Ізраїль зіткнувся з подвійним викликом, що визначає його стратегічне майбутнє: внутрішні розбіжності щодо політики стосовно Ірану та складні етичні дилеми, пов'язані з публікацією відеозаписів звірств 7 жовтня. Ці питання не лише формують урядові рішення, але й впливають на міжнародні відносини Ізраїлю та його внутрішню стійкість.


Стратегічна боротьба за Іран: між жорсткою лінією та прагматизмом

Усередині ізраїльського уряду та силових структур вирує запекла дискусія щодо підходу до Ірану, який автор описує як боротьбу «двох вовків». Один «вовк», підтримуваний частиною системи безпеки, зокрема Моссадом, наполягає на відсутності будь-яких угод з Іраном. На їхню думку, будь-яка угода призведе до розморожування величезних іранських коштів, зняття санкцій та посилення режиму. Вони виступають за повне задушення іранського режиму і навіть пропонували «удар темряви» – повне відключення електроенергії в Тегерані для дестабілізації уряду.


Інший «вовк» є більш спокійним і політично орієнтованим. Він стверджує, що головною метою війни було ядерне роззброєння. Якщо збагачений уран буде вивезений з Ірану, а збагачення припиниться на тривалий період (США вимагають 20 років, Іран погодився на п'ять), це можна вважати перемогою. Цей підхід визнає неможливість перемогти на всіх фронтах одночасно, включаючи ракетну програму Ірану та підтримку Хезболли.


У цій складній грі ключову роль відіграє позиція США. Президент Трамп, як зазначає автор, приймає остаточні рішення, відхиливши рекомендації Ізраїлю продовжувати військові дії під час переговорів з Іраном, а також пропозиції ЦАХАЛу щодо ударів по енергетичних об'єктах. Ізраїль, особливо під керівництвом Біньяміна Нетаньягу, вдавався до безпрецедентних кроків, активно лобіюючи у Вашингтоні повноцінну війну за участі американців, що було надзвичайно ризикованим кроком.


Наслідки цієї стратегії є неоднозначними: з одного боку, іранська армія та Вартові Революції зазнали серйозних втрат, а військова промисловість Ірану була значно зруйнована. З іншого боку, позиції Ізраїлю у світі серйозно похитнулися, що призвело до посилення антисемітських теорій змови. Ці довгострокові наслідки, пов'язані з громадською думкою в США та міцністю відносин у майбутніх поколіннях, мали бути враховані урядом, а не лише військовими чи розвідувальними структурами.


Автор нагадує слова покійного Аріеля Шарона про те, що Ізраїль повинен захищати себе власними силами. Хоча Нетаньягу цитував ці слова, його дії свідчать про те, що він не повністю переконаний у цьому принципі. Наразі Нетаньягу потребує «проривів» та «досягнень», щоб представити їх суспільству як успіх, оскільки відчуває розчарування через сприйняття поточної війни як невдачі порівняно з гіпотетичною «попередньою війною проти Ірану у червні 2025 року». Він прагне нових відносин з країнами Перської затоки, візиту до Об'єднаних Арабських Еміратів, угоди про роззброєння Хамасу, припинення вогню в Лівані та «реалізації прибутків» в Ірані. Без цього, війна може відновитися восени.


Етика публікації відео 7 жовтня: пам'ять, відновлення та інформаційна війна

Друга ключова дискусія стосується публікації відеозаписів звірств, скоєних під час нападів Хамасу 7 жовтня. Автор наводить приклад Сдерота, де поліцейський відділок, захоплений терористами, був швидко знесений, а міська влада відмовилася від встановлення пам'ятника на місці такої великої поразки. Також було прийнято рішення не публікувати відеозаписи вбивств (понад 50 загиблих у Сдероті), щоб місто могло відновитися та процвітати, а не бути нагадуванням про жахливі події. Це контрастувало з публікаціями відео з кібуців.


Нещодавній репортаж на «Новини 12» викликав суперечки, стверджуючи, що підрозділ ЦАХАЛу збирав відеозаписи після 7 жовтня і що деякі з них були знищені. ЦАХАЛ негайно заперечив ці звинувачення. Автор вважає, що основні зусилля були спрямовані на пошук заручників, а не на загальний збір чи знищення матеріалів. Цей інцидент пов'язаний із розслідуванням програми «Увда» Ілани Даян про заправку «Алоніт» біля Кфар-Ази, де мешканцям сказали, що відеозаписи камер спостереження більше не існують. Це підживило теорії змови про «зраду зсередини», хоча автор відкидає їх як нелогічні.


Аналітичний блок: Вплив на українську громаду та відносини Ізраїль-Україна

Обговорені в статті дилеми Ізраїлю мають глибокі наслідки, які можуть резонувати з українською громадою в Ізраїлі та ширшими відносинами між двома країнами. Українська громада, що переживає власні травми війни та інформаційної боротьби, може сприймати ці події через призму власного досвіду.


Вплив на українську громаду в Ізраїлі:

  • Інформаційна чутливість: Українці в Ізраїлі, багато з яких були свідками або жертвами російських звірств, можуть бути особливо чутливими до дискусій про публікацію відеозаписів. Вони розуміють важливість документування воєнних злочинів, але також усвідомлюють психологічний вплив графічного контенту та його використання в інформаційній війні. Рішення Ізраїлю не публікувати всі відео зі Сдерота, щоб сприяти відновленню громади, може знайти розуміння серед тих, хто прагне зцілення та повернення до нормального життя.
  • Відчуття безпеки та довіри: Дебати про стратегію Ізраїлю щодо Ірану та відносини зі США можуть впливати на загальне відчуття безпеки українців в Ізраїлі. Будь-яка нестабільність у регіоні або напруженість у відносинах з ключовими союзниками може викликати занепокоєння.


Вплив на відносини Ізраїль-Україна:

  • Уроки інформаційної війни: Досвід Ізраїлю в управлінні наративами після 7 жовтня, особливо щодо ефективності публікації звірств, є цінним уроком для України. Автор зазначає, що початкові відео були критично важливими, але подальша публікація графічного контенту стала менш ефективною на міжнародній арені, оскільки увага змістилася на жертви в Газі. Україна також бореться за збереження міжнародної уваги та може використати цей досвід для оптимізації своєї стратегії в «битві за наративи» («קרב ההסברה»). Важливо не «здешевлювати пам'ять» графічним насильством, а зосередитися на стратегічній комунікації.
  • Геополітичні паралелі: Ізраїль, як і Україна, є країною, яка значною мірою залежить від міжнародної підтримки, зокрема від США. Складність відносин Ізраїлю з Вашингтоном, особливо щодо агресивного лобіювання військових дій, може слугувати прикладом того, як важливо балансувати власні інтереси з підтримкою союзників. Будь-яке ослаблення американської підтримки Ізраїлю або відволікання ресурсів США на Близький Схід може опосередковано вплинути на обсяг допомоги Україні.

Непопулярні думки та висновки

Автор висловлює дві «непопулярні думки». По-перше, право переглядати відеозаписи вбивств або загиблих солдатів належить виключно сім'ям жертв, а не широкій громадськості, якщо тільки це не пов'язано з кримінальним процесом. Останні моменти життя людини не є надбанням громадськості. Якщо сім'ї бажають поділитися цими матеріалами, це їхнє право, але не право суспільства вимагати їх перегляду.


По-друге, публікація всіх звірств не завжди є необхідною для блага держави чи «інформаційної битви». Хоча початкові відео з кібуців та вечірки «Нова» були критично важливими для прояснення фактів різанини, подальша публікація додаткових жахів має обмежену, а тепер вже й відсутню, важливість. На міжнародній арені війна в Газі та її високі показники цивільних жертв переважили все інше, і спроби шокувати новими зображеннями звірств з прикордонних поселень не працюють. На Близькому Сході ці зображення показують Ізраїль як вразливого та слабкого, тоді як у світі вони викликають байдужість або перенаправляють увагу на фотографії тіл дітей у Секторі Газа. Ізраїль може наполягати на різниці між навмисним вбивством і побічною шкодою війни, але це вже нікого не переконає.


Як журналіст, автор зізнається, що його інстинкт – публікувати та показувати. Але він розуміє позицію лідерів Сдерота, які не хотіли публічного оприлюднення всіх звірств зі страху за майбутнє свого міста. Не все, що можна побачити, має бути показано. Це не означає забуття чи стирання пам'яті, доки матеріали зберігаються та надаються тим, хто має особистий, академічний чи безпековий інтерес. Розведення пам'яті до «найдешевших мотивів графічного насильства» не принесе нічого доброго. Сім'ї заслуговують набагато більше.