Аналізуючи поточну ситуацію в Ірані, багато експертів сходяться на думці, що країна перебуває на межі краху, незважаючи на зовнішні прояви стійкості. Автор статті проводить метафору з куркою, якій відрубали голову, але вона продовжує бігти, наголошуючи, що Іран фактично не має дієздатної армії, стабільної економіки чи навіть повноцінної держави.

 

Згідно з цим поглядом, іранська дипломатія є майстерним інструментом обману. Багата перська мова дозволяє Тегерану формулювати повідомлення, які можуть інтерпретуватися по-різному різними сторонами, створюючи ілюзію компромісу. Ця здатність до маскування та хитрощів, на думку автора, часто вводить в оману західних аналітиків, які бачать лише "гребінь" – зовнішню привабливість, не усвідомлюючи внутрішнього розпаду.

 

Прикладом такої омани називається інцидент з американським політиком Дж. Д. Венсом, який, за твердженням, провів 21 годину в переговорах з іранськими представниками в Ісламабаді і був виснажений їхньою тактикою. Автор згадує, що Дональд Трамп виявився найефективнішим західним лідером у протистоянні Ірану. Його нетрадиційний стиль, який західна еліта часто критикувала за непослідовність, виявився ідеальним для дестабілізації іранського режиму. Завдяки значній підтримці Ізраїлю, Трамп зміг вивести Тегеран з рівноваги, змушуючи його робити помилки.

 

Автор стверджує, що припинення вогню, ініційоване Білим домом, не було ознакою слабкості США, а стратегічним кроком. Для Ізраїлю падіння іранського режиму є питанням виживання, тоді як для Сполучених Штатів це етап у підготовці до значно більшої конфронтації – протистояння з Китаєм. Західна цивілізація розглядає "вісь зла" – радикальні ісламські держави – як загрозу, але головним викликом для США є Пекін. Війна з Іраном розглядається як "тренування" у застосуванні сили, як військової, так і політичної, перед майбутнім протистоянням з Китаєм.

 

Військова кампанія США та Ізраїлю мала значний вплив, паралізувавши регіон і підірвавши китайську впевненість, оскільки ізраїльські дії ефективно знищили китайські оборонні технології, що захищали Іран. Це призвело до того, що Китай відмовився від подальших поставок зброї Тегерану. Проте на політичному фронті виникли труднощі: осуд і відмова деяких країн НАТО надавати тактичну підтримку США дозволили Ірану витримати тиск, переконавши себе в розколі серед ворогів. Це затягнуло падіння іранського режиму.

 

Ізраїль, усвідомлюючи необхідність консолідації НАТО, підтримав припинення вогню. Відразу після оголошення про перемир'я Трамп зустрівся з генеральним секретарем НАТО Марком Рютте, який виступає за вдячність Європи США за їхню історичну роль. Очікується, що найближчим часом більшість країн НАТО посилять підтримку США проти Ірану, зокрема у блокуванні Ормузької протоки.

 

На думку автора, Іран вичерпав свої козирі, і переговори або подальше військове протистояння зрештою призведуть до падіння режиму. Іранці, хоча й не вживають алкоголь, "сп'янілі арійською самоважливістю та расистською перевагою", що робить їх, на думку автора, гіршими за нацистів через їхню здатність до обману та містичну віру в руйнування світу. Прем'єр-міністр Беньямін Нетаньягу, зазначається, передбачив це задовго до інших. Автор критикує Гілларі Клінтон та Джона Керрі за відмову підтримати заклики Нетаньягу до повалення аятол, що, на його думку, врятувало Ізраїль від знищення. Для збереження добра, стверджується, іноді необхідно використовувати "зло", і важливо не довіряти зовнішнім показникам сили чи обіцянкам.