Атака КВІР на три торговельні судна біля берегів Оману 6 липня — серед них катарський танкер зі зрідженим газом — запустила ланцюг, який за тиждень поховав меморандум між Вашингтоном і Тегераном. Станом на понеділок, 13 липня, США провели щонайменше три великі раунди ударів: понад 80 цілей 7 липня, близько 140 цілей у суботу і «десятки цілей» у ніч на понеділок. Іран у відповідь атакував американські військові об'єкти у п'яти країнах — Бахрейні, Кувейті, Омані, Катарі та Йорданії. Ормузька протока, якою до війни проходило близько 20% світового експорту енергоносіїв, знову фактично закрита.

Як розвалилось перемир'я: хронологія

Війна почалася 28 лютого спільними ударами США та Ізраїлю по Ірану — в перший же день загинув духовний лідер Алі Хаменеї, а його син Моджтаба Хаменеї успадкував посаду з обіцянкою помсти. 7 квітня сторони уклали перемир'я, а 17 червня за посередництва Пакистану підписали меморандум про взаєморозуміння: припинення вогню на всіх фронтах, включно з Ліваном, поступове відкриття Ормузької протоки і 60 днів на вироблення мирної угоди з ядерним питанням у центрі. Документ протримався менше трьох тижнів. Після атаки КВІР на судна 6 липня США відповіли ударами, Іран — ракетами по базах у Затоці, і в середу Дональд Трамп оголосив перемир'я завершеним. КВІР того ж тижня закрив протоку, звинувативши США у «втручанні» — Вашингтон супроводжував судна альтернативним південним маршрутом уздовж узбережжя Оману, який Тегеран вважає обходом свого контролю.

Ніч на 13 липня: вісім міст Хузестану і три країни у відповідь

CENTCOM повідомив, що в останньому раунді американські сили вразили системи ППО, прибережні радари, ракетні та безпілотні спроможності й малі катери — вперше із застосуванням ударних морських дронів. За іранськими даними, удари прийшлись на вісім міст провінції Хузестан: на водній станції в Махшахрі загинув охоронець, четверо людей поранені. КВІР відповів по радіолокаційній станції далекого виявлення в Бахрейні, системі виявлення суден в Омані та ракетній базі армії США в Кувейті — там, за іранською версією, знищено дві пускові установки. Йорданія заявила про перехоплення чотирьох ракет без жертв. У Бахрейні, де базується П'ятий флот США, сирени лунали тричі за день.

Битва за Ормуз: дві версії однієї протоки

Трамп оголосив про відновлення блокади іранських портів і заявив, що США беруть управління протокою на себе, стягуючи плату із суден за прохід: «Протока відкрита і залишиться відкритою — з Іраном чи без нього». КВІР відповідає дзеркально: «Ормузька протока — це наша територія». Дані трекінгу підтверджують радше іранську версію дефакто: після суботнього «попереджувального пострілу» по судну рух через протоку скоротився до одиниць кораблів, переважно під іранським прапором. Переговори Ірану з Оманом у Маскаті про механізм безпечного проходу завершились безрезультатно — Тегеран звинуватив у зриві «відкритий і прихований» тиск США.

Що змінилось порівняно з березнем

Поточна фаза відрізняється від весняної обмеженістю. У березні удари йшли по містах, енергетиці й командних центрах по всьому Ірану, а іранські ракети досягали Дубая — тоді горів готель Fairmont The Palm, а уламки падали біля Бурдж-Халіфи. Зараз обидві сторони переважно оминають цивільну та енергетичну інфраструктуру: американські цілі сконцентровані навколо протоки, іранські — на військових базах у Затоці. Аналітики, опитані Al Jazeera, описують це як перехід від разових обмінів до сталих бойових дій з обмеженою географією. Показово й інше: навіть оголошуючи кінець перемир'я, Трамп зазначив, що переговори триватимуть — за лаштунками працюють посередники з Катару, Пакистану та Єгипту. Політолог Пол Масгрейв з Джорджтаунського університету в Катарі формулює головну проблему так: цілі Ірану за час конфлікту виросли, тоді як американські звузились — Вашингтон більше не говорить про зміну режиму, а в Тегерані починають говорити про домінування в Затоці.

Ізраїль: формально осторонь, фактично всередині

Головна відмінність липневої фази — Ізраїль відкрито не бере участі в ударах. Прем'єр-міністр Беньямін Нетаньягу обмежився заявою про вдячність за спільні з США дії, що не дозволили Ірану отримати ядерну зброю, повторивши формулу «з угодою чи без — ядерної зброї в Ірану не буде». За лаштунками зв'язок щільніший: посол США в Ізраїлі Майк Гакабі підтвердив, що ізраїльська розвідка передала Вашингтону дані про конкретний план замаху на Трампа. Тегеран тим часом тримає Ізраїль у фокусі помсти — провладна газета Hamshahri опублікувала список із 13 світових лідерів як цілей за вбивство Хаменеї, серед них Нетаньягу, Трамп і Кір Стармер. На ліванському фронті ЦАХАЛ зберігає зону безпеки на півдні Лівану попри вимоги меморандуму про виведення — Нетаньягу заявив, що війська залишаться «стільки, скільки потрібно». Паралельно тривають удари в Секторі Гази: 12-13 липня авіація вразила цех із виробництва зброї в місті Газа та ліквідувала контрабандиста зброї ХАМАСу.

Ціна для економіки — і для ізраїльського гаманця

Brent після атаки на саудівську інфраструктуру підскочив більш ніж на 4% — до близько 79,25 долара за барель. Це нижче травневого воєнного піку у 112 доларів, але помітно вище довоєнного рівня, і кожен новий раунд ударів додає премію за ризик. Для Ізраїлю прямий ефект — щомісячне державне ціноутворення на бензин, яке транслює світові ціни на заправки з лагом у кілька тижнів, плюс подорожчання логістики й імпорту. Економісти Єврейського університету ще навесні попереджали: для Ізраїлю головні втрати — не енергетичні, а прямі витрати на війну, але закриття протоки б'є по цінах на продовольство, авіаперевезеннях і будівництві. При цьому Банк Ізраїлю зберігає прогноз зростання ВВП на 3,8% у 2026 році — вище за всі країни G7. Уся ця конструкція входить у передвиборчу площину: вибори до Кнесету призначені на 27 жовтня, і те, чи вважатимуть ізраїльтяни іранську кампанію перемогою Нетаньягу або незавершеною війною, стане одним із центральних питань кампанії.