«Ефект німба» та міф про універсального лідера

Гіа Гохман, професор з поведінкової економіки та прийняття рішень в Університеті Райхмана, стверджує, що суспільство часто стає жертвою когнітивного упередження, коли йдеться про призначення на ключові посади в силових структурах. Подібно до того, як талановитий кардіохірург не обов’язково є ефективним менеджером лікарні, бойовий офіцер не завжди володіє компетенціями, необхідними для керівництва спецслужбами. Після великих національних потрясінь ізраїльське суспільство та політичний ешелон прагнуть відчуття стабільності, що призводить до «ефекту німба» (Halo Effect). Це явище змушує нас автоматично переносити успіхи особистості на полі бою — хоробрість, холоднокровність, лідерські якості — на здатність керувати організаціями зі специфічною екосистемою.

Відмінності між військовим та розвідувальним мисленням

Армія, ШАБАК та Моссад — це принципово різні організації, що функціонують за різними психологічними та управлінськими законами. Згідно з аналізом Університету Райхмана, військові структури є ієрархічними та закритими системами, де керівники орієнтовані на лінійне вирішення проблем. Натомість розвідувальні відомства вимагають іншої парадигми: роботи у відкритих, розмитих та децентралізованих системах. Керівник розвідки повинен ідентифікувати загрози до їхньої появи, що потребує інтегративного мислення, навичок побудови смислів та дипломатичного хисту. Останнє є критичним для того, щоб мати змогу доносити до політичного керівництва незручну правду.

Історичні прецеденти та небезпека політизації

Спроби призначити військових на цивільні або розвідувальні посади мають історичне коріння. Після вбивства Іцхака Рабіна, коли ШАБАК перебував у стані глибокої кризи, прем’єр-міністр Шимон Перес призначив на посаду голови служби Амі Аялона, колишнього командувача ВМС. Це був винятковий крок, спрямований на професійну реабілітацію організації, а не на задоволення політичних амбіцій. Проте, як зазначає Гіа Гохман, навіть такі прецеденти не виправдовують системну практику. Сьогодні, коли будь-яке рішення розглядається крізь призму політичної лояльності, призначення «людей довіри» замість професіоналів створює небезпечний сигнал для працівників відомств, знецінюючи їхній досвід та багаторічну підготовку.

Роль судової системи та відповідальність перед суспільством

Дискусія про призначення голів Моссаду та ШАБАК часто переходить у площину протистояння між коаліцією та опозицією, де кожна сторона використовує БАГАЦ як інструмент. Проте Верховний суд не займається вибором кандидатів; він лише оцінює, чи відповідає призначення критеріям доброчесності та чи не було допущено процедурних порушень. Проблема полягає у змішуванні понять: особиста хімія між прем’єр-міністром та керівником відомства важлива, але вона не може замінювати професійну експертизу. Коли «професіоналізм» поступається місцем «лояльності», ціну цього вибору сплачує не політик, а вся держава, оскільки безпека — це системна функція, а не результат «лайків» чи політичних інтриг.