Від мовчання до «Маніфесту»

Доктор Авішай Бен-Хаїм, відомий ізраїльський публіцист, після двох з половиною років публічного мовчання повернувся до дискурсу з новою роботою — «Маніфест традиціоналізму — Солодка звістка — План примирення». Після виходу його резонансної книги «Другий Ізраїль» чотири роки тому, яка викликала хвилю суперечок ще до подій 7 жовтня, автор вирішив змінити вектор. Як зазначає сам Бен-Хаїм, після початку війни він ухвалив два принципові рішення: йти служити в ЦАХАЛ та утримуватися від участі в політичній полеміці. Попри статус офіцера в запасі (підполковник), він наполіг на призові, керуючись ідеологією, яку він називає «ідеологією Трумпельдора»: готовністю виконувати будь-яку роль задля безпеки держави.

Східна традиційність як нова державність

Центральна теза нової книги Бен-Хаїма — визначення східної традиційності як нової «мамлахтіют» (державності). Автор стверджує, що цей підхід не має прямого стосунку до генетичного походження, а є ціннісною позицією, заснованою на спадщині Менахема Бегіна та Теодора Герцля. Бен-Хаїм наголошує на важливості єдності, посилаючись на слова Бегіна про необхідність уникати громадянської війни. На його думку, саме цей етос — відмова від стрілянини «по своїх» (як у випадку з «Альталеною») — має стати фундаментом для сучасного ізраїльського суспільства.

Критика «абсолютних ідеологій»

Аналізуючи поточну політичну ситуацію, Авішай Бен-Хаїм жорстко критикує те, що він називає «абсолютними ідеологіями». На його переконання, саме вони стали причиною формування уряду, який викликає гостру суспільну дискусію. Він вказує на два полюси: з одного боку — представники інтересів харедім та Ітамара Бен-Гвіра, з іншого — табір «Першого Ізраїлю», який, на думку автора, обрав стратегію бойкоту замість участі в управлінні державою. Бен-Хаїм підкреслює, що такий підхід лише поглиблює розкол, тоді як приклади на кшталт входження Гаді Айзенкота до уряду під час війни демонструють ефективнішу модель відповідальності.

Бачення «дня після»

Книга, що налічує 280 сторінок, пропонує конкретний план дій для періоду після завершення «воєн за таліт і прапор». Бен-Хаїм виступає за компромісну позицію: «Моя частина, можливо, навіть менша — аби тільки таліт не був розірваний». Його мета — стати «посередником», який запобігає внутрішньому конфлікту, навіть якщо це викликає критику з обох боків політичного спектра. Автор визнає, що багато хто сприймає його позицію як надмірну поступливість, проте він наполягає, що саме пошук спільного знаменника є єдиним способом збереження ізраїльського суспільства в умовах зовнішніх та внутрішніх загроз.