Апельсинове дерево біля входу до кварталу «Дор га-Цаїр» у кібуці Кфар-Аза продовжує плодоносити, попри те, що життя навколо нього зупинилося. Важкі помаранчеві плоди падають на землю та гниють у тиші, бо їх нікому збирати. Навколо — лише обвуглені стіни будинків, розбиті вікна та моторошна пустка. Час тут завмер вранці 7 жовтня 2023 року, проте годинник громади продовжує свій невблаганний хід. Якщо колективний позов родин загиблих та вцілілих до Багацу (Вищого суду справедливості) не змінить ситуацію в останній момент, незабаром сюди заїдуть трактори, щоб стерти з лиця землі залишки кварталу, де було вбито 11 людей, а семеро — викрадено.

Трагедія кварталу молоді: від життя до руїн

Для колишніх заручників Емілі Дамарі та близнюків Галі та Зів Берман це набагато більше, ніж просто група будівель. Це місце, де вони провели найкращі роки свого життя до того моменту, як їх силоміць вивезли до Сектору Гази. Емілі Дамарі була звільнена півтора року тому, а брати Берман повернулися додому трохи більше ніж сім місяців тому. Перебуваючи серед почорнілих від пожеж стін, вони згадують не лише жахи терору, а й ту радість, яка панувала тут раніше. Зів Берман показує на сусідню квартиру, де мешкав нині покійний Юваль Соломон: «Ми були справжньою родиною. Під час пандемії о 10:30 у нас була перша кава, о 16:00 — друга. Кожні вихідні тут лунало караоке». Сьогодні ж усередині квартир — лише розбиті телевізори, розкиданий одяг та пляшки з-під напоїв на стільницях, що застигли в очікуванні вечірки, яка ніколи не відбудеться.

Конфлікт пам’яті: чому кібуц прагне знесення

Проблема збереження кварталу «Дор га-Цаїр» спричинила глибокий розкол усередині громади Кфар-Аза. Майже 300 членів кібуцу взяли участь у голосуванні щодо майбутнього цих руїн. 70% висловилися за перенесення частини будинків за межі житлового сектору, щоб звільнити місце для нового будівництва. Лише 15% виступили за повне збереження кварталу в його нинішньому стані. Ті, хто підтримує знесення — також вцілілі в тій різанині — аргументують свою позицію небажанням жити всередині меморіалу та потребою відновлювати нормальне життя. Проте для Емілі Дамарі та братів Берман руйнування цих стін означає остаточне зникнення пам’яті. «Через кілька років я захочу показати своїм дітям, звідки нас викрали і де загинув Нета Епштейн. Це наша історія, а не просто рішення кібуцу», — наголошує Галі Берман.

Юридичний вимір та державна значущість

Оскільки Емілі Дамарі та брати Берман не є офіційними членами кібуцу, вони не мали права голосу в громаді, що змусило їх шукати захисту в Багаці. Вони переконані, що доля кварталу «Дор га-Цаїр» — це питання не локального, а загальнонаціонального масштабу. Це «місце злочину проти людства», яке має слугувати свідченням для майбутніх поколінь, подібно до таборів смерті в Європі. Емілі Дамарі зазначає, що навіть бійці елітного підрозділу «Дувдеван», які звільняли кібуц, підтримують ідею збереження цієї спадщини боїв. Адміністрація кібуцу, зі свого боку, заявляє про необхідність балансу між вшануванням загиблих та фізичним відновленням домівок, пропонуючи створити окремий меморіальний комплекс поблизу.

Справедливість наздоганяє: ліквідація відповідальних

Поки триває внутрішня суперечка за майбутнє пам’яті, ЦАХАЛ продовжує ліквідацію тих, хто приніс смерть у Кфар-Аза. Минулої суботи ізраїльські військові ліквідували Ез ад-Діна Гаддада, який на момент теракту 7 жовтня очолював бригаду терористів у Газі. Саме він був одним із ключових архітекторів нападу на прикордонні громади. Його смерть є важливим етапом у відновленні безпеки регіону, проте для жителів «Дор га-Цаїр» справжньою перемогою стане не лише знищення ворога, а й збереження доказів його злочинів. Боротьба за спалені будинки Кфар-Аза стає прецедентом для всього Ізраїлю: як знайти межу між правом на майбутнє та обов’язком перед минулим.