18 липня 1977 року іранський генерал Гасан Туфаніан прилетів до Тель-Авіва без публічного оголошення, без фотографів і без офіційного прийому. Його зустріли міністр оборони Езер Вейцман і міністр закордонних справ Моше Даян. На порядку денному — «Проєкт Квітка» (Project Flower): ізраїльські технологи розробляють балістичні ракети на іранські гроші та іранській землі. Тоді ніхто з учасників тієї зустрічі не міг передбачити, що менш ніж за два роки виготовлені в Ізраїлі креслення поспіхом вивезуть дипломатичною поштою, а ісламська революція перекреслить три десятиліття союзництва.
Але щоб зрозуміти, чому це сталось — і чому у 2026 році на Тегеран падали ізраїльські бомби, — потрібно відмотати ще на 30 років назад.
Доктрина периферії: коли Іран був найважливішим союзником Ізраїлю
1948 рік. Щойно проголошений Ізраїль оточений з усіх боків: Єгипет на півдні, Сирія і Ліван на півночі, Йорданія на сході. Арабська ліга оголосила бойкот. Радянський Союз заграє з арабськими рухами. Давид Бен-Ґуріон (1886–1973), перший прем'єр-міністр країни, шукав вихід зі стратегічного оточення — і знайшов його в теорії, яку назвали «Доктрина периферії».
Концепцію розробили разом із засновником Моссаду Реувеном Шілоахом та главою розвідки Іссером Харелем. Логіка проста: якщо ворожий арабський пояс оточив Ізраїль, треба шукати союзників по той бік — на периферії Близького Сходу. Ними стали Туреччина, Ефіопія та Іран. Усі три — не арабські держави. Усі три боялися панарабського націоналізму, який уособлював єгипетський президент Гамаль Абдель Насер. Усі три орієнтувалися на Вашингтон.
Іран за правління шаха Мохаммада Рези Пехлеві став найважливішим партнером у цьому трикутнику. У 1950 році Тегеран де-факто визнав Ізраїль — другою мусульманською країною після Туреччини. Офіційно дипломатії не було, але в Тегерані працювала ізраїльська місія, яка функціонувала як повноцінне посольство, а посли обмінялись у 1970-х роках.
Кульмінація цього союзу — операція «Тризуб» (Trident), таємний розвідувальний пакт між Ізраїлем, Туреччиною та Іраном, укладений у 1958 році. Моссад допомагав будувати САВАК — іранську тайну поліцію. Ізраїльські інструктори навчали іранських офіцерів. Разом вони підтримували курдських повстанців в Іраку — союзників проти спільного ворога в Багдаді.
Нафта, труби та бізнес на мільярди
Союз мав не лише стратегічний, а й цілком матеріальний вимір. Після Суецької кризи 1956 року Ізраїль утратив доступ до традиційних постачальників нафти. Іран став порятунком.
Голда Меїр — тоді ще міністр закордонних справ — особисто приїздила до Тегерана домовлятися. Результат: у 1968 році на паритетних засадах було засновано компанію «Ейлат–Ашкелон» (Eilat-Ashkelon Pipeline Company). Нафтопровід з'єднав Червоне море із Середземним, дозволяючи іранській нафті оминати Суецький канал і діставатись до Європи через Ізраїль. Оборот — сотні мільйонів доларів щорічно. Іран вклав рівну частку капіталу. Це був не просто бізнес — це була артерія, що живила ізраїльську економіку.
Паралельно йшла військова співпраця. У квітні 1977 року підписали шість угод «нафта в обмін на зброю». «Проєкт Квітка» — лише одна з них. Ізраїль постачав зброю, техніку, технологічну експертизу. Іран давав гроші й стратегічну глибину. Яков Шапіро, чиновник ізраїльського Мінобороны, пізніше згадував: «В Ірані нас приймали як королів. Ми вели справи з ними у приголомшливих масштабах».
Лютий 1979: як все зруйнувалось за тиждень
11 лютого 1979 року шах залишив Іран. Аятола Рухолла Хомейні, повернувшись із французького заслання, за кілька годин перевернув увесь стратегічний порядок Близького Сходу.
18 лютого — через сім днів після революції — новий режим офіційно розірвав усі зв'язки з Ізраїлем. Ізраїльське посольство в Тегерані захопили і передали представникам ООП — Організації визволення Палестини. Ясір Арафат прилетів до Тегерана як тріумфатор. Ізраїльські інженери, які будували ракетний полігон під Сірджаном, вилетіли з кресленнями в дипломатичному багажі — ледь встигли.
Нафтопровід «Ейлат–Ашкелон», у який Іран вклав десятки мільйонів доларів, Ізраїль фактично націоналізував. Ісламська Республіка подала позови в швейцарські та нідерландські суди — і судилась за ці гроші понад двадцять років.
Хомейні визначив Ізраїль як «малого Сатану» (США — «великий»). Офіційна риторика нового Ірану: єврейська держава незаконна і має зникнути з карти світу.
Парадокс: вороги, що торгують зброєю
Але реальна політика рідко відповідає риториці. Вже у 1980 році Ірак напав на Іран. Саддам Хусейн — спільний ворог і для Тегерана, і для Єрусалима. Ця логіка породила один із найдивніших епізодів холодної війни.
Ізраїль таємно постачав Ірану американську зброю — протитанкові ракети TOW і зенітні комплекси HAWK. За посередництва США. Частину грошей від цих продажів американські чиновники переправляли нікарагуанським «контрас». Коли у 1986 році схема розкрилась, світ дізнався про скандал «Іран-контрас»: режим, що щодня закликав до знищення Ізраїлю, купував у нього зброю для самовиживання. А Ізраїль продавав.
Ця транзакція не потепліла відносини. Вона лише підтвердила, що навіть між архіворогами буває місце для ситуативної вигоди — поки це вигідно обом.
Ірано-іракська війна закінчилась у 1988 році, забравши близько мільйона людських життів. Разом із нею закінчилась і остання фаза будь-якого реального співробітництва між Іраном та Ізраїлем.
Ядерна програма, «тінь» і Stuxnet
У 1990-х Іран приступив до масштабного розвитку ядерної програми. Для Ізраїлю це стало «червоною лінією» в буквальному сенсі — ядерний Іран, що офіційно заперечує право Ізраїлю на існування, неприйнятний жодним прем'єр-міністром.
Замість відкритої конфронтації розгорнулась «тіньова війна».
У 2010 році вірус Stuxnet — спільна розробка Ізраїлю та США, яку ніхто офіційно не визнав — знищив щонайменше 1000 центрифуг на іранському збагачувальному заводі в Натанзі. Це був перший у світі задокументований кібернапад, що завдав фізичних руйнувань. Іранський міністр розвідки спочатку заперечував будь-яку шкоду — але збиток був реальний.
Паралельно тривала кампанія вбивств. П'ять іранських ядерних вчених ліквідовані між 2010 і 2020 роками. Іран звинувачував Моссад. Ізраїль не підтверджував і не спростовував. У листопаді 2020 року Мохсен Фахрізаде — головний куратор ядерної програми Ірану — загинув від кулі автоматизованої гарматної установки, змонтованої на пікапі. Система керувалась через супутниковий зв'язок з використанням штучного інтелекту. Ніхто з виконавців фізично не перетнув кордону Ірану. Операція тривала три хвилини.
У 2018 році агенти Моссаду викрали зі складу в Тегерані понад 50 000 документів іранського ядерного архіву. Прем'єр Беньямін Нетаньягу представив їх на прес-конференції у Тель-Авіві.
2024–2026: від «тіні» до відкритої війни
Довгі десятиліття обидві сторони дотримувались негласного правила: не бити один одного безпосередньо. Проксі-конфлікт, тіньові операції — так, але не відкрита атака. Це правило зламалось у квітні 2024 року.
1 квітня 2024 року Ізраїль завдав удару по іранському консульству в Дамаску — загинули семеро офіцерів КВІР та двоє генералів. 13–14 квітня Іран відповів безпрецедентною атакою: понад 300 дронів, крилатих і балістичних ракет. Перший прямий удар Ірану по Ізраїлю за 45 років існування Ісламської Республіки. 99% ракет було збито спільними зусиллями Ізраїлю, США, Великої Британії, Франції та Йорданії. Одна дитина-бедуїнка дістала важке поранення. Ізраїль відповів обмеженим ударом по іранській провінції Ісфаган 19 квітня.
У жовтні 2024 року, після ліквідації ізраїльтянами лідерів ХАМАСу та «Хезболли», Іран випустив 180 балістичних ракет. Ізраїль відповів — за оцінками, найбільшим прямим ударом по Ірану в своїй історії, знищивши системи ППО та об'єкти ракетного виробництва.
Червень 2025 року — «12-денна війна»: ізраїльські удари по ядерних об'єктах Ірану, командних центрах і особовому складі КВІР. Знищено кілька десятків об'єктів. Перемир'я — після американського тиску.
28 лютого 2026 року — США і Ізраїль разом завдали масованих ударів по Ірану. Було вбито Верховного лідера Алі Хаменеї і десятки вищих чиновників. Іран завдав ракетних ударів по Ізраїлю й американських базах у Перській затоці. Конфлікт, який десятиліттями тримався в «тіні», вийшов на денне світло в повну силу.
Що залишилось від трьох тисяч років контактів
Є деталь, про яку рідко згадують у новинах. Коли Кір II Великий у 538 році до н. е. підкорив Вавилон, він видав знаменитий едикт: євреї, виведені в полон Навуходоносором, можуть повернутися до Єрусалима та відбудувати Храм. Перська імперія дала єврейському народу перше державне відродження. Пізніше єврейська традиція назве Кіра «помазаником» — єдиним нєєврейським правителем, якому дана ця честь у ТАНАХу.
Ця тисячолітня спільна пам'ять не відіграє практичної ролі у сучасному конфлікті. Але вона нагадує: нинішня ворожнеча — продукт конкретних ідеологічних, геополітичних і стратегічних рішень 1979 року, а не якийсь «вічний» закон природи. Союз тривав 30 років. Потім — знову 30 років тіньової війни, і ще 10 — відкритої ескалації.
Часті запитання
Коли Іран визнав Ізраїль?
1950 року — де-факто, другою мусульманською країною після Туреччини. Повноцінний обмін послами відбувся у 1970-х. Після ісламської революції 1979 року визнання було скасоване повністю.
Що таке «Доктрина периферії»?
Стратегія Давида Бен-Ґуріона: оскільки Ізраїль оточений ворожими арабськими країнами, слід будувати союзи з неарабськими державами по периметру — насамперед з Іраном, Туреччиною та Ефіопією.
Як Ізраїль і Іран співпрацювали проти арабів?
Через таємний пакт «Тризуб» (1958) вони ділились розвідданими і разом підтримували курдських повстанців в Іраку. Моссад допомагав будувати й навчати САВАК — іранську спецслужбу. Спільний нафтопровід «Ейлат–Ашкелон» давав Ірану вихід на європейські ринки, а Ізраїлю — стабільне постачання нафти.
Що таке «Проєкт Квітка»?
Таємна ізраїльсько-іранська програма розробки балістичних ракет, підписана у квітні 1977 року. Іран фінансував, Ізраїль надавав технології. Будівництво полігону та заводу в Ірані розпочалось. Революція 1979 року перервала програму: ізраїльські інженери терміново покинули країну з усією документацією.
Чи справді Ізраїль продавав зброю Ірану після революції?
Так. У 1980–1986 роках, під час ірано-іракської війни, Ізраїль постачав Тегерану американські ракети — як посередник у рамках угоди між Вашингтоном і Тегераном. Гроші від продажів частково йшли нікарагуанським «контрас» — цей скандал відомий як «Іран-контрас».
Коли Іран вперше прямо вдарив по Ізраїлю?
13–14 квітня 2024 року — операція «Правдива обіцянка». Понад 300 дронів і ракет. Це був перший прямий іранський удар по Ізраїлю з 1979 року. 99% перехопили. Серйозних жертв серед цивільних не було.
Коментарі 0