Годинник невблаганно відлічує час до початку масштабніших дій у Лівані. Політичний тиск робить свою справу, а відсутність угоди з Іраном дає Ізраїлю додаткову тактичну гнучкість. Населені пункти вздовж північного кордону щодня переживають кошмар під обстрілами, ізраїльські військові зазнають поранених і втрат майже щодня, тоді як у Бейруті до останнього часу панувало відчуття повної недоторканності. Те, що Іран продовжує пов'язувати будь-які домовленості виключно з припинением операцій ЦАХАЛ у Лівані, доводить: тегеранські аятоли не відмовилися від використання ліванської території як власного плацдарму та проігнорували повідомлення про нібито смерть «Осі опору».

Сучасна ситуація кардинально відрізняється від картини річної давнини. Тоді, після важкого удару під час 12-денної ескалації, терористична організація Хезболла виглядала розгромленою та розгубленою. Нинішня активізація бойовиків є наслідком не їхнього раптового тактичного чи військового прогресу, а прорахунків ізраїльського керівництва. Найсерйозніші помилки лежать на совісті політичного ешелону, який через надмірні апетити поширював нереалістичні заяви про повне роззброєння Хезболли силами армії. Проте серйозні прорахунки допустив і ЦАХАЛ, розпочавши ліванську кампанію без належної підготовки та детального стратегічного планування.

Крах теорії сухопутного тиску

Ідея про те, що захоплення територій у Південному Лівані або точкові операції по всій країні змусять ліванське суспільство повстати проти терористів і роззброїти їх, виявилася цілковито неспроможною. Останні події продемонстрували повну неефективність концепції нової «зони безпеки» для захисту мешканців прикордоння. Головною загрозою для ізраїльтян залишаються не стільки наземні прориви у стилі подій 7 жовтня, скільки постійні ракетні пуски та атаки безпілотників. Яскравим підтвердженням цього став нещодавній інцидент, коли вибухові дрони атакували зупинку для збору школярів у селищі Шомера.

Чому популізм шкодить безпеці

Політичні заяви кабінету міністрів, які згодом перейняли військові структури, позбавлені серйозного підґрунтя. Заклики діяти всупереч позиції США та виходити «виключно з власних інтересів безпеки» є дешевим популізмом. У ситуації, коли лише одна світова наддержава забезпечує Ізраїль озброєнням, фінансуванням та дипломатичним прикриттям, реальної альтернативи тісній координації з Вашингтоном немає. Цю залежність роками поглиблював особисто прем'єр-міністр Беньямін Нетаньягу, фактично нівелювавши стару формулу самостійної оборони.

Зараз Білий дім готовий погодитися на розширення ізраїльських дій у Лівані, але це рішення продиктоване глухим кутом у переговорах з Іраном, а не реакцією на обстріли Галілеї. Через неефективне використання військового ресурсу уряд послабив міжнародні позиції країни. Виник ефект «надмірного розтягування» (Overstretch) — як у військовому, так і в дипломатичному плані. Без чіткої стратегії Хезболла перетворить будьякі тактичні успіхи Ізраїлю на власний стратегічний важіль.

Шлях до довгострокової стабільності

Повністю роззброїти ліванське угруповання військовим шляхом неможливо без повної окупації Лівану, що є нереальним сценарієм. Сподіватися на внутрішній ліванський бунт проти бойовиків також безпідставно. Єдине раціональне завдання полягає у створенні таких умов, за яких ворог залишатиметься виснаженим, позбавленим можливості відновлювати свій потенціал, а мешканці півночі зможуть повернутися до безпечного життя. Це вимагає відмови від гучних гасел на користь тривалої, системної стратегії виснаження терористичної інфраструктури.