Іранське керівництво перебуває у стані глибокого ідеологічного розколу, що унеможливлює конструктивний діалог. З одного боку, існують державні діячі, з іншого — фанатичні сили, представлені переважно командирами Корпусу вартових ісламської революції (КВІР) та спецслужб. Саме ці радикальні елементи, що посіли ключові керівні посади, послідовно зривають будь-які угоди чи компроміси з США. Їхня поведінка набуває рис, притаманних нацистському режиму історичного періоду: повна відірваність від реальності, сліпа віра в «дива», ігнорування економічного колапсу власної країни та масові репресії проти опонентів. Вони готові принести в жертву майбутнє Ірану, подібно до лідерів Третього Рейху, які навесні 1945 року свідомо вели Німеччину до повного знищення.

Історична паралель: від Мюнхена до Тегерана

Історик Волкер Ульріх у своїй книзі «Вісім днів у травні» детально описує останні дні нацистського режиму. Навіть наприкінці квітня 1945 року, за лічені години до самогубства Адольфа Гітлера у берлінському бункері, фанатизм залишався інструментом контролю. Американська авіація розкидала листівки над Мюнхеном із закликом до громадян виступити проти режиму та уникнути безглуздого кровопролиття. Локальна антинацистська група навіть спробувала захопити радіостанцію, але більшість населення залишилася пасивною. Ульріх зазначає, що жителі Мюнхена воліли чекати, а порядок був миттєво відновлений силами СС, які жорстоко розправилися з повстанцями.

Феномен фанатизму та ілюзія раціональності

Аналіз Ульріха підкреслює: нацистська Німеччина функціонувала до останньої секунди. Після смерті Гітлера, який призначив своїм наступником адмірала Карла Деніца, бойові дії між Вермахтом та арміями союзників тривали з колишньою інтенсивністю. Велика частина німців сприймала капітуляцію не як звільнення, а як національну трагедію. Навіть 10 травня 1945 року письменник Томас Манн, перебуваючи у вигнанні, констатував, що якби німці скинули нацизм раніше, вони могли б уникнути катастрофи. Проте режим тримався на страху, а повсякденне життя в німецьких містах — кінотеатри, кафе, магазини — тривало за інерцією, попри очевидну поразку.

Виклики для дипломатії Дональда Трампа

Дональд Трамп останніми тижнями пропонує іранському режиму умови для завершення конфлікту. Однак радикальні елементи в Тегерані відкидають ці пропозиції з презирством, попри серйозні військові втрати, завдані США та Ізраїлем. Історія показує, що очікування на «прозріння» чи раціональність від фанатичних режимів є помилковою стратегією. Якщо Дональд Трамп розраховує на те, що іранське керівництво з часом відмовиться від своєї ідеології під тиском обставин, він ризикує зіткнутися з тим самим сценарієм, що й союзники у 1945 році: ці режими не капітулюють добровільно, вони тримаються до моменту прямого силового втручання.