У ніч із 10 на 11 жовтня 2023 року міністр оборони Ізраїлю Йоав Галант не міг заснути. Його тривога виникала не лише через шок від масштабного вторгнення терористів ХАМАС, яке відбулося трьома днями раніше. На світанку 7 жовтня о 6:29 ранку бойовики прорвали кордон із Сектором Гази, захопили 22 ізраїльські населені пункти, влаштували масову різанину та викрали в заручники 251 особу — чоловіків, жінок і дітей.

Тінь північної загрози та доктрина Галанта

Головним джерелом занепокоєння керівника оборонного відомства став ліванський шиїтський рух Хезболла. Ця терористична організація повністю фінансується та озброюється Іраном, володіє колосальним арсеналом із понад 150 тисяч ракет та становить набагато більшу, потенційно екзистенційну загрозу для єврейської держави, ніж ХАМАС. Уже 8 жовтня бойовики Хезболли почали обстрілювати північні кордони Ізраїлю, змусивши евакуювати близько 80 тисяч ізраїльських громадян.

Йоав Галант, колишній командир елітного спецпідрозділу Шайєтет 13 і досвідчений генерал, сформував чітке бачення виходу з кризи. Він дійшов висновку, що ЦАХАЛ має негайно завдати превентивного нищівного удару по Лівану. Поєднання розвідки, диверсійних дій, артилерії та авіації мало паралізувати Хезболлу до того, як вона задіє свої регулярні сили та високоточну зброю. Такий крок дозволив би Ізраїлю перехопити ініціативу, зруйнувати плани іранської осі зла та ізолювати ХАМАС у Газі.

Історичні рахунки з Газою та Рафіахом

Для Галанта ця війна стала також можливості виправити стратегічні прорахунки минулого. Під час операції «Литий свинець» у 2008–2009 роках, будучи командувачем Південного військового округу, він наполягав на повному розгромі ХАМАС і штурмі міста Рафіах — ключового вузла контрабанди зброї на кордоні з Єгиптом. Тоді, 19 січня 2009 року, прем'єр-міністр Егуд Ольмерт наказав припинити вогонь через інавгурацію президента США Барака Обами. Галант вважав це рішення передчасною помилкою, яка дозволила терористам відновити сили та завдати катастрофічного удару 7 жовтня 2023 року, що став найбільшим провалом ізраїльських спецслужб за останні 50 років.

Внутрішній спротив: позиція Беньяміна Нетаньягу

Реалізація плану превентивного удару натрапила на серйозний внутрішній опір. Галант розумів, що прем'єр-міністр Беньямін Нетаньягу виступить категорично проти радикальних дій на півночі. Попри войовничу публічну риторику лідера партії Лікуд про «абсолютну перемогу» та обіцянки йти до кінця, у військовому керівництві Нетаньягу сприймали як надмірно обережного політика, який побоюється неконтрольованої ескалації.

Ця стриманість мала глибоке особисте коріння. Старший брат прем'єра, Іоні Нетаньягу, загинув у 1976 році під час легендарної операції з порятунку заручників в Ентеббе, а сам Беньямін Нетаньягу кілька разів отримував поранення в бою. Страх перед великими втратами серед військовослужбовців у поєднанні з небажанням псувати відносини з Вашингтоном блокував рішучі кроки прем'єр-міністра.

Тиск Білого дому та прорахунки американської дипломатії

США активно протидіяли будь-якому розширенню конфлікту. Адміністрація Джо Байдена послідовно впроваджувала доктрину запобігання регіональній ескалації. Напередодні трагедії радник президента США з національної безпеки Джейк Салліван у статті для авторитетного видання Foreign Affairs навіть вихвалявся тим, що американська політика зробила Близький Схід «найспокійнішим за останні десятиліття». Після 7 жовтня онлайн-версію цієї публікації довелося терміново редагувати, видаляючи згадки про «зниження напруги».

Під час засідання військового кабінету 11 жовтня розгорнулася гостра дискусія. Альтернативою плану Галанта були дзеркальні точкові удари по джерелах вогню Хезболли без переходу до повномасштабного наступу. Однак міністр оборони та вищий генералітет ЦАХАЛ вважали, що пасивне очікування першого кроку від ворога становить набагато більшу небезпеку для країни, ніж будь-які дипломатичні чи військові ризики відкритого протистояння на два фронти.