Криза правої ідеології та пошук альтернативи

Ізраїльське суспільство, зокрема його права та релігійна частина, перебуває у стані глибокої політичної кризи. Події останніх двох із половиною років — від тривалих резервістських зборів (мілуїм) до втрат серед близьких — докорінно змінили світогляд багатьох громадян. Сьогодні значна частина виборців, які традиційно голосували за праві сили, відчувають себе «політично безпритульними». Політична карта в Ізраїлі, на думку багатьох аналітиків, все ще «застрягла» в подіях 6 жовтня, тоді як запит суспільства вимагає принципово нових підходів.

Аналітики вказують на потенціал у 10 мандатів, які можуть стати вирішальними для майбутнього країни. Виборці опинилися між широким спектром партій, від Бенні Ганца до Бецалеля Смотрича, проте жодна з них не пропонує «ультимативного продукту»: правих поглядів без популізму, без культу особистості та без відмови від сіоністських цінностей. Це відчуття порожнечі змушує громадян шукати нову «національну збірну» політиків, для яких державні інтереси стоять вище за власну кар’єру.

Ставлення до Беньяміна Нетаньягу та «бібізму»

Беньямін Нетаньягу залишається фігурою, навколо якої будується весь політичний дискурс. З одного боку, критики відзначають його здатність протистояти тиску адміністрації Джо Байдена, світових медіа та внутрішніх опонентів у питанні військових операцій, зокрема проти Ірану. З іншого боку, існує гостра неприязнь до так званого «бібізму» — сліпої ідеології, що виправдовує помилки прем’єр-міністра та перекладає відповідальність на інших. Ідеальна права партія, на думку її прихильників, має співпрацювати з «Лікудом», але рішуче відкидати культуру «крісел, грошей та почестей», яку влучно описав Мікі Зоар. Це передбачає відмову від створення зайвих урядових міністерств, створених виключно заради задоволення амбіцій окремих політиків.

Правосуддя, релігія та майбутнє держави

Судова реформа в Ізраїлі залишається одним із найбільш дискусійних питань. Нова політична сила, на яку є запит, має діяти рішуче, але без анархії. Це означає необхідність зміни складу комісії з вибору суддів та ухвалення Основного закону про законодавство, проте через діалог, а не через конфронтацію. Важливо, щоб правова система була консервативною та професійною, а не інструментом для «узгодження комбінацій». У сфері релігії та держави такий рух має підтримувати святість Шабату, але водночас надавати місцевим органам влади право самостійно вирішувати питання, наприклад, щодо громадського транспорту, демонструючи повагу до різних способів життя ізраїльтян.

«П’ята колона» та соціальна відповідальність

Хареді (ультраортодоксальна спільнота) та питання призову до ЦАХАЛу є критичним викликом для майбутнього країни. Поточна коаліція, до якої входять Смотрич, Бен-Гвір та Нетаньягу, звинувачується у потуранні ситуації, коли сотні тисяч працездатних громадян живуть на державні субсидії, не маючи професійних навичок для самозабезпечення. Нова партія, про яку мріють виборці, не повинна діяти з ненависті до хареді, але має чітко заявити: модель, за якої частина суспільства несе весь тягар служби та податків, є нежиттєздатною. Це питання виживання держави, а не лише соціальної справедливості.

Хто має очолити зміни?

Політичні лідери нового типу, на думку прихильників ідеї, мають бути людьми, для яких парламент не є кінцевою метою. Це мають бути фахівці, що пройшли випробування війною, такі як Еліша Мадан, Ідан Амеді, Лалі Дері, Йоель Зільберман, рабин Тамір Гранот чи Хазі Нехама. Це люди з чіткими пріоритетами, які готові відпрацювати каденцію-дві, аби виправити систему, і повернутися до звичайного життя. І хоча скептики порівнюють такі очікування з «пошуком пентхауса в Єрусалимі на першому поверсі», запит на чесність та професіоналізм залишається найвищим за останні десятиліття.