Майк Помпео, колишній директор ЦРУ і держсекретар США, 24 травня різко розкритикував угоду, що формується між Вашингтоном і Тегераном. За його словами, вона «виглядає так, ніби її дістали з методички Венді Шерман — Роберта Маллі — Бена Родса» — тобто архітекторів ядерної угоди 2015 року, яку сам Помпео вважає капітуляцією. Його рецепт: відкрити пролив, не давати Ірану грошей, знищити достатню частину іранського потенціалу, щоб він не міг погрожувати союзникам у регіоні.

Відповідь прийшла негайно. Директор з комунікацій Білого дому Стівен Чун заявив публічно, що Помпео «не в курсі того, що відбувається» і що йому слід «залишити справжню роботу професіоналам». Публічна сварка всередині республіканського табору — сигнал того, наскільки суперечливою є угода навіть серед союзників Трампа.

Що насправді в меморандумі

За даними NYT, Al Jazeera, Reuters та Axios, мова йде не про фінальну угоду, а про «меморандум про взаєморозуміння» — рамковий документ, який має зупинити бойові дії, відкрити Ормузьку протоку і перенести найгостріші питання — передусім ядерну програму — на окремі переговори. Конкретні умови: припинення вогню на всіх фронтах, включно з Ліваном; зняття американської морської блокади з іранських портів; відновлення вільного судноплавства через Ормуз; обговорення розморозки іранських активів і пом'якшення санкцій. Детальніше про структуру 14-пунктового документа —у нашому попередньому матеріалі.

Високопоставлене ізраїльське джерело в розмові з журналістом Амітом Сеґалем сформулювало головну претензію так: «Угода погана, бо посилає іранцям сигнал — Ормузька протока є зброєю не менш ефективною, ніж ядерна». Трамп, за тим же джерелом, розглядає угоду як переважно економічну: взаємне відкриття протоки. Увесь подальший прогрес — ядерне роззброєння — залежатиме від окремих переговорів. «На практиці незрозуміло, що відбудеться після першого етапу».

Іранська тактика: 60 днів, які можуть стати 120

Тегеран домігся головного — переніс розмову про ядерну програму на «після» підписання меморандуму. Логіка, яку Іран намагався реалізувати ще до початку війни, спрацювала: спочатку припинення вогню й гроші, потім «довгі переговори про головне». Меморандум передбачає 60-денний горизонт для ядерних переговорів — але в іранській дипломатичній практиці 60 днів легко перетворюються на 120. Якщо переговори затягнуться до листопада 2026 року, вони накладуться на вибори до Конгресу США, де, за прогнозами, переможуть демократи — партія, позиція якої щодо тиску на Іран принципово інша.

Ізраїль боїться саме цього сценарію: угоди, яка не гарантує демонтажу ядерної програми, не обмежує балістичні ракети і не зупиняє фінансування проксі на Близькому Сході. Нетаньягу скептично ставиться до угоди, однак офіційної реакції Єрусалима поки немає.

«Між поразкою і приниженням»

Колумніст Бен-Дрор Ямині в Ynet формулює ізраїльську дилему гостро: якщо Нетаньягу не може вийти з-під заборони на війну проти Хезболли — він не здатний переконати Трампа ні в чому. Ізраїль ризикує опинитися в найгіршому стратегічному становищі за всю свою історію: три активні фронти і зв'язані руки. Угода з Іраном, яка не вирішує питання Хезболли і не обмежує ракетний потенціал Тегерана, залишає Ізраїль у пастці між двома поганими варіантами.

Держсекретар Марко Рубіо, який анонсував можливу угоду ще на тлі блокади, наполягав на ядерній програмі як центральній умові. Чи виконано цю умову у фінальному тексті меморандуму — невідомо: офіційного документа досі немає. Доки він не з'явиться, всі оцінки — включно з оптимізмом Трампа і критикою Помпео — залишаються реакцією на витоки, а не на факти.