В Ізраїлі існує унікальний заклад, який дає другий шанс колишнім в'язням, засудженим за домашнє насильство. Це хостел «Мафтеахот» («Ключі»), і він є частиною ширшої програми Управління з реабілітації ув'язнених (РАША), незалежного органу при Міністерстві соціального забезпечення. Тут чоловіки, які вчинили найжорстокіші злочини проти своїх партнерів, вчаться розпізнавати та зупиняти руйнівні моделі поведінки, що призвели їх до в'язниці.


Історія Самі (ім'я змінено) є яскравим прикладом. Після тривалого ув'язнення за особливо жорстокий напад на партнерку, а також попередніх судимостей за наркотики, він не бачив майбутнього. «Я вірив, що це мій шлях життя, і все. У мене не було мрій чи прагнень», — розповідає він. Умовами дострокового звільнення для Самі стало перебування в «Мафтеахот». Спочатку він був скептичним, але дворічне перебування в хостелі поступово змінило його. «Я знаю, що маю тут дім з людьми, які мене люблять, і яких я люблю», — каже Самі.


Філософія «Мафтеахот»: Від розпізнавання до відповідальності

Хостел «Мафтеахот» — це не просто місце для проживання. Це інтенсивна програма, яка працює з 6 ранку до півночі. Мешканці вивчають емоції, вчаться говорити про них, розбирають свою агресію на найдрібніші частинки. Хіла Леві, директорка центру, пояснює, що мета не в тому, щоб чоловіки «перестали бути агресивними», а в тому, щоб вони навчилися розпізнавати тригери та зупиняти насильство ще до його початку. «Насильство — це як гора», — говорить Леві. «Вони досягли вершини гори — і це злочин, який привів їх до в'язниці. Мета тут — навчитися розпізнавати насильство ще до того, як почалося сходження, а не коли досягаєш піку».


Програма також включає навчання побутовим навичкам, таким як приготування їжі та прибирання, а також фінансовій грамотності. Це важливо, оскільки багато чоловіків асоціюють свою чоловічу гідність з кількістю готівки в кишені, що часто призводить до безвідповідальності. «Тут вони починають вчитися, що означає утримувати дім, готувати вечерю, прибирати посуд», — додає Леві.


Особливо складною частиною реабілітації є чесне зіткнення зі своїм минулим. В'язнів спонукають детально розповісти про свої злочини, що часто відбувається після багатьох років заперечення. «У нас був мешканець, який убив свою першу дружину, і після звільнення з в'язниці він проходив тут лікування зі своєю новою партнеркою», — розповідає Леві. «Спочатку вона взагалі не знала, що він скоїв цей злочин, бо всі ці роки він заперечував, казав їй, що його підставили. Після роботи тут він вирішив їй розповісти. Процеси тут дуже глибокі».


Системні виклики та ціна бездіяльності

РАША щорічно зустрічається з приблизно 4000 звільненими в'язнями, з яких близько 45% визнаються придатними для реабілітації. Програми реабілітації значно підвищують шанси на успішну реінтеграцію в суспільство та запобігають повторним ув'язненням. Однак, незважаючи на очевидні переваги, місця в реабілітаційних хостелах обмежені, а фінансування є критичною проблемою.


Моше Шокроон, генеральний директор РАША, зазначає, що у суспільстві існує хибна думка, що після відбуття покарання все налагоджується. «Але правда в тому, що дуже важко потім повернутися в суспільство», — говорить Урі Шехтер, директор програм РАША. Багато звільнених стикаються з величезними боргами, відсутністю роботи та соціальною стигмою, що часто призводить до «другого ув'язнення» — відторгнення з боку суспільства та швидкого повернення до злочинності.


Вартість утримання одного в'язня у в'язниці становить майже чверть мільйона шекелів на рік, тоді як вартість реабілітації значно менша — менше чверті від цієї суми. Проте, незважаючи на ці вражаючі цифри, РАША стикається з серйозними бюджетними труднощами. Замість очікуваних 8 мільйонів шекелів на розширення хостелів та залучення соціальних працівників, бюджет майже не збільшився. «Це щось говорить про пріоритети», — підкреслює Шокроон, визнаючи, що реабілітація ув'язнених наразі не є головним пріоритетом держави, особливо після травматичних подій 7 жовтня.


Домашнє насильство в Ізраїлі: Тривожна статистика та наслідки для української громади

Проблема домашнього насильства в Ізраїлі є вкрай гострою і, на жаль, має тенденцію до зростання. За даними Форуму Міхаль Сели та Центру досліджень та інформації Кнесету, за останнє десятиліття було вбито близько 300 жінок. Приблизно половина цих вбивств була скоєна партнерами жертв. Статистика останніх років жахає:


  • 2020: 18 жінок, 1 чоловік, 1 дитина вбиті.
  • 2021: 18 жінок вбиті.
  • 2022: 16 жінок, 1 дитина вбиті.
  • 2023: 22 жінки, 2 дітей, 1 чоловік вбиті.
  • 2024: 17 жінок, 1 дитина вбиті.
  • Минулого року (2025): 31 жінка, 3 дітей вбиті.
  • З початку 2026 року: вже 6 жінок та 1 чоловік вбиті.


Близько 36% убитих жінок раніше подавали скарги до поліції на домашнє насильство. Дослідження Міністерства соціального забезпечення показують, що майже 10% чоловіків і жінок були жертвами фізичного або нефізичного насильства у стосунках протягом свого життя, при цьому жінки знаходяться в значно вищій небезпеці зазнати жорстокого фізичного насильства.


Для української громади в Ізраїлі, яка значно зросла після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, ця інформація має особливе значення. Багато новоприбулих стикаються з величезними труднощами: мовний бар'єр, культурні відмінності, економічна нестабільність та відсутність звичних соціальних мереж підтримки. Ці фактори можуть посилити наявні конфлікти у стосунках або створити нові, роблячи українських жінок (та чоловіків) особливо вразливими до домашнього насильства. Знання про існування таких програм, як «Мафтеахот», та загалом про те, що ізраїльська система намагається боротися з цією проблемою, є критично важливим. Це підкреслює необхідність для української громади бути обізнаною з місцевими механізмами підтримки та не мовчати, якщо вони стикаються з насильством. Крім того, досвід Ізраїлю у системній реабілітації, хоч і недосконалий, може бути цінним уроком для України, яка також зіткнеться з необхідністю реабілітації ветеранів та вирішенням проблеми зростання насильства після війни.


«Ніхто насправді не гниє у в'язниці, зрештою всі виходять», — нагадує Урі Шехтер. Питання лише в тому, якими вони виходять. Інвестиції у реабілітацію — це не лише економічно вигідне рішення, але й соціальна відповідальність, яка рятує життя, особливо жінок та дітей, розриваючи міжпоколінний цикл насильства, що передається з дому в дім.