Лейбористська партія, яка нині перебуває при владі у Великій Британії, пережила болючі поразки на місцевих виборах, що відбулися 8 травня 2026 року. Перші результати, оприлюднені вранці п'ятниці, свідчать про значне погіршення позицій партії та ставлять під сумнів лідерство прем'єр-міністра Кіра Стармера, який, однак, рішуче заявив, що не має наміру йти у відставку.

Історичний зсув у британській політиці: тріумф Партії «Реформа»

Головним тріумфатором цих місцевих виборів стала антиміграційна Партія «Реформа» на чолі з Найджлом Фараджем. Ця політична сила, яка активно виступала за вихід Великої Британії з Європейського Союзу десять років тому, завоювала понад 200 місць у місцевих радах Англії. Партія «Реформа» не лише посилила свої позиції, але й, за прогнозами, може стати ключовою опозиційною силою у Шотландії та Уельсі.

Перемоги Партії «Реформа» були особливо відчутними в традиційних оплотах Лейбористської партії, включаючи промислові регіони центральної та північної Англії, а також деякі райони Лондона. Найджл Фарадж вже заявив, що поточні результати «значно перевершують» його очікування і є «історичною зміною в британській політиці». Це свідчить про глибоке розчарування виборців у політиці чинного лейбористського уряду.

Британський соціолог Джон Кертіс, якого вважають провідним експертом у галузі опитувань, підкреслив, що «ситуація є приблизно такою ж поганою, як і очікували в Лейбористській партії, а можливо, навіть гіршою». Лейбористи втратили контроль над міською радою Таунсайда в регіоні Манчестера вперше за майже 50 років, після того як Партія «Реформа» отримала всі 14 місць, що їх захищала Лейбористська партія. У сусідньому Вігані, колишній шахтарській громаді, де лейбористи домінували понад 50 років, партія також втратила всі 20 місць. У Солфорді з 16 місць було збережено лише три. Ребекка Лонг-Бейлі, членкиня парламенту від Лейбористської партії, яка представляє Солфорд, назвала результати «психологічно нищівними».

Випробування для Кіра Стармера: від тріумфу до критики

Ці вибори, що відбулися у 136 місцевих радах Англії, а також у регіональних парламентах Шотландії та Уельсу, були найважливішим показником громадської думки перед наступними загальними виборами, запланованими на 2029 рік. Попри те, що уряди, які перебувають при владі, часто стикаються з труднощами на проміжних виборах, соціологи припускають, що Лейбористська партія може втратити найбільшу кількість місць у місцевих радах з 1995 року. Тодішній прем'єр-міністр Джон Мейджор втратив понад 2000 місць на тлі безперервних корупційних скандалів у його уряді.

Кір Стармер, колишній юрист, був обраний прем'єр-міністром у 2024 році, здобувши одну з найбільших парламентських більшостей у сучасній британській історії. Він обіцяв принести стабільність після років політичного хаосу. Проте його перебування на посаді відзначилося непослідовністю у політиці, частими змінами радників та невдалим призначенням Пітера Мендельсона послом Великої Британії у США. Мендельсона звільнили через дев'ять місяців після призначення через його зв'язки зі звинуваченим у сексуальних злочинах Джеффрі Епштейном.

Майбутнє Лейбористської партії та можливі сценарії

Незважаючи на зростаючий тиск, Кір Стармер наполягає, що очолить Лейбористську партію на наступних виборах. Він заявив британським ЗМІ: «Я не збираюся нікуди йти». Історично Лейбористська партія ніколи не усувала чинного прем'єр-міністра за 125 років свого існування. Стармер також має перевагу в тому, що два головні кандидати на його заміну — мер Манчестера Енді Бернем та колишня заступниця прем'єр-міністра Анжела Рейнер — поки що не мають достатнього впливу для боротьби за лідерство в партії. Інші потенційні суперники, схоже, не готові діяти проти нього на цьому етапі.

Міністр енергетики Ед Мілібенд нещодавно спростував повідомлення газети «Таймс» про те, що він нібито радив Стармеру розглянути можливість встановлення термінів його відставки з Даунінг-стріт, 10 у разі поразки на виборах. Проте, продовження розпаду традиційної двопартійної системи Великої Британії на багатопартійну свідчить про глибоку поляризацію в країні та може мати довгострокові наслідки для її політичного ландшафту, формуючи нову епоху, де жодна з партій не матиме абсолютної домінації.