Внутрішня криза в «Лікуді» та розчарування виборців

Беньямін Нетаньягу та його партія «Лікуд» опинилися в епіцентрі політичного шторму. За пів року до виборів усередині руху зростає розчарування, яке виходить далеко за межі критики опозиції чи медіа. Виборці та партійні активісти відкрито говорять про «загальну дезінтеграцію»: відсутність поліцейської присутності на вулицях, провал системи формальної освіти та стратегічний глухий кут на трьох фронтах бойових дій. Обіцянка «повної перемоги» трансформувалася в ледь помітну надію на бодай якийсь успіх, що змушує навіть відданих прихильників партії ставити під сумнів свою підтримку.

Ситуація ускладнюється спробами прем’єр-міністра контролювати списки кандидатів. Нетаньягу прагне «забронювати» десять місць для лояльних до себе осіб, що викликає обурення серед партійців. Особливо гостро сприймається спроба скоротити термін очікування для Аєлет (Адар) Мухтар, щоб дозволити їй балотуватися на праймеріз. Проти цього виступила Талі Готліб, звинувативши Мухтар у брехні, що іронічно, враховуючи власну скандальну репутацію Готліб, зокрема щодо розкриття імені партнера Шікми Бреслер, який служить у ШАБАК. У підсумку кількість зарезервованих місць стане результатом компромісу між Нетаньягу та головою центру «Лікуду» Хаїмом Кацом, який також веде власну боротьбу за виживання.

Стратегія опозиції: Ліберман, Айзенкот та «новий блок»

Авігдор Ліберман активно шукає можливості для об’єднання з іншими партіями, зокрема підтримуючи тісний контакт із Гаді Айзенкотом. Ліберман підкреслює, що головна мета — зміна влади, а не особисті амбіції чи боротьба за посаду прем’єра. Він критично ставиться до поспішних кроків Нафталі Бенета та Яїра Лапіда, вважаючи, що такі союзи слід формувати за 50 днів до виборів, а не за 150, щоб не «зносити» рейтинг завчасно. Ліберман також відкинув можливість співпраці з Беньяміном Нетаньягу та ультраортодоксальними партіями.

У межах цих маневрів Яїр Голан закликав Гаді Айзенкота приєднатися до об’єднання Бенета-Лапіда або до його власної партії «Демократи», щоб не розпорошувати голоси опозиційного табору. Ефективність таких кроків для опозиції залишається під питанням, оскільки кожен політик намагається зберегти власну суб’єктність.

Крах партії Ганца та питання безпеки

Бені Ганц переживає важкий період: його партію залишають ключові соратники, серед яких Хілі Троппер та Ейтан Гінзбург. У поєднанні з відходом Айзенкота це свідчить про глибоку кризу довіри навколо лідера, який раніше вважався перспективним претендентом на владу. Спостерігачі зазначають, що Ганц, попри свою репутацію «хорошої людини» у порівнянні з радикальними фігурами як Ярів Левін чи Амір Охана, втрачає політичну вагу, а його спроби «відродитися» виглядають як фарс.

Паралельно країна потерпає від відсутності рішень у безпековій сфері. ХАМАС продовжує контролювати частину Сектора Гази, Хезболла завдає ударів, а Іран відчуває геополітичний успіх. Бецалель Смотрич піддається жорсткій критиці за суперечливі заяви: від визнання ХАМАСу «активом» до незнання терміну «Нухба» (елітні сили ХАМАСу) до початку війни 7 жовтня. Ця розгубленість влади на тлі виснаження солдатів, заворушень у Юдеї та Самарії та суперечок навколо закону про звільнення від армії (закон про ухилення) створює небезпечний прецедент для стабільності Ізраїлю.