Політичне протистояння як критерій істини

Порівняння біографій Яїра Голана та Романа Гофмана оголює неприємну правду про стан ізраїльського суспільства у 2026 році. Громадяни дедалі рідше оцінюють публічних осіб чи політиків за їхніми реальними діями, здобутками чи помилками. Замість раціонального аналізу запитів та досягнень, суспільство вдається до спрощеної дихотомії: оцінка людини базується виключно на її належності до конкретного політичного табору. Як зазначає стратегічний консультант Шахар Сегал, цей підхід перетворює професійну дискусію на племінну війну, де факти перестають бути аргументами.

Історія Яїра Голана: помилки, що стали «принциповістю»

Аналіз кар’єрного шляху Яїра Голана демонструє вибірковість суспільної пам’яті. Протягом своєї служби Голан мав низку серйозних інцидентів, які в іншій системі координат могли б поставити хрест на кар’єрі. Зокрема, йдеться про дисциплінарне стягнення та нарікання від тодішнього начальника Генерального штабу Габі Ашкеназі. Одним із найгучніших епізодів стало затримання просування по службі через застосування так званого «ногаль шахен» («ногаль шахен» — процедура використання місцевих жителів під час військових операцій), що відбулося всупереч рішенню БАГАЦу.

Попри ці факти, Яїр Голан зберіг легітимність. Система та частина суспільства сприймають його як «ціннісного», «хороброго» та «охоронця демократичних інститутів». У цьому випадку громадська думка схильна «бачити повну картину», вибачаючи помилки минулого заради загального образу. Це свідчить про те, що для «правильного» з погляду мейнстриму табору помилки трактуються як складні ситуативні рішення, а не як докази професійної некомпетентності.

Синдром «чужого»: випадок Романа Гофмана

На противагу цьому, ситуація навколо Романа Гофмана показує, як працює механізм виключення. Його ідентифікація з «неправильним» політичним табором автоматично перетворює його на мішень. У цій системі координат не має значення тривалість військової служби, реальний бойовий досвід чи внесок у безпеку держави. Для критиків Романа Гофмана будь-яка його дія чи висловлювання розглядаються крізь призму лояльності до Беньяміна Нетаньягу.

Дискусія про нього миттєво зводиться до бінарного питання: «За Бібі чи проти Бібі?». Це ілюструє небезпечний тренд: якщо людина перебуває в «неправильному» таборі, будь-яка її помилка автоматично стає доказом морального занепаду, а будь-який зв’язок — підставою для підозр. Такі критерії унеможливлюють об’єктивну оцінку лідерських якостей, перетворюючи державне управління на заручника ідеологічних конфліктів.

Наслідки для держави: втрата раціональності

Коли політика перетворюється на війну племен, критерії оцінки лідерів стають гнучкими та залежними від ситуативної кон’юнктури. Якщо суб’єкт належить до «свого» табору, екстремальні висловлювання подаються як «моральна сміливість», а відхилення від норм — як вимушена необхідність. Водночас для опонентів аналогічні дії стають підставою для тотальної дискредитації особистості. Це явище руйнує здатність суспільства обирати лідерів раціонально.

У результаті питання «Хто ця людина і що вона принесе країні?» замінюється питанням «На чиєму боці вона стоїть?». Така деградація публічного дискурсу ставить під загрозу стабільність державних інститутів, оскільки професіоналізм і компетентність відходять на другий план перед ідеологічною чистотою, що зрештою послаблює здатність Ізраїлю ефективно реагувати на безпекові та соціальні виклики.