну та психологічну. Мета — змусити противника прийняти мінімальні вимоги на дипломатичних переговорах для припинення конфлікту. Трамп прагне максимально посилити шкоду для іранського режиму перед тим, як вдатися до прямих військових дій, якщо взагалі до них дійде. Це гра на час, яку обидві сторони планують вести ще кілька тижнів.


Нинішні правителі Тегерана не мають ефективних важелів тиску на США, а опосередковано й на Ізраїль, крім блокування Ормузької протоки. Іранці сподіваються, що шкода для світової економіки та енергетична криза змусять Трампа припинити протистояння. Арабські країни-експортери нафти також тиснуть у цьому напрямку. Іран робить ставку на те, що президент США, зіткнувшись зі зростанням цін на бензин у своїй країні, буде змушений поступитися.


Натомість Трамп застосовує різноманітну, систематичну та всеосяжну систему економічної війни. Це має функціонально задушити іранський режим, загрожуючи виживанню Корпусу вартових Ісламської революції та аятол. Трамп та його радники обрали економічну війну, оскільки вважають, що вона може створити таку ж загрозу виживанню режиму в Тегерані, яку можна було б досягти шляхом руйнування національної інфраструктури Ірану: електростанцій, нафто- та газовидобутку, мостів.


Ключовий аспект: економічна війна, частиною якої є морська блокада, не завдає прямого страждання цивільному населенню Ірану. Президент США не хоче, щоб іранські громадяни, більшість з яких виступають проти режиму, постраждали фізично та економічно від бомбардувань національної інфраструктури у великих містах. Він не прагне, щоб іранці почали ненавидіти американців і, як наслідок, згуртувалися навколо режиму. Трамп, як і Нетаньягу та частина силових структур, досі сподівається повалити режим за допомогою масового протесту, який спалахне після війни. А поки бомби падають поблизу, маси не вийдуть на вулиці.