Вулиці Тегерана сьогодні заповнені плакатами, що прославляють «національну єдність» та «перемогу над світовою супердержавою». Це відбувається лише через кілька місяців після того, як режим жорстоко придушив внутрішні протести шляхом масових убивств, і на тлі війни, що стрімко поглиблює економічні злидні іранських громадян. Керівництво ісламської республіки вдається до радикальної зміни риторики: замість суто релігійних гасел 1979 року, які втрачають вплив, на перший план виходять мотиви національного виживання та перської ідентичності.

Трансформація ідеології: від теократії до військової диктатури

Аналітики зазначають, що Іран переживає фундаментальну трансформацію своєї державної системи. Алі Ваез, директор іранського проєкту в International Crisis Group, у коментарі для Reuters підкреслив, що стара ідеологія республіки майже не має опори в сучасному суспільстві. Через це влада змушена апелювати до інших елементів іранської ідентичності, щоб мобілізувати маси. Це свідчить про поступовий перехід від теократичної моделі управління до суто військової системи, де реальна влада зосереджена в руках командирів КВІР (Корпусу вартових Ісламської революції).

Новий візуальний код пропаганди включає зображення бійців КВІР, національної збірної з футболу та масштабні зображення іранського прапора поруч із Моґтабою Хаменеї. Навіть шиїтський мотив мучеництва частково поступається місцем національним героям минулого. Наприклад, на величезних банерах у столиці з’явився Раїс Алі Дельварі — лідер партизанського руху, який боровся проти британської окупації узбережжя Перської затоки століття тому. Раніше подібні символи вважалися «монархічними» і викликали зневагу в ісламських революціонерів.

Ормузька протока як головний аргумент режиму

Центральним елементом поточної кампанії стала Ормузька протока. Влада використовує її образ як символ сили, здатної поставити світ на коліна. Один із плакатів демонструє бійців КВІР, які тримають рибальську сітку, в яку потрапили американські авіаносці та винищувачі. Інший пропаганדיстський малюнок показує обличчя Дональда Трампа, перетягнуте тканиною у формі протоки, що натякає на здатність Тегерана заблокувати світову торгівлю енергоносіями.

Ця стратегія має подвійну мету. По-перше, вона демонструє зовнішнім ворогам готовність до ескалації. По-друге, переконує внутрішню аудиторію, що війна ведеться не проти режиму аятол, а проти Ірану як держави. За словами Алі Ваеза, загрози Трампа щодо «культурного знищення» об'єктів країни лише допомогли режиму згуртувати людей навколо прапора, представивши екзистенційну загрозу всій нації.

Спроба нормалізації: жінки без хіджабів та рожеві ракети

Щоб створити ілюзію «нормальності» та єдності, державне телебачення Ірану пішло на безпрецедентні кроки. В ефірі почали показувати репортажі з проурядових мітингів, де присутні жінки без обов'язкового головного убору (хіджабу). Алі Ансарі, професор сучасної історії в Університеті Сент-Ендрюс, вважає це спробою продемонструвати, що влада нібито не воює з власним народом. Однак він додає, що більшість іранців не вірять у цю постановку.

Окремим елементом «м'якої сили» стали масові весілля, організовані військовими. Молодят перевозять на автівках КВІР, прикрашених кульками та кулеметами, а поруч виставляють макети балістичних ракет, пофарбовані у нетиповий рожевий колір. Одночасно у мечетях проводяться відкриті уроки стрільби, де інструктори вчать цивільних чоловіків і жінок розбирати та використовувати автоматичну зброю. Такий мікс мілітаризму та святковості має на меті показати, що режим залишається монолітним і готовим до оборони на всіх рівнях.

Скептицизм населення та економічний колапс

Незважаючи на агресивну пропаганду, реальність в іранських містах залишається похмурою. 23-річний випускник факультету французької мови з міста Єзд на ім'я Аршія прямо називає ці заходи «грою та шоу», зазначаючи, що замість парадів владі варто було б рятувати економіку. Економічна ситуація, яка була критичною ще до початку останньої фази конфлікту, зараз перебуває на межі повного розвалу.

Навіть серед прихильників консервативних поглядів спостерігається розкол. 26-річний студент Мохаммад із Тебриза зазначає, що хоча він підтримує патріотичний курс, присутність жінок без хіджабів на державних заходах викликає у нього гнів, адже це суперечить цілям революції 1979 року. Таким чином, намагаючись залучити ліберальну частину суспільства націоналістичними гаслами, режим ризикує втратити свою найбільш лояльну релігійну базу. 67-річна пенсіонерка Наргес із Шираза резюмує настрої багатьох: «Ці героїчні плакати — лише для воєнного часу. Як тільки небезпека мине, вони знову почнуть нас бити, і репресії повернуться».