Життя у Лівані, особливо в Бейруті, сьогодні сповнене викликів: будинки переповнені родичами, які тікають із небезпечних регіонів, а економічна криза поглиблюється. Це не просто локальна проблема; події в Лівані безпосередньо впливають на стабільність північного кордону Ізраїлю, що є критично важливим для всіх його мешканців, включно з українськими репатріантами, які шукають безпеки та спокою у своєму новому домі.

 

За матеріалами аналітичної статті, перекладеної Смадар Пері для ізраїльського видання Ynet, щоденне існування ліванців перетворилося на боротьбу за виживання. Очевидець з Бейрута описує, як минулого тижня його дім у престижному районі заповнили родичі, які втекли з Дахії після попередження Ізраїлю негайно залишити свої оселі. Економічна ситуація катастрофічна: орендних квартир у Бейруті не залишилося, а готелі беруть утричі вищу ціну. Надія, яка давно знає автора, збирає пожертви на їжу, а її чоловік покладає відповідальність на ліванський уряд, стверджуючи, що «Хезболла», навпаки, намагається допомогти. Проте Надія уточнює: «Тільки своїм одновірцям, шиїтам».

 

На тлі цих труднощів виникають гострі суперечки, що відображають глибокий розкол у ліванському суспільстві. Маріам, мешканка Південного Лівану, чий син отримав медичну допомогу в польовому госпіталі в Ізраїлі, розповіла власнику крамниці, як бойовики «Хизбалли» проникли в її будинок і сховали в підвалі зброю. Коли крамар висловив різку антиізраїльську позицію, Маріам відповіла: «Вам треба прийти й побачити, яку віддану допомогу надали ізраїльтяни моєму синові». Ця розмова швидко переросла у гучну сварку. Подібні розбіжності спостерігаються повсюди: шиїтка висловлює розчарування «Хизбаллою», звинувачуючи їх у обмані, тоді як мароніт заявляє, що «президент Аун схиляється перед американцями та сіоністами».

 

Іса, з яким автор зустрівся в новому наметі в центрі Бейрута, розповів про свої поневіряння. Він втік із родиною на північ, але «місцеві мешканці не хотіли нас», – згадує Іса. – «Один з них витягнув зброю і погрожував нам, мої доньки кричали від страху. Ми знову були змушені тікати. Цього разу ми дісталися переповненого табору в районі Дахії. Нам сказали, що вже не небезпечно, бо Ізраїль зобов’язався не атакувати. Я сповнений помсти і запитую себе, в який бік мені відкривати вогонь – на «Хизбаллу» чи на сіоністські війська?» Іса не прагне ні миру, ні нормалізації, лише довгострокового припинення вогню: «Щоб сіоністи не приходили до нас, а ми не йшли до них. Нехай зупинять вогонь з обох сторін і залишать нас у спокої».

 

Політична ситуація також вкрай напружена. Існує реальний страх перед жахливою громадянською війною, спровокованою «Хизбаллою», яка вже погрожувала, що будь-які переговори між лідерами Ізраїлю та Лівану будуть «порожньою балаканиною», де ліванський президент Аун підкориться ізраїльському диктату. Набіх Беррі, голова парламенту, мовчазно погодився на зустріч послів у Вашингтоні, але «не більше того». Проте Махмуд Каматі, заступник голови політичної ради «Хизбалли» та колишній міністр, категорично заявив: «Ми не дозволимо цим переговорам відбутися. Уряд не хоче. Ліванський народ не хоче. Це внутрішня ліванська криза, і ми закликаємо мешканців Південного Лівану не повертатися до своїх домівок, бо їхньому життю загрожує небезпека».

 

Самех, академічний співробітник Бейрутського університету, бачить в спільній світлині посла Лівану з послом Ізраїлю у Вашингтоні «ізраїльську змову». «Раптом, одночасно, стирають плями крові й оголошують нову історію?» – обурюється він. У домі автора збирається «постійна компанія» – мароніти, мусульмани-суніти та двоє друзів – щоб дивитися американські новини та аналізувати ситуацію. Багато хто з них хотів би відвідати Ізраїль, маючи там друзів зі студентських років. Однак автор попереджає, що навіть за значного прогресу у відносинах між країнами, ізраїльтянам не варто їхати до Лівану, оскільки це може коштувати їм життя.

 

Серед ліванців також спостерігається зближення між президентами Сирії та Лівану, які є суперниками Ірану. Деякі пропонують Дамаску та Бейруту разом ініціювати кроки до примирення з Ізраїлем, що надало б їм більшої сили. Проте ліванська перспектива залишається складною: Ізраїль припинив бомбардування Дахії та Бейрута, але «сидить» у Південному Лівані, звідки втекла більшість мешканців. Чи вважають ізраїльтяни, що «Хизбаллі» завдано нищівного удару? Вони продовжують діяти, вербувати нових членів, розміщуватися на перехрестях і не залишають Південний Ліван. Президент Аун усвідомлює, що будь-який контакт з Нетаньягу, навіть за посередництва США, буде негайно витлумачений як оголошення нормалізації з Ізраїлем. Аун не погодиться бути «слабкою стороною» в американсько-ізраїльському рівнянні, наполягаючи на рівній позиції Лівану в переговорах. Це може зруйнувати крихкий внутрішній баланс у країні.

 

Попри всі труднощі, автор вірить у мир, хоча й усвідомлює, що шлях до нього буде нелегким і, ймовірно, не настане за нинішнього ізраїльського керівництва через занадто багато неврегульованих рахунків. Для українців в Ізраїлі розуміння цих складних регіональних динамік є життєво важливим, адже стабільність у сусідніх країнах безпосередньо впливає на безпеку та майбутнє їхнього нового дому. Надія на мир, хоч і віддалена, глибоко резонує в регіоні, постійно охопленому конфліктами.