Йом Єрушалаїм (יום ירושלים) — День Єрусалима — відзначається щороку в 28-й день місяця Іяр за єврейським календарем. Цього року він припадає на 14 травня 2026 року. Свято встановлене на честь події, яка тривала лічені години але змінила Єрусалим і весь Близький Схід назавжди: 7 червня 1967 року ізраїльські десантники увійшли до Старого міста і вперше за 19 років торкнулися каменів Стіни плачу.

Чому Єрусалим був розділений: 19 років без доступу

Щоб зрозуміти вагу того ранку 7 червня, треба знати що передувало. Під час Війни за незалежність 1948 року Єрусалим опинився розрізаний навпіл. Західна частина залишилася під контролем Ізраїлю — там розташувався уряд і нові райони. Східна частина зі Старим містом, Храмовою горою і Стіною плачу відійшла до Йорданії.

Впродовж 19 років — з 1948 по 1967 — євреям було заборонено входити до Старого міста. Синагоги Єврейського кварталу були зруйновані або перетворені на стайні. Єврейський квартал спорожнів. Стіна плачу стала недосяжною.

Угода про перемир'я 1948 року містила пункт про те, що євреям дозволять відвідувати Стіну плачу. Йорданія ніколи цього не виконала.

7 червня 1967: три хвилини на радіо, які увійшли в історію

Шестиденна війна почалася 5 червня 1967 року. У перші години ізраїльська авіація знищила єгипетські ВПС прямо на землі — 400 літаків за кілька годин. Ізраїль попередив короля Йорданії Хусейна: якщо Йорданія не відкриє вогонь, Єрусалим залишиться недоторканим. Хусейн не послухав — і 6 червня йорданська артилерія почала обстрілювати Єрусалим.

Вранці 7 червня, о 9:30, командир парашутної бригади полковник Мордехай «Мотта» Гур вийшов на зв'язок по радіо з усіма підрозділами. Те що він сказав — не був стандартний військовий наказ. Голос тремтів:

«Ми сидимо на гребені і бачимо Старе місто. Незабаром ми увійдемо до нього. Старе місто Єрусалима, про яке мріяли всі покоління — ми будемо першими хто увійде до нього. Єврейський народ чекає на цю перемогу. Нація чекає на цей історичний момент. Пишайтеся собою. Удачі. Вперед до воріт!»

Через кілька хвилин він передав по радіо слова які стали найвідомішою фразою ізраїльської військової історії: «Гар га-Байт бе-Ядейну!» — «Храмова гора — у наших руках!»

Маловідомий факт: вони не знали дороги

Ось деталь яку рідко згадують: десантники не знали як дістатися до Стіни плачу. Жоден з них ніколи не бував у Старому місті — воно було закрите для євреїв з 1948 року. Прориваючись через Левові ворота і петляючи вузькими вуличками, солдати запитували дорогу в місцевих арабів. За деякими свідченнями, саме старий палестинець показав їм як дійти до Храмової гори.

Коли десантники нарешті вийшли до Стіни плачу — загартовані бойові солдати плакали. Начальник Генерального штабу Іцхак Рабін описував це пізніше: «Я відчув справжнє потрясіння і стояв там, бурмочучи молитву про мир. Десантники Мотти Гура намагалися дотягнутися до Стіни і торкнутися її. Ми стояли серед вузлів знесилених бойових чоловіків, які не могли повірити своїм очам і не могли стримати емоції. Очі вологі від сліз, мова незв'язна».

Потім солдати почали співати — пісню «Єрушалаїм Шель Захав» («Єрусалим із золота»), написану Наомі Шемер лише за три тижні до початку війни. Пісня ще не встигла стати відомою — і раптом стала гімном.

Прапор на Куполі Скелі — і рішення яке змінило все

Через кілька годин після захоплення Старого міста генерал Гур наказав трьом десантникам підняти ізраїльський прапор на вершині Купола Скелі. Прапор замайорів. Але коли міністр оборони Моше Даян прибув на Храмову гору, він одразу наказав прапор зняти.

Це рішення Даяна — одне з найважливіших в ізраїльській історії. Він передав управління Храмовою горою Йорданському Вакфу — ісламському релігійному фонду — і заборонив євреям молитися на горі. Логіка: щоб не спровокувати релігійну війну з усім мусульманським світом. Цей статус-кво діє досі — і є джерелом постійної напруги.

Ще більш маловідома деталь: головний рабин армії Шломо Горен, що першим протрубив у шофар біля Стіни плачу, пізніше звернувся до командувача Узі Наркіса з пропозицією: підкласти 100 кілограмів динаміту під Купол Скелі. «Це момент щоб назавжди позбутися цього. Завтра вже буде неможливо», — сказав Горен. Наркіс відповів: «Рабине, якщо ви не замовкнете, я відведу вас під арешт». Горен відійшов без слова. Ця розмова стала публічно відома лише з посмертного інтерв'ю Наркіса газеті Гаарец у 1997 році.

Марокканський квартал і ціна возз'єднання

Площа перед Стіною плачу, де сьогодні молиться і фотографується весь світ, — не існувала до 1967 року. На її місці стояв Марокканський квартал — стародавній район, де мешкало близько 650 сімей. Він був заснований ще у XIII столітті Аюбідами як притулок для північноафриканських паломників.

Рішення знести квартал прийняли вночі з 10 на 11 червня 1967 року — менш ніж через три дні після захоплення міста. Бульдозери почали роботу о 2 годині ночі. Мешканців попередили за кілька годин. Одна з будівель завалилася разом зі старою жінкою всередині — вона загинула. За три дні квартал зник. На його місці виникла нинішня відкрита площа перед Котелем.

Як і коли виникло свято

День Єрусалима — одне з чотирьох свят доданих до єврейського календаря в XX столітті (поряд з Йом га-Шоа, Йом га-Зікарон і Йом га-Ацмаут). Офіційно встановлене Кнесетом у 1998 році — через 31 рік після події. Головний рабинат визнав його релігійним святом із читанням Халелю (молитви подяки).

Центральна традиція свята — «Марш прапорів» (Тіенват га-Дегалім): тисячі людей проходять через Старе місто з ізраїльськими прапорами до Стіни плачу. Марш неодноразово ставав джерелом напруги — маршрут проходить через Мусульманський квартал і Дамаські ворота. У 2021 році марш спровокував ракетний обстріл з Гази — початок чергового збройного конфлікту.

Єрусалим у молитвах: 2000 років очікування

Те що сталося 7 червня 1967 року неможливо зрозуміти без контексту двох тисячоліть. Після руйнування Другого Храму у 70 році н. е. єврейський народ включив Єрусалим у щоденні молитви: тричі на день — «Нехай будуть визнані наші очі у твоєму поверненні до Сіону». На кожному єврейському весіллі б'ють склянку на згадку про зруйнований Храм. Кожен Песах закінчується словами: «Наступного року в Єрусалимі».

Коли секулярний радіоведучий Рафаель Амір вийшов у прямий ефір з Єрусалима 7 червня 1967 року, він сказав: «Я не релігійна людина, я ніколи нею не був. Але це Котель, і я торкаюся каменів Котелю». Ці слова стали іконічними саме тому, що їх вимовила людина без жодної релігійної ідентичності — і вони відобразили те, що відчував кожен єврей у тій момент.

День Єрусалима сьогодні: свято і суперечка

У 2026 році День Єрусалима відзначається в особливому контексті: тривала Газська війна, що почалася після 7 жовтня 2023 року, змінила саме ставлення ізраїльського суспільства до символів і свят. Частина ізраїльтян сприймає День Єрусалима як свято возз'єднання і символ стійкості. Інші вказують на те, що «возз'єднання» міста залишається спірним — Східний Єрусалим з його арабським населенням не визнаний світовою спільнотою частиною Ізраїлю.

Але є те на чому сходяться всі — слова Мотти Гура по радіо того ранку 7 червня 1967 року. Вони лунали не лише для солдатів на полі бою. Вони лунали для двох тисяч років очікування.

Часті питання

Коли відзначається День Єрусалима?

День Єрусалима (Йом Єрушалаїм) відзначається щороку в 28-й день місяця Іяр за єврейським календарем. У 2026 році він припадає на 14 травня. Дата змінюється щороку за григоріанським календарем.

Чому Єрусалим був розділений до 1967 року?

Під час Війни за незалежність 1948 року Йорданія захопила Східний Єрусалим зі Старим містом. Впродовж 19 років євреї не мали доступу до Стіни плачу і єврейських святинь. Угода про перемир'я передбачала доступ, але Йорданія її не виконувала.

Що таке «Марш прапорів» на День Єрусалима?

Центральна традиція свята — хода тисяч людей з ізраїльськими прапорами через Старе місто до Стіни плачу. Маршрут проходить через Мусульманський квартал, що регулярно викликає напруження між громадами.

Чому Моше Даян передав Храмову гору мусульманам у 1967 році?

Щоб уникнути релігійного конфлікту з мусульманським світом. Даян залишив управління Храмовою горою Йорданському Вакфу і заборонив євреям молитися на ній. Цей статус-кво діє досі і є джерелом постійних суперечок.

Де знаходився Марокканський квартал і що з ним сталося?

Марокканський квартал стояв на місці нинішньої площі перед Стіною плачу. Заснований у XIII столітті, він був знесений за три дні після захоплення Старого міста в червні 1967 року. Близько 650 сімей були виселені вночі.