Стіна плачу (הכותל המערבי — Га-Котель га-Маараві) — найсвятіше місце юдаїзму і одна з найвідоміших сакральних споруд світу. Щороку сюди приїжджають мільйони людей — євреї, християни, мусульмани, туристи без жодної релігійної приналежності. Але більшість відвідувачів не знають головного: те що вони бачать — лише невеликий фрагмент набагато більшої споруди, і сама Стіна ніколи не була частиною Храму.

Що таке Стіна плачу насправді

Поширена помилка: Стіна плачу — це залишок Єрусалимського Храму. Насправді — ні. Це фрагмент масивної підпірної стіни Храмової гори, зведеної царем Іродом Великим у 19 році до н. е. Ірод розширював Храмову гору — фактично штучно збільшував пагорб, щоб на ньому помістився величний храмовий комплекс. Для цього потрібні були потужні підпірні стіни з усіх чотирьох боків. Західна стіна — одна з них.

Повна довжина Західної стіни — 488 метрів. З них відкрита для огляду ділянка, яку називають Стіною плачу, — лише 57 метрів. Решта похована під будівлями Мусульманського кварталу або доступна лише через Тунелі Західної стіни. Висота всієї споруди — 32 метри, з яких над поверхнею землі виступає 19 метрів. Стіна складається з 45 рядів каменю, з яких 28 — над землею, решта — під нею.

Нижні блоки — так звані іродіанські камені — вражають розмірами. Один з каменів у північній частині стіни має довжину 13,5 метра і важить близько 570 тонн. Як будівельники II тисячоліття до н. е. транспортували і укладали такі монолітні блоки — питання, яке досі не має однозначної відповіді.

Храм Соломона, Ірод і римляни: три тисячоліття на одному пагорбі

Гора Моріа — сьогоднішня Храмова гора — стала священним місцем задовго до Ірода. Цар Соломон збудував тут Перший Храм у середині X століття до н. е. як постійне місце для Ковчега Завіту. Храм простояв до 586 року до н. е., коли вавілонський цар Навуходоносор II зруйнував Єрусалим і вивіз єврейський народ у полон до Вавилону.

Після повернення з вавілонського полону євреї відбудували Другий Храм у 516 році до н. е. — скромніший і менший за перший. За кілька століть він занепав. Цар Ірод Великий, що правив з 37 до 4 року до н. е., вирішив його реконструювати з розмахом. Будівництво почалося у 19 році до н. е. і тривало кілька десятиліть — завершив його вже онук Ірода, цар Агріппа II. Реконструйований Храм став одним з найграндіозніших споруд античного світу.

Але простояв він лише шість років. У 70 році н. е. римські легіони під командуванням Тіта придушили іудейське повстання і зруйнували Єрусалим. Храм згорів. За переданням, пожежа почалася всупереч наказу Тіта зберегти споруду — солдат кинув смолоскип у вікно. Залишилася лише підпірна стіна — надто масивна, щоб її знести.

Примітно: обидва Храми були зруйновані в один і той самий день єврейського календаря — 9 Ава (Тіша бе-Ав). Перший — 586 року до н. е. вавілонянами, другий — 70 року н. е. римлянами. Цей збіг перетворив 9 Ава на день скорботи, що відзначається постом і донині.

Від IV до XX століття: як Стіна стала святинею

Після руйнування Храму євреям було заборонено жити в Єрусалимі. Раз на рік — в день 9 Ава — їм дозволяли входити в місто і оплакувати зруйнований Храм біля Західної стіни. Саме звідси — і назва «Стіна плачу». Хоча самі євреї цю назву не вживають: вони кажуть «Котель» (стіна) або «Га-Котель га-Маараві» (Західна стіна). Термін «Стіна плачу» походить від арабського «Хаїт аль-Мабка» — «місце ридання».

Традиція регулярних молитов біля стіни сформувалася у XVI столітті, коли Єрусалим перейшов під владу Османської імперії. Єврейська громада отримала право молитися тут постійно. У першій половині XVIII століття виник звичай залишати в щілинах між каменями записки з молитвами. За переданням, його започаткував єрусалимський рабин Хаїм бен Атар: він написав записку з проханням до Бога про благополуччя свого учня і попросив того вкласти її між каменями. Учневі посміхнулася удача. Традиція збереглась: щороку між каменями Стіни вкладають понад мільйон записок.

Двічі на рік — перед Песахом і перед Рош га-Шана — всі записки збирають і ховають на Оливковій горі. Їх не спалюють і не викидають — поховання є ознакою поваги до священних текстів.

1967 рік: возз'єднання

У роки Йорданського мандату (1948–1967) Стіна плачу перебувала під контролем Йорданії, і євреям туди не було доступу. Після Шестиденної війни 1967 року, коли ізраїльські війська увійшли до Старого міста, солдати і офіцери плакали, торкаючись каменів. Начальник Генерального штабу Іцхак Рабин і міністр оборони Моше Даян з'явилися тут наступного дня після захоплення міста. Даян залишив між каменями записку: «Нехай мир буде на Ізраїлі».

Площу перед Стіною розчистили протягом кількох днів: знесли прилеглий арабський квартал Марокканців, де мешкало близько 650 родин. Це рішення залишається предметом суперечок досі. На місці кварталу виникла нинішня широка площа перед Котелем.

Після 1967 року євреї офіційно відмовилися від терміну «Стіна плачу» — місце стало символом тріумфу і возз'єднання, а не скорботи.

Тунелі Західної стіни: підземний Єрусалим

У 1996 році для туристів відкрили Тунелі Західної стіни — підземний прохід уздовж повної довжини стіни. Тунелі тягнуться на 488 метрів і дозволяють побачити іродіанські камені, які тисячоліттями перебували під землею. Тут знаходиться найбільший камінь стіни — той самий 570-тонний моноліт довжиною 13,5 метра.

Відкриття тунелів у 1996 році спровокувало масові заворушення на палестинських територіях: арабська сторона сприйняла це як спробу підкопатися під мечеть Аль-Акса. Загинули десятки людей з обох боків. Сьогодні тунелі — одна з найпопулярніших туристичних атракцій Єрусалима. Вхід платний, потрібна попередня резервація.

Якщо у вас одна година

  • 00:00 — вхід через Гнойові ворота, перевірка безпеки.
  • 00:05 — зупинитися на краю площі: вид на Стіну і Купол Скелі разом — фотографувати звідси, поки натовп не перекриває ракурс.
  • 00:15 — підійти до Стіни. Покласти руку на камінь. Вкласти записку у щілину.
  • 00:30 — арка Вілсона з боку чоловічої секції (видно через відкриті двері синагоги).
  • 00:45 — вийти через Гнойові ворота, 200 метрів до Міста Давида — там сходи Другого Храму і камені, якими римляни руйнували Temple Mount. А біля Яффських воріт — Вежа Давида з музеєм 4000 років єрусалимської історії.

На тунелі — окремий похід: 70 хвилин екскурсії плюс бронювання заздалегідь.

Часті питання

Чи є Стіна плачу залишком Єрусалимського Храму?

Ні. Стіна плачу — це фрагмент підпірної стіни Храмової гори, зведеної Іродом Великим у 19 році до н. е. Сам Храм знаходився всередині цього огородженого простору і був зруйнований римлянами у 70 році н. е. Стіна — не частина Храму, але найближче до нього що збереглося.

Чому Стіна «плаче»?

Назва походить від арабського «місце ридання» — тут євреї тисячоліттями оплакували зруйнований Храм. Іноді на каменях виступає волога — підземні води просочуються крізь вапняк. Востаннє «сльози» помічали у 1940 році. Самі євреї після 1967 року відмовилися від цієї назви і кажуть «Котель» або «Західна стіна».

Скільки важать камені Стіни плачу?

Нижні іродіанські блоки важать від кількох до 570 тонн. Найбільший камінь — 13,5 метра завдовжки і близько 570 тонн ваги — знаходиться в підземній частині стіни, доступній через Тунелі Західної стіни.

Чи можуть немусульмани відвідувати Стіну плачу?

Так, Стіна плачу відкрита для всіх без винятку — незалежно від віросповідання і громадянства. Потрібно дотримуватися правил одягу і поведінки: закрита голова для чоловіків, закриті плечі і коліна для всіх.

Що відбувається із записками які вкладають у Стіну?

Двічі на рік — перед Песахом і перед Рош га-Шана — всі записки збирають і ховають на Оливковій горі. За традицією священні тексти не знищують, а ховають у землю.