О 21:08 18 червня Центральне командування США (CENTCOM) повідомило про зняття морської блокади з шляхів до іранських портів — «усі зусилля з підтримки блокади припинені», водночас американські військові кораблі залишаються біля берегів Ірану «щоб переконатися, що всі аспекти угоди виконуються». Раніше того ж дня план зовсім іншого характеру провалився: церемонія підписання меморандуму між Вашингтоном і Тегераном у швейцарському курортному містечку Бюргенштоку не відбулася. Прем'єр-міністр Пакистану Шахбаз Шаріф, який був головним посередником, скасував свій приліт, оскільки документ вже був підписаний фактично без церемонії. Віцепрезидент США Джей Ді Венс вночі повідомив про перенесення власного візиту — «логістика цих переговорів ніколи не була простою чи передбачуваною», передала його канцелярія.

Чому делегація Ірану не прилетіла

Джерело, наближене до Хезболли, повідомило мережі «Аль-Маядін», що іранська делегація призупинила виїзд на перший раунд технічних переговорів через продовження ударів Армії оборони Ізраїлю на півдні Лівану. За цими даними, Тегеран попередив американську сторону й посередників, що ліванське питання є для нього ключовим для продовження чи зупинки перемовин, і назвав ізраїльські операції на глибині 10 кілометрів у Лівані «явним порушенням меморандуму про взаєморозуміння». Спікер ліванського парламенту Набіх Беррі заявив, що повторює зобов'язання Хезболли щодо припинення вогню — «доки Ізраїль дотримується його».

Хаменеї: «Я мав інше бачення»

Уперше прокоментував підписаний документ верховний лідер Ірану Моджтаба Хаменеї (مجتبی خامنه‌ای) — заява опублікована офіційним акаунтом, пов'язаним із верховним лідером. «Я, в принципі, мав інше бачення [щодо меморандуму]. Однак я дав дозвіл на його підписання, оскільки президент, як голова Вищої ради національної безпеки, взяв на себе зобов'язання захищати права народу Ірану та Фронту опору», — заявив Хаменеї. Це перше публічне визнання внутрішніх розбіжностей у керівництві Ірану щодо угоди з Вашингтоном.

Венс проти кабінету Нетаньягу

Паралельно розгорнувся інший конфлікт — між Вашингтоном та Єрусалимом. Венс на пресконференції назвав Дональда Трампа «єдиним лідером у світі, який демонструє симпатію до Ізраїлю», додавши: «Дві третини засобів захисту, що захищали вашу батьківщину останні місяці, були виготовлені американськими руками й оплачені з кишені американського платника податків» — натяк, який в Ізраїлі прочитали як попередження про можливе обмеження постачання озброєння. В інтерв'ю «New York Times» він додав про критиків угоди в кабінеті: «Ви держава з 9 мільйонами людей. Не можна вирішити кожну проблему національної безпеки, вбиваючи ще і ще людей». Міністр Ітамар Бен-Гвір відповів у соцмережі: «Ось моя пропозиція, Джей Ді Венс: боротися з нацистами XXI століття так, як США боролися з нацистами XX століття». В Ізраїлі вирішили публічно не відповідати — щоб не загострювати розрив із Трампом саме тоді, коли Нетаньягу намагається втримати позицію щодо буферної зони на півдні Лівану.

Чому Вашингтон і Єрусалим вимірюють успіх по-різному

Посол Бахіж Мансур, екс-голова муніципальної ради Оспії, формулює різницю так: для США успіх угоди вимірюється здатністю запобігти війні, для Ізраїлю — здатністю не дати Ірану в майбутньому стати пороговою ядерною державою. Якщо питання збагаченого урану, балістичних ракет і регіональних проксі-сил відкладені на майбутнє, угода може не вирішити кризу, а лише відтермінувати її. Найближчі 60 днів сторони мають витратити на найважчі деталі: обсяги збагачення, механізми контролю, ракети та проксі. Паралельно посередники просувають модель поступового роззброєння ХАМАС у Секторі Гази з передачею цивільної влади палестинському технократичному органу, а в Лівані ключове питання вже не «як зупинити бої», а хто контролюватиме південь країни після відведення військ.

«Ми не перемогли»

Бригадний генерал запасу Ефраїм Сне, колишній заступник міністра обороны, підбиває інший підсумок: понад 900 бійців загинули за майже три роки багатофронтової війни, що почалася з різанини 7 жовтня, а баланс «тяжкий, болючий і дуже тривожний». Іранський режим, за його оцінкою, зможе відновити ядерний потенціал «протягом кількох років», і його головне досягнення — саме виживання, без відмови від стратегічної мети регіональної гегемонії. У Лівані, пише Сне, була втрачена нагода спрямувати широке внутрішнє невдоволення населення проти Хезболли на політико-військовий результат, що вивів би організацію зі структур влади; у Секторі Гази — відмова допустити нехамасівську палестинську владу залишила ХАМАС контролювати половину території; на Західному берегу — тероризм екстремістів-поселенців і економічне руйнування Палестинської адміністрації загрожують новою інтифадою.

Надто багато посередників

Полковник запасу Дорон Хадар, колишній командир підрозділу управління кризами та переговорами ЦАХАЛу, звертає увагу на сам процес: від угоди про припинення вогню 8 квітня до підписання меморандуму минуло 68 днів мікротактичних протистоянь, морської блокади та суперечливих заяв. Окрім Шаріфа й начальника штабу пакистанської армії Асіма Муніра, у переговорах брали участь Катар як канал для застрягаючих моментів, Оман — через контроль над Ормузькою протокою, а також Туреччина та Єгипет. «Множинність посередників зменшує контроль над процесом, породжує несподіванки й непогоджені пропозиції, шкодить здатності здійснювати маневри впливу й дезінформації», — пише Хадар. Він протиставляє ієрархічне ухвалення рішень в Ірані (Хаменеї → президент → переговорна команда) фрагментованій системі США, де паралельно з Венсом і зятем Трампа Джаредом Кушнером та спецпредставником Стівом Уіткоффом діє інша група — держсекретар Марко Рубіо, міністр Піт Гегсет і директор ЦРУ Джон Реткліфф, які, за його словами, заперечували проти умов меморандуму.