Трагедії операції «Шаагат Га-Арі»

Масштабні ракетні обстріли, проведені Іраном у межах операції «Шаагат Га-Арі» (Рев Лева), залишили по собі не лише зруйновані будівлі, а й понівечені долі тисяч ізраїльтян. Попри те, що активна фаза обміну ударами в районі Ормузької протоки дещо стихла, а режим припинення вогню формально діє, для багатьох сімей боротьба за нормальне життя лише починається. Ізраїльтяни, які втратили дах над головою, опинилися у «сірій зоні» між державною допомогою та бюрократичною тяганиною.

Для родини Таля та Оріян Ааронович із Хайфи кожен день став боротьбою за пам’ять та відновлення. Коли їхній шестиповерховий будинок прийняв на себе удар іранської ракети, пара встигла захистити свого однорічного сина Еілая власними тілами. «Ми купали дитину, коли пролунала сирена. Макет знаходиться за три поверхи під нами, ми не встигали», — згадує Таль, заступник керівника відділу безпеки лікарні Рамбам. У тому ж будинку загинули четверо їхніх сусідів — Володимир та Олена Гершович, їхній син Діма та його партнерка Люсіль-Джін. Сьогодні родина Ааронович живе у орендованій квартирі, отримавши підтримку від Пікуд а-Ореф (Командування тилу) та муніципалітету Хайфи.

Боротьба за компенсації та «податок на майно»

Ситуація в Бейт-Шемеші, де внаслідок прямого влучання ракети загинули 9 осіб та 48 отримали поранення, демонструє критичну важливість наявності Мамад (захищеної кімнати). Інбаль Охана, чий дім був знищений, зазначає, що саме захищена кімната врятувала життя їм та дітям їхніх сусідів. Проте після фізичного порятунку постало питання фінансового виживання. «Ми склали список речей, що були знищені, на суму 250 тисяч шекелів. Держава виплачує лише половину цієї суми, посилаючись на власні розрахунки», — розповідає Інбаль. Попри допомогу держави у перші тижні, родини відчувають значний розрив між реальними збитками та компенсаціями від Мас Рехуш (Податку на майно).

Бюрократичний лабіринт: чому відновлення затягується

Для мешканців Ізраїлю, таких як Давид Авітан із Дімони, статус «евакуйованого» перетворився на виснажливе очікування. Поранений під час обстрілу, він із родиною вже півтора місяця перебуває в готелі Леонардо Клаб на Мертвому морі. «Ми відчуваємо, що втратили людську гідність. Нас просто ігнорують, а відповіді на питання, де ми спатимемо завтра, немає», — ділиться Авітан. У свою чергу, представники Мас Рехуш стверджують, що затримки пов’язані з відмовою самого мешканця від проведення ремонтних робіт у його соціальному житлі, що створює замкнене коло конфлікту між державою та громадянином.

Відсутність плану повернення додому

Випадок Шраги Цайгера із Тель-Авіва ілюструє системну проблему довготривалого відновлення. Будинок на вулиці Єгуда Га-Леві, де він прожив 25 років, був пошкоджений два з половиною місяці тому. «Держава працює в іншому темпі, аніж ми очікуємо. Ми навіть не почали процес реконструкції — ми досі очікуємо на затвердження плану відновлення будівлі», — пояснює Цайгер. Для нього, як і для багатьох інших ізраїльтян, найбільшою проблемою залишається не лише фінансова невизначеність, а й повна відсутність комунікації з боку офіційних органів, що змушує людей почуватися покинутими напризволяще у власній країні.