Стратегія «Рев лева» та пошук альтернативного лідера

Операція «Рев лева», яка розпочалася з ліквідації верховного лідера Ірану Алі Хаменеї та низки високопосадовців режиму, мала на меті не лише демонтаж існуючої структури влади, а й швидку заміну керівництва на більш прагматичне. Згідно з матеріалами The New York Times, адміністрація президента США Дональда Трампа спільно з ізраїльськими спецслужбами розглядала варіант залучення «фігури зсередини», яка змогла б перебрати контроль над державою в умовах політичного хаосу.

Вибір Вашингтона та Єрусалима виявився неординарним: кандидатом на роль нового лідера став колишній президент Ірану Махмуд Ахмадінеджад. Попри те, що під час свого президентства (2005–2013) він неодноразово закликав до «знищення Ізраїлю» та був відомий як заперечувач Голокосту, розвідки США та Ізраїлю вбачали в ньому потенційну фігуру, здатну стабілізувати військовий та політичний стан країни. Американські посадовці порівнювали цей сценарій з моделлю Венесуели, де Делсі Родрігес стала ключовою фігурою, що співпрацює з Вашингтоном після зміщення Ніколаса Мадуро.

Провал спроби порятунку та удар по Тегерану

План Вашингтона та Єрусалима передбачав звільнення Ахмадінеджада з-під домашнього арешту, в якому він перебував через конфлікти з чинним режимом та звинувачення у корупції. Спеціально для цього ВПС Ізраїлю завдали високоточного удару по будинку експрезидента в Тегерані. Як зазначають джерела, метою було не вбивство політика, а ліквідація охорони, що здійснювала нагляд за ним, та створення вікна можливостей для його «визволення» та подальшої легітимізації як нового лідера.

Проте реалізація задуму пішла не за планом. Унаслідок авіаудару Ахмадінеджад отримав поранення, хоча сам будинок суттєво не постраждав (супутникові знімки підтвердили знищення лише контрольно-пропускного пункту на в'їзді). Після інциденту колишній президент змінив свою позицію і відмовився брати участь у плані зі зміни влади. Це призвело до фактичного краху домовленостей, які, за даними розвідки, готувалися протягом тривалого часу.

Контекст співпраці та геополітичні зв’язки

Аналіз поведінки Ахмадінеджада в останні роки вказує на його поступове дистанціювання від теократичного режиму. Він неодноразово критикував керівництво Ірану за корупцію, що призводило до арештів його найближчих соратників та заборони на участь у виборах. Цікаво, що у 2019 році в інтерв’ю The New York Times він позитивно висловлювався про Дональда Трампа, називаючи його «людиною справи» та бізнесменом, здатним на прагматичні рішення.

Підозри іранського режиму щодо лояльності Ахмадінеджада до Заходу підігрівалися його закордонними поїздками. Зокрема, за кілька днів до початку війни він відвідав Угорщину на запрошення університету, наближеного до прем’єр-міністра Віктора Орбана, який підтримує тісні зв’язки як із Беньяміном Нетаньягу, так і з Дональдом Трампом. Такі контакти слугували для режиму в Тегерані підставою для звинувачень у шпигунстві та зв’язках із західними спецслужбами, зокрема з Моссадом.

Наслідки для безпекової архітектури регіону

Наразі доля Ахмадінеджада залишається невідомою: після удару по його резиденції він не з’являвся на публіці, а інформація про його можливу загибель не була офіційно підтверджена. Представники Білого дому, зокрема речниця Анна Келлі, відмовилися коментувати деталі операції, заявивши лише про виконання цілей армії США та роботу над угодою щодо зупинки ядерної програми Ірану.

Цей епізод демонструє, наскільки глибоко Ізраїль та США пропрацьовували сценарії «дня після» падіння режиму аятол. Вибір на користь суперечливої постаті свідчить про готовність союзників до ризикованих політичних компромісів заради досягнення стратегічної мети — нейтралізації іранської загрози. Проте невдача цього плану підкреслює високу непередбачуваність внутрішньополітичних процесів в Ірані, де навіть опозиційні до режиму фігури не завжди готові виступати в ролі інструментів іноземного впливу.