Цифровий терор: інструменти контролю та «білі SIM-карти»

Іранський режим, намагаючись посилити контроль над власним населенням, запровадив жорсткий цифровий зашморг. Повна або часткова блокада доступу до глобальної мережі стала інструментом придушення громадянської активності. Цей крок не лише обмежив свободу слова, а й завдав нищівного удару по економіці країни. Поки звичайні громадяни змушені шукати обхідні шляхи, такі як використання VPN, що стає все дорожчим на чорному ринку, представники влади користуються привілеями. Державні медіа Ірану регулярно звітують про арешти громадян за використання нелегальних VPN або заборонених супутникових систем на кшталт Starlink, які потрапили під заборону ще минулого року. При цьому іранська еліта має доступ до так званих «білих SIM-карт», що гарантують необмежений вихід у світовий інтернет. Індустріальна асоціація електронної комерції в Тегерані вже виступила з офіційним засудженням цієї політики, назвавши її «зловживанням базовими потребами громадян» та попередивши про ризик руйнування державної інфраструктури.

Економічний колапс: від IT-сектору до вуличних торговців

Масштаби економічної катастрофи, спричиненої цифровою ізоляцією, вражають: понад мільйон громадян втратили джерела доходу, а вартість продуктів харчування стрімко зростає. Працівник рекламної сфери з Тегерана, який побажав залишитися анонімним через страх перед репресіями, пояснив, що бізнесмени припинили інвестувати в онлайн-контент, оскільки його неможливо поширювати через популярні соцмережі, наприклад Instagram. Його доходи впали майже до нуля з початком бойових дій. Аналогічна ситуація у геймера з Ісфагану, який раніше мав велику аудиторію на YouTube та в Instagram. Через жахливу якість локальної іранської мережі, яка працює повільно та з перебоями, він втратив майже всі заробітки від спонсорства та донатів. Хоча Іран має власні аналоги соцмереж, вони піддаються жорсткій цензурі та моніторингу. «Ніхто не хоче ними користуватися, але іншого вибору немає», — зазначає він.

Соціальні наслідки: безробіття та міграційні настрої

Умови, в яких опинився середній клас, змушують багатьох фахівців думати про еміграцію. Розробник програмного забезпечення, який втратив роботу через хвилю звільнень у своїй компанії, підтверджує, що відсутність стабільного інтернету унеможливила віддалену роботу. Наслідки відчутні і на вулицях міст. Реза Амірі, 32-річний колишній працівник інтернет-провайдера, тепер змушений торгувати капелюхами та парасольками біля станції метро, оскільки втратив роботу і не отримав останню зарплату. Моніра Пішгагі, яка продавала прикраси на знаменитій вулиці Валі-Аср, розповіла, що її швейний бізнес, який раніше постачав товари до трьох інтернет-магазинів, був змушений закритися. Вона звільнила п’ятьох співробітників через падіння попиту, спричинене обмеженнями. Мохаммад Ріхай, власник магазину в центрі міста, змирився з тим, що тротуари перед його закладом заповнені вуличними торговцями, зазначаючи, що боротися з цим явищем після початку війни стало неможливо.

Геополітичний контекст: стратегія США та нафтова пастка

Паралельно з внутрішніми обмеженнями, Іран стикається з масштабним зовнішнім тиском. Згідно з аналізом Рона Бен-Ішая, оприлюдненим у подкасті Ynet, адміністрація президента США Дональда Трампа робить ставку на економічну війну, спрямовану на виснаження іранського режиму через нафтовий сектор. США активно перехоплюють танкери, що перевозять іранську нафту або матеріали для відновлення промисловості. Стратегія полягає в тому, щоб заблокувати експорт нафти, що змушує Іран накопичувати її у сховищах. Коли вільні місця для зберігання закінчуються, режим змушений зупиняти видобуток, що призводить до незворотних пошкоджень нафтових свердловин. Бен-Ішай підкреслює, що окрім нафти, серйозно постраждала нафтохімічна галузь. У результаті Іран обмежений у можливостях торгівлі, змушений шукати шляхи постачання лише сирої нафти через обмежені наземні маршрути або через Каспійське море до Росії, що не може компенсувати втрати від санкцій та цифрової блокади.