Від Кемп-Девід до Тегерана: крах ілюзій

Егуд Барак ще у 2000 році, повернувшись із саміту в Кемп-Девіді, сформулював поняття, яке назавжди змінило ізраїльську політику: «немає партнера». Ця теза стала болючим визнанням того, що проблема полягає не в готовності Ізраїлю до поступок, а у фундаментальній відмові іншої сторони визнати право єврейської держави на існування. Сьогодні історія повторюється, але вже у глобальному масштабі та з американським акцентом.

Ще під час виступу в Ісламабаді віцепрезидент США Дж. Д. Венс відкрито визнав провал переговорів із Тегераном. Це стало «червоним прапорцем» для прихильників політики MAGA (Make America Great Again), розбивши ілюзію про те, що США можуть просто відгородитися від проблем, закрити кордони та сподіватися, що Близький Схід врегулюється самотужки за допомогою «мистецтва угоди».

Апетити режиму аятол та дзеркало ХАМАСу

Дональд Трамп нині публічно визнає безвихідь у відносинах з іранським режимом. Очікувати, що Іран добровільно відмовиться від ядерної програми, було стратегічною помилкою. Тегеран не лише категорично відхилив вимоги щодо згортання ядерних розробок, але й висунув вимогу про виплату компенсацій за збитки від останньої регіональної війни. Фактично, іранський режим вимагає, щоб Захід заплатив йому за фінансування, озброєння та управління «кільцем вогню» навколо Ізраїлю.

Ця позиція іранського керівництва майже ідентична максималістським вимогам ХАМАС під час війни в Газі: повне виведення підрозділів ЦАХАЛу та збереження власного озброєння. Попри колосальний тиск з боку Вашингтона, терористичне угруповання ХАМАС досі не роззброїлося, що підтверджує: перед нами не просто політичний опонент, а ідеологічний ворог, не схильний до компромісів.

Чому «Америка понад усе» не працює проти Тегерана

Ізраїль, попри складність ситуації з заручниками, мав у руках сильний інструмент — особистий тиск Дональда Трампа. Президент США застосував безпрецедентні важелі впливу, що змусили ХАМАС відступити від низки вимог. Проте у випадку з Іраном динаміка принципово інша. У Трампа немає «Трампа» — тобто вищої сили чи наддержави, здатної примусити Корпус вартових ісламської революції до підписання угоди.

Наразі спроби економічного та військового тиску через зону Ормузької протоки, спрямовані на дестабілізацію іранської економіки, демонструють низьку ефективність. Коли економічний тиск вичерпується, а дипломатія розбивається об релігійний фанатизм, зовнішніх інструментів для зміни ситуації просто не залишається.

Ізраїль як запобіжник американської стратегії

Вашингтон, який сповідує доктрину «Америка понад усе», опинився в ситуації, коли він потребує дій Ізраїлю більше, ніж будь-коли. Для відновлення американського стримування на Близькому Сході, Дональду Трампу необхідна перемога Ізраїлю над Хезболлою та ХАМАСом. Рішучі дії Єрусалима проти проксі-сил Ірану — це єдиний спосіб для Білого дому подати чіткий сигнал Тегерану, що адміністрація готова йти до кінця.

Крах переговорів з Іраном доводить, що ізоляціонізм — це не стратегія, а лише відтермінування неминучого. Трамп зараз відкриває для себе істину, яку Ізраїль засвоїв ще покоління тому: у протистоянні з месіанськими режимами питання полягає не в тому, скільки ви готові віддати, а в тому, чи дозволить вам опонент існувати взагалі.