Прямі переговори між Ізраїлем та Ліваном, що розпочалися у Вашингтоні і призвели до офіційного, хоча й тимчасового, припинення вогню, є по-справжньому історичною подією. Незалежно від їхніх майбутніх результатів, сам факт такого діалогу свідчить про глибокі, тектонічні зміни в регіоні, особливо в Лівані, після 7 жовтня 2023 року. Для українців, які знайшли прихисток в Ізраїлі, ці події мають пряме значення: стабільність на північному кордоні є критично важливою для їхньої безпеки, спокою та інтеграції в нове суспільство. Будь-яке зниження напруженості у цьому стратегічно важливому регіоні сприятиме загальній стабільності в країні, що впливає на повсякденне життя кожного мешканця.

 

Історія відносин між Ізраїлем та Ліваном вже знала спробу мирного врегулювання: у травні 1983 року між країнами було підписано мирний договір, який, на жаль, так і не був реалізований. Велике питання сьогодення полягає в тому, чи дозріли умови для укладення стабільної мирної угоди і що є необхідною передумовою для її життєздатності. Ліван, який за часів президентства Фуада Шехаба переживав розквіт, а його міжконфесійні відносини були врегульовані Національною угодою 1943 року, занурився у жорстоку громадянську війну у 1975 році. Це призвело до руйнування ліванського суспільства, посилення впливу шиїтів під проводом Муси ас-Садра, створення організацій «Амаль», а згодом – «Хезболла». Також відбулося вторгнення сирійців у країну та активна діяльність Організації визволення Палестини (ОАП) з ліванської території проти Ізраїлю, що, у свою чергу, втягнуло Ізраїль у військову участь у регіоні до наших днів. Іскра надії з'явилася під час ізраїльського вторгнення до Лівану та альянсу з християнами на чолі з Баширом Жмайєлем, що завершилося підписанням мирної угоди з його братом Аміном Жмайєлем у травні 1983 року. Проте ця угода залишилася мертвою літерою і була офіційно скасована приблизно через півтора року.

 

Війна, що спалахнула 7 жовтня 2023 року, принесла з собою кардинальні зміни на північному фронті та в тривалому конфлікті з Ліваном та його наймогутнішою військово-політичною силою – організацією «Хезболла». Згідно з аналітичними даними, «Хезболла» зазнала нестерпних втрат, кульмінацією яких стала ліквідація її міфічного генерального секретаря Хасана Насралли, а також руйнування військової інфраструктури та знищення тисяч бойовиків організації. Увесь період припинення вогню, аж до початку війни «Лев’ячий рев» та ліквідації Хаменеї, «Хезболла» була змушена миритися з повторною окупацією ліванських земель та безперешкодною щоденною ізраїльською військовою діяльністю. Таїфські угоди 1989 року, які де-факто завершили громадянську війну в Лівані, передбачали роззброєння всіх військових формувань, за винятком «Хезболли». Однак демонстрація сили «Хезболли» у травні 2008 року, після того як ліванський уряд під тиском анти-хезболлівського блоку «14 березня» ухвалив два важливі рішення (звільнення Аміра Фіка Шакара, голови служби безпеки в аеропорту Бейрута, за допомогу в контрабанді зброї та наказ Ліванській армії демонтувати незалежну мережу зв'язку «Хезболли»), призвела до хаосу на вулицях. Активісти «Хезболли» та «Амаль» вийшли на вулиці, що змусило уряд відступити та призвело до Дохінських домовленостей. Ці домовленості стали найбільшим досягненням «Хезболли», забезпечивши їй «блокуючу третину» в ліванському уряді. Все це зазнало краху у 2024 році, коли «Хезболла» була змушена відмовитися від «блокуючої третини». Її головний лозунг «Армія з опором» тепер жорстко оскаржується ліванською громадською думкою, включно з шиїтською громадою, через наслідки війни. Особливо це відчувається зараз, коли Ізраїль розширив свою буферну зону та працює над знищенням усієї інфраструктури сіл у цьому районі, щоб запобігти поверненню сотень тисяч переміщених осіб на Південь.

 

Усі гравці в регіоні зазнали змін – добровільно або під примусом. Християни 1982 року не ті самі, що сьогодні. Сирійці покинули Ліван, і для Ізраїлю було б згубно дозволити їхнє повернення. Шиїти заплатили і продовжують платити високу ціну за зарозумілість «Хезболли». Вплив іранців у Лівані значно зменшується, попри їхні численні спроби його зберегти. І, звичайно, Ізраїль став більш наступальним і безжальним щодо Ірану та його сателітів у регіоні. Проте, попри сприятливий момент, жодні суттєві зміни не можуть відбутися без докорінної реформи Ліванської армії. Подібно до того, як жоден ліванський уряд не погодиться на узгоджену присутність ЦАХАЛу на своїй території, так і слабкість Ліванської армії зведе нанівець будь-яку угоду.

 

Ліванська армія, попри свою низьку ефективність, є консенсусним інститутом у Лівані, що користується широкою громадською підтримкою. Однак її слабкості на місцях зроблять будь-яку угоду безглуздою. Ця армія має історію невдач у підтримці міжнародних рішень, таких як резолюція 1701, і, звичайно, у реалізації плану «Щит Батьківщини» від вересня 2025 року щодо роззброєння «Хезболли» на Півдні. Вона страждає від значних фінансових, моральних та оперативних проблем і існує переважно за рахунок підтримки США. Її солдати, особливо шиїти, характеризуються проблемами подвійної лояльності, а деякі навіть активно допомагають «Хезболлі». Між Ліванською армією та «Хезболлою» також була оперативна співпраця, наприклад, у 2017 році, коли вони спільно діяли проти сунітських терористичних осередків на сирійському кордоні.

 

Отже, розуміючи, що уряд Лівану бажає змін, але йому важко їх реалізувати, Ізраїль має зосередитися на переговорах саме на питанні армії та її радикальній трансформації. Відповідальність за її відбудову та очищення від елементів «Хезболли» на всіх рівнях повинна перейти до США та Саудівської Аравії (подібно до Йорданського легіону свого часу). Якщо це станеться, у поєднанні з іншими обставинами, можливо, вдасться досягти стабільної мирної угоди. Без драматичних змін у цьому питанні, навіть якщо угода буде підписана, вона, на жаль, залишиться безглуздою, подібно до угоди 1983 року. Для українців в Ізраїлі успіх цих переговорів – це не просто політична новина, а реальна перспектива посилення безпеки та стабільності в країні, де вони будують своє нове життя.