Армія оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ, צבא הגנה לישראל) — єдина армія в світі, яка виникла не після перемоги у війні, а в розпал бойових дій, коли держава ледь народилася і п'ять арабських армій вже перетнули її кордони. 26 травня 1948 року, через 12 днів після проголошення незалежності, прем'єр-міністр Давид Бен-Гуріон підписав «Указ про Армію оборони Ізраїлю». За цим документом стояли десятиліття підпільної боротьби, три конкуруючі збройні організації і ризик громадянської війни всередині щойно народженої держави.

Передумови: три армії замість однієї

До проголошення незалежності єврейська громада Палестини — ішув — мала не одну, а кілька воєнізованих організацій з різними ідеологіями, командуванням і фінансуванням. Їхня конкуренція зумовила як силу єврейського опору, так і головний виклик при створенні єдиної армії.

«Гагана» (הגנה) — найбільша організація, заснована 1920 року як напіввійськова самооборона ішуву під егідою Єврейського агентства. До 1948 року в її лавах нараховувалося понад 30 000 бійців, об'єднаних у десять бригад. «Гагана» дотримувалася принципу гавлага (стриманості) — уникати провокацій і атак на цивільне населення. Вона керувалася соціал-демократичними ідеями партії МАПАЙ Бен-Гуріона і стала основним кістяком майбутнього ЦАХАЛу.

Елітним підрозділом «Гагани» був «Пальмах» (פלמ"ח) — скорочення від «Плугот Махац» («Ударні роти»), заснований 1941 року. Бійці «Пальмаху» жили в кібуцах, отримували бойову підготовку та проходили справжню постійну службу — на відміну від більшості «гаганівців», які були добровольцями. «Пальмах» нараховував близько 2200 бійців, але його командири здебільшого належали до лівішої партії МАПАМ і скептично ставилися до ідеї централізованої армії під єдиним цивільним командуванням.

«Ецель» (אצ"ל) — «Іргун Цваї Леумі» («Національна військова організація»), заснований 1931 року як відгалуження від «Гагани» правими ревізіоністами. Під керівництвом Менахема Бегіна «Ецель» проводив збройні операції проти британської адміністрації, включно з підривом готелю «Кінг Девід» у 1946 році. «Ецель» нараховував близько 5000 бійців і відкидав принцип стриманості: він вважав збройний опір єдиним шляхом до державності.

«Лехі» (לח"י) — «Лохамей Херут Ісраель» («Борці за свободу Ізраїлю»), найрадикальніша група, відома також як «Банда Штерна» на честь засновника Авраама Штерна. Близько 500–800 бійців, ідеологічно незалежна позиція, готовність до контактів з будь-яким ворогом Британії, включно з нацистською Німеччиною на початку 1940-х.

26 травня 1948: Указ і його зміст

За два тижні до підписання Указу, 14 травня 1948 року, Бен-Гуріон проголосив незалежність у Тель-Авівському музеї. Наступного дня п'ять арабських держав — Єгипет, Сирія, Йорданія, Ірак та Ліван — розпочали вторгнення. Ішув воював фактично силами «Гагани» і «Пальмаху», але без єдиного правового статусу і чіткої командної вертикалі.

Указ від 26 травня 1948 року встановлював три ключові принципи. По-перше, ЦАХАЛ є єдиною законною збройною силою держави — всі інші організації підлягають розпуску або інтеграції. По-друге, армія підпорядковується цивільному уряду, а не партійним структурам. По-третє, вводилася загальна військова повинність — як для чоловіків, так і, в перспективі, для жінок.

Першим начальником Генерального штабу ЦАХАЛу став Яаков Дорі, хоча фактичним оперативним командувачем в перший рік був Іґаель Ядін. Структура ЦАХАЛу в основному відтворювала структуру «Гагани»: ті самі десять бригад, більшість тих самих командирів.

Криза «Альталени»: коли ледь не почалася громадянська війна

Найгостріший момент в процесі об'єднання армії настав 22 червня 1948 року — через неповний місяць після підписання Указу. Він увійшов в ізраїльську історію як «Альталена» — і залишається відкритою раною в пам'яті правих і лівих сил країни донині.

«Альталена» — американське вантажне судно водотоннажністю 4500 тонн, придбане «Ецелем» у США. На борту знаходилися 5000 гвинтівок, 150 кулеметів, 5 бронетранспортерів, боєприпаси і 100 тонн динаміту, а також 800–900 добровольців. Зброя закуповувалася у Франції ще до проголошення незалежності.

1 червня 1948 року Менахем Бегін підписав угоду про інтеграцію «Ецелю» в ЦАХАЛ. Але питання про розподіл зброї з «Альталени» залишалося відкритим. Бегін наполягав, щоб частина вантажу — зокрема 20% — надійшла до підрозділів «Ецелю» в Єрусалимі. Бен-Гуріон категорично відмовлявся: він не міг допустити, щоб будь-яка структура всередині армії мала власне озброєння поза централізованим контролем.

20 червня «Альталена» прибула до берегів Кфар-Вітпін. Почалась розвантаження, але переговори зайшли в глухий кут. Бен-Гуріон видав ультиматум: судно і весь вантаж передати армії беззастережно. Бегін відмовився. 21 червня загін ЦАХАЛу відкрив вогонь у Кфар-Вітпіні, «Альталена» пішла на південь уздовж узбережжя до Тель-Авіва. Вранці 22 червня корабель стояв на мілині навпроти готелю «Ріц» на вулиці Яркон — прямо напроти штабу «Пальмаху».

О 16:00 після закінчення останнього ультиматуму гарматний розрахунок ЦАХАЛу відкрив вогонь. На «Альталені» спалахнув пожар. Бійці «Ецелю» стрибали за борт, по деяких стріляли з берега. У зіткненнях загинули 16 бійців «Ецелю» і 3 солдати ЦАХАЛу, десятки отримали поранення. Менахем Бегін перебував на борту і врятувався — свідки розповідали, що він плакав на очах у натовпу.

Бен-Гуріон у Кнесеті назвав гармату, що потопила «Альталену», «святою гарматою». Критики звинувачували його в навмисному знищенні зброї, яка відчайдушно потрібна армії під час активних бойових дій, заради політичної мети — знищити Бегіна як лідера. Прихильники стверджують, що він врятував країну від громадянської війни, встановивши безумовний пріоритет єдиного командування. 21 вересня 1948 року «Ецель» остаточно розпустили.

Розпуск «Пальмаху»: конфлікт із союзником

Якщо «Ецель» був ідеологічним противником Бен-Гуріона, то «Пальмах» — союзником, якого він теж розпустив. У жовтні–листопаді 1948 року Бен-Гуріон видав наказ про ліквідацію окремого командування «Пальмаху» і повну інтеграцію його підрозділів у регулярні бригади ЦАХАЛу.

Логіка була та сама, що з «Ецелем»: в армії не може бути паралельних командних структур з партійною лояльністю. Командири «Пальмаху» на чолі з Іґалем Аллоном були у відчаї — вони вважали, що Бен-Гуріон руйнує найбоєздатніший підрозділ армії. Але Бен-Гуріон мав вагому причину: більшість офіцерів «Пальмаху» були пов'язані з МАПАМ, і він не хотів, щоб армія залишалася інструментом будь-якої партії, включно з партнерами по коаліції.

Бійців «Пальмаху» розподілили по трьох бригадах. Командири поступово зайняли провідні посади в ЦАХАЛі — в тому числі майбутній прем'єр-міністр Іцхак Рабін, що служив у «Пальмасі» і брав участь у подіях «Альталени».

Питання жінок: від революції до компромісу

З перших тижнів існування ЦАХАЛу постало питання, яке не мало аналогів у жодній армії світу: чи підлягають жінки призову? «Гагана» і «Пальмах» мали жіночі підрозділи — CHEN (חן) — і жінки активно воювали у Війні за незалежність. Але регулярна армія — це інше.

Бен-Гуріон особисто підтримував призов жінок, але залишив питання відкритим в Указі від 26 травня, щоб не загострювати відносини з релігійними партіями, від яких залежала коаліція. Компроміс знайшли у 1949 році: Закон про обов'язкову службу поширив призов і на жінок, але з суттєвими винятками — одружені, матері та жінки з релігійних міркувань від служби звільнялися. Строк служби для жінок встановили коротшим, ніж для чоловіків.

Це зробило ЦАХАЛ першою армією в світі, яка законодавчо закріпила обов'язковий призов жінок. Жіноча служба в ЦАХАЛі — окрема і суперечлива глава ізраїльської соціальної історії, яка продовжується досі.

Структурна новація: «народна армія» як соціальний інститут

Від самого початку ЦАХАЛ задумувався не просто як збройна сила, а як інститут соціальної інтеграції. Ізраїль 1948 року був країною іммігрантів з десятків різних країн, які говорили різними мовами і мали різні культурні коди. Армія мала стати «плавильним котлом».

Перший досвід відразу показав масштаб завдання. В лавах ЦАХАЛу 1948–1949 років воювали люди, які прибули з Польщі, Румунії, Йєменсу, Марокко, Іраку, США і десятків інших країн. Багато хто не знав івриту. Базовий вишкіл включав мовні курси. Ця практика зберігається досі.

Модель «народної армії» передбачала відносно коротку строкову службу і масштабну систему резервістів. Після демобілізації кожен солдат переходив до резерву і щороку проходив переатестацію. Це дозволяло тримати постійну армію відносно невеликою, але в разі кризи мобілізувати сотні тисяч навчених бійців протягом 72 годин.

Друзька громада стала першою неєврейською групою, яка приєдналася до обов'язкової служби — у 1956 році, з власної ініціативи. Це рішення залишається унікальним у Близькому Сході і символом особливого союзу між друзами та єврейською державою.

Перша війна і перші уроки

ЦАХАЛ народився і виріс у Війні за незалежність. Між травнем 1948 і липнем 1949 року армія пройшла через кілька фаз: від оборонних боїв на початку до наступальних операцій «Йоав», «Хірам» і «Хорев», які визначили кордони держави. До кінця війни ЦАХАЛ нараховував близько 90 000 солдатів — від початкових 30 000 «Гагани».

Ціна була жорстокою: у Війні за незалежність загинули 6373 ізраїльтяни, з яких 4074 — військові. Це становило близько 1% населення країни — пропорційно більше, ніж США втратили у Другій світовій.

Операційні уроки 1948–1949 років сформували доктрину ЦАХАЛу на десятиліття вперед: перевага маневру над позиційною обороною, децентралізоване командування на тактичному рівні, принцип «слідуй за мною» (офіцери ведуть бійців в атаку, а не командують ззаду), висока цінність кожного солдата через демографічне обмеження держави.

Спадщина і сучасна криза

Модель «народної армії», закладена Бен-Гуріоном у 1948 році, залишається основою ЦАХАЛу. Але в 2025–2026 роках вона переживає найглибшу кризу за свою історію.

Ультраортодоксальні євреї (харедім) традиційно звільнені від служби — Бен-Гуріон погодився на цей виняток у 1948 році заради підтримки релігійних партій в коаліції. Тоді ультраортодоксів було лічені тисячі. Сьогодні їх понад 1 мільйон — близько 13% населення Ізраїлю, і їхній демографічний ріст продовжується. Верховний суд у 2024 році постановив, що звільнення харедім від армії є незаконним, але уряд Нетаньягу не поспішає виконувати це рішення. Ізраїльтяни, які служать, дедалі гостріше відчувають несправедливість системи, де їхні брати-харедім не несуть цього тягаря.

Паралельно зростає кількість арабських громадян Ізраїлю (близько 20% населення), які переважно не служать у ЦАХАЛі. За даними INSS від 2025 року, понад половина ізраїльтян вважає, що модель всезагальної повинності перебуває під серйозною загрозою.

Давид Бен-Гуріон у 1948 році потопив «Альталену» і розпустив «Пальмах», щоб не допустити «армії всередині армії». Парадокс в тому, що сьогодні де-факто існує два Ізраїлі: один, що служить і воює, і один, що від служби звільнений. Це суперечить самій основі того, що Бен-Гуріон будував 76 років тому.

Часті питання

Коли і ким був заснований ЦАХАЛ?

ЦАХАЛ заснований 26 травня 1948 року указом прем'єр-міністра Давида Бен-Гуріона — через 12 днів після проголошення незалежності Ізраїлю 14 травня 1948 року.

На основі яких організацій створили ЦАХАЛ?

Основою стала «Гагана» з її 30 000 бійців і десятьма бригадами. До неї приєдналися бійці «Ецелю» (після кризи «Альталени», червень 1948) і «Лехі». «Пальмах» як окреме командування розпустили восени 1948 року, але його бійці залишилися в лавах ЦАХАЛу.

Що таке «Альталена» і чому це важливо?

«Альталена» — судно «Ецелю» зі зброєю, розстріляне ЦАХАЛом 22 червня 1948 року біля берегів Тель-Авіва. Загинуло 16 бійців «Ецелю» і 3 солдати ЦАХАЛу. Інцидент символізує принципове рішення Бен-Гуріона: єдина армія під єдиним командуванням, без виключень.

Чи служать жінки в ЦАХАЛі?

Так. Ізраїль — одна з небагатьох країн світу з обов'язковим призовом жінок, запровадженим Законом про службу 1949 року. Строк служби для жінок коротший, ніж для чоловіків. Заміжні, матері та жінки з релігійних міркувань звільнені.

Чому харедім не служать у ЦАХАЛі?

Виняток для ультраортодоксів запроваджений ще Бен-Гуріоном у 1948 році як коаліційний компроміс. Тоді таких було кілька тисяч; сьогодні понад мільйон. Верховний суд Ізраїлю у 2024 році визнав цей виняток незаконним, але практично питання залишається невирішеним.