Досвідчений водій в Ізраїлі може приблизно вгадати, де він перебуває, лише побачивши номер шосе на дорожньому знаку — без жодної мапи. Двоцифрове шосе, що закінчується на дев'ятку, майже напевно веде десь на Голанські висоти чи східний кордон. Номер, що починається на четвірку, — десь у центральному регіоні країни. Це не збіг: номери доріг в Ізраїлі побудовані як координатна сітка, і кожна цифра в них щось означає.

Що означає кількість цифр

Із 1980 року міжміські дороги в Ізраїлі розділені на чотири категорії за кількістю цифр у номері:

  • Одна цифра — головні національні траси, найважливіші й найшвидші (шосе 1, шосе 2, шосе 4).
  • Дві цифри — національні дороги (шосе 20 — «Натівей Аялон» у Тель-Авіві, шосе 44).
  • Три цифри — регіональні дороги (шосе 412 — через Реховот, Нес-Ціону, Рішон-ле-Ціон).
  • Чотири цифри — місцеві дороги (шосе 8510 — в Акко).

Дороги всередині самих міст і населених пунктів номера взагалі не отримують — вони називаються просто іменами вулиць.

Парність номера видає напрямок

Другий шар системи — парність цифри. Поздовжні дороги, що йдуть із півдня на північ, мають парний номер (шосе 2 — прибережна дорога, шосе 6 — «Квіш Хоце Ісраель», «Дорога, що перетинає Ізраїль»). Широтні дороги, що йдуть із заходу на схід, мають непарний номер (шосе 5 — «Хоце Шомрон», через Самарію).

З цього правила є одне гучне виключення: шосе 1 (Тель-Авів — Єрусалим) насправді йде із заходу на схід і за логікою мало б отримати непарний номер. Але через історичну важливість — це найстаріша й найголовніша дорога до столиці — їй свідомо дали привілейовану «1» всупереч власному правилу парності.

Є ще одна закономірність: чим далі просуваєшся географічно з півдня на північ і із заходу на схід, тим вищі номери поздовжніх доріг. Головні поздовжні траси розташовані послідовно із заходу (шосе 2, прибережна) на схід (шосе 6, глибше в глиб країни).

Що означає остання цифра — і перша

У три- та чотиризначних дорогах остання цифра відповідає за відстань від узбережжя: дороги біля моря закінчуються на 1, трохи вглиб країни — на 3, у центрі держави — на 5, на Голанських висотах і на сході країни — на 9. Наприклад, дороги приморської рівнини: 780, 652, 410, 232 — усі закінчуються на 1 чи 2. Гірські дороги: 784, 754, 356 — закінчуються на 3 чи 4. Дороги Голанських висот і сходу країни: 918, 978, 808, 258 — закінчуються на 8 чи 9.

Перша цифра тризначної регіональної дороги означає зону, на які поділили країну для нумерації, а друга цифра — позицію всередині цієї зони, і номери зростають із півдня на північ. Показовий приклад — шосе 431: воно повністю лежить у зоні 4, тому перша цифра саме «4». Найпівденніша регіональна дорога в цій зоні — дорога на Хулду, найпівнічніша — далі на північ, і номер зростає відповідно.

Показовий приклад того, як цифра «успадковується» від головної дороги, — об'їзна дорога Беер-Шеви: коли її будували, вона забрала собі номер поздовжньої дороги 40, а комітет із нумерації вирішив дати ділянці, що перетинає саме місто, «дочірній» номер 406 — той самий «40» із двома додатковими цифрами. Втім, сама система застосовується не завжди послідовно: частина доріг, що колись отримали головні однозначні чи двозначні номери, згодом стали фактично міськими вулицями, і їхню нумерацію планують або прибрати, або замінити на регіональну тризначну.

Окрема історія — швидкісні приміські дороги, що з'єднують частини одного мегаполісу, а не різні міста між собою. Для них зарезервували двоцифровий діапазон 20–29: шосе 20 — «Натівей Аялон» у Тель-Авіві, шосе 22 і 23 — швидкісні дороги Хайфи. Коли 1980 року вводили систему, швидкісних доріг у сучасному розумінні ще не існувало, тож окремого правила для них спершу не було — його додали пізніше, коли такі дороги з'явились фізично. Ще пізніше три швидкісні приміські дороги в Гуш-Дані — 431, 471 і 531 — теж планують перевести з тризначної регіональної нумерації на двозначну національну, бо фактично вони давно виконують роль національних трас.

Як це було раніше

Ще раніше за «стару систему» дороги в Ізраїлі часто взагалі не мали єдиної нумерації — вони прокладались ділянками під конкретні потреби. Наприклад, північний відрізок сьогоднішнього шосе 90 — від Тверії до Мтули — це найстаріша ділянка всієї траси: її пробили ще в Османській імперії як утрамбовану ґрунтову дорогу, задовго до появи держави Ізраїль. У воєнний період 1940–1947 років дороги прокладали переважно з військових міркувань, без єдиної системи номерів.

До нинішньої системи, приблизно з мандатних часів до середини 1970-х, діяла інша логіка: кожне велике місто — крім Єрусалима — отримувало власну цифру, і саме вона ставала першою у двоцифровому номері дороги, що з нього виходила. За цією «старою системою», яку показували ще на комерційних дорожніх мапах 1960-х, прибережна дорога (сьогоднішнє шосе 2) називалась шосе 11, дорога Хайфа — Рош-га-Нікра (частина сьогоднішнього шосе 4) — шосе 21. Дорога від перехрестя Нахаль-Амуд до Хадери (сьогоднішнє шосе 65) мала номер 32, а кілометри на ній рахували з сходу на захід — навпаки до сьогоднішнього загальноприйнятого напрямку.

Реформа 2018 року: навіщо все переробили

За десятиліття після 1980-го наплутали чимало: одна й та сама дорога могла змінювати номер посеред маршруту, а деякі ділянки мали подвійну нумерацію одразу за двома системами. У 2018 році Міністерство транспорту оголосило реформу, щоб прибрати ці нестиковки.

Приклади змін: шосе 10 в районі Єрусалима стало шосе 110, шосе 13 — шосе 101, шосе 73 (з'єднує Нагалаль і Мізра в долині Ізреель) — шосе 681, шосе 57 на Західному березі — шосе 577. Дороги Арави й південного Негева, що раніше мали двоцифрові номери, які починались на «1» (шосе 10, 12, 13), перенумерували — цифра «1» на початку тепер зарезервована для швидкісних доріг, тож південні дороги отримали номери з «3» на початку, як дороги північного Негева.

Прибрали й дублікати: там, де шосе 6 і стара швидкісна дорога 70 йшли одним і тим самим відрізком, позначення «70» на цій ділянці просто скасували — лишилось тільки шосе 6. А ділянка від шосе 2 до розв'язки Тут біля Йокнеама стала окремим шосе 67. Головне нове правило: номер дороги тепер стосується лише міжміської ділянки, від в'їзду в одне місто до в'їзду в інше, а всередині міста та сама дорога називається просто іменем вулиці — без номера шосе.

Хто є хто серед відомих доріг

  • Шосе 1 — Тель-Авів — Єрусалим, привілейований номер попри те, що за напрямком мало б бути непарним.
  • Шосе 2 — прибережна дорога, найзахідніша з поздовжніх трас.
  • Шосе 4 — паралельна прибережна траса, трохи вглиб країни.
  • Шосе 6 — «Квіш Хоце Ісраель», перша й досі єдина повністю платна дорога Ізраїлю, найсхідніша з великих поздовжніх трас.
  • Шосе 40 — поздовжня національна дорога через Беер-Шеву; місцева ділянка, що перетинає саме місто, отримала дочірній номер 406.
  • Шосе 44 — національна дорога в центральному регіоні, приклад двоцифрової національної траси, що не входить у діапазон 20–29.
  • Шосе 90 — найдовша дорога Ізраїлю, 478,7 км від переходу Таба на півдні до переходу Мтула на півночі; йде вздовж Мертвого моря, долини Йордану і Кінерету. Дорога склалась із розрізнених місцевих ділянок лише наприкінці 1960-х, коли добудували останній відрізок біля Мертвого моря, а офіційний номер 90 отримала аж на початку 1980-х, коли її вперше визнали єдиною дорогою.
  • Шосе 20, 22, 23 — швидкісні приміські дороги в Тель-Авіві та Хайфі, зарезервований діапазон 20–29.

Шосе 6 варте окремого пояснення, бо це не просто ще одна траса зі своїм номером, а зовсім інша модель фінансування. Ідея платної дороги через усю країну з'явилась ще у 1990-х: старі поздовжні траси, шосе 2 і шосе 4, дедалі більше задихались від заторів, а густо заселені міста на сході центрального регіону — Модіїн-Маккабім-Реут, Меітар, Кохав-Яїр — Цур-Ігаль — потребували прямого зв'язку з рештою країни. У 1997 році під цю ідею заснували компанію «Дерех Ерец» — консорціум інфраструктурних фірм, який у 1998 році виграв державний тендер на концесію.

Побудували шосе 6 за моделлю BOT (Build-Operate-Transfer): дорогу профінансували й звели приватні інвестори, а не державний бюджет чи податки, натомість компанія отримала право на певний період збирати з водіїв плату за проїзд. Перша ділянка (між розв'язками Нахшонім і Аяль) відкрилась 4 серпня 2002 року, а вже в січні 2003-го на дорозі запрацювала система стягнення оплати. Центральний відрізок — близько 100 км від розв'язки Сорек на півдні до розв'язки Ейн-Тут на півночі — добудували повністю до січня 2004 року, а далі, у 2007–2009 роках, дорогу продовжили і на північ, у бік Йокнеама, і на південь, у бік Кір'ят-Гата.

Головна технічна особливість шосе 6 — це перша в Ізраїлі повністю електронна система оплати: жодних шлагбаумів чи кас, кожен водій може виїхати на дорогу без попередньої реєстрації, а камери просто фотографують номерний знак і виставляють рахунок. Тариф залежить від типу авто (до 4 тонн, мотоцикл, понад 4 тонни) і від того, чи є в тебе передплата або відеорахунок. Сьогодні дорогою щодня проїжджає близько 300 тисяч автомобілів, а первинну концесію, розраховану до липня 2028 року, вже продовжили до 2032-го в обмін на будівництво додаткової смуги.

Чим це відрізняється від інших країн

У США міжштатні хайвеї (Interstate) теж кодують напрямок парністю: непарні номери — для доріг північ-південь, парні — для доріг захід-схід (протилежно до ізраїльської логіки, де парність саме навпаки прив'язана до поздовжніх доріг). У Великій Британії дороги класу A і M пронумеровані за зонами, що розходяться радіально від Лондона, — трохи схоже на ізраїльський поділ на зони для регіональних доріг, але без прив'язки парності до напрямку.

Українська система інша за логікою: дороги діляться на міжнародні (M), національні (H), регіональні (P) і територіальні (T), і категорія позначена буквою просто перед номером, а не кількістю цифр. Ізраїльська система — рідкісний приклад, де вся інформація про важливість, напрямок і навіть географічне розташування дороги закодована виключно в самих цифрах номера, без жодної букви-префікса — і саме тому досвідчений місцевий водій здатний «читати» дорожній знак майже як координати на мапі.

Що це означає особисто для тебе

Знання цієї системи — це швидкий спосіб зорієнтуватись без мапи, коли Waze чи Moovit показують номер дороги попереду. Побачив тризначний номер, що закінчується на 9, — це майже напевно Голанські висоти або схід країни. Номер починається на 4 — ти десь у центральному регіоні. Номер парний — дорога йде з півдня на північ, непарний — із заходу на схід.

Уздовж кожної дороги стоять невеликі кілометрові стовпчики з номером шосе й відстанню — вони рахують кілометри від початку дороги в напрямку, який задає сама система нумерації. Якщо цифри на стовпчиках ростуть, а не спадають, це додаткове підтвердження, що їдеш у «прямому» напрямку дороги — з півдня на північ для парних або із заходу на схід для непарних.

Це особливо корисно для нового оліма, який ще погано орієнтується в географії країни: сама структура номера дороги вже підказує, в який бік їхати і наскільки далеко це від узбережжя, навіть якщо назва населеного пункту нічого не говорить. Міністерство транспорту нещодавно запустило єдину офіційну мапу нумерації доріг в інтернеті — саме щоб прибрати розбіжності між різними навігаторами, поліцією і старими паперовими картами, які досі трапляються з застарілими номерами.

Чому шосе 1 непарне, хоча йде із заходу на схід?

Це виключення заради історичної важливості дороги до Єрусалима. За загальним правилом широтні дороги (захід-схід) мають бути непарними, а шосе 1 порушує це навмисно — вважалось, що головна дорога країни заслуговує саме на «1».

Що означає остання цифра номера дороги?

Для три- і чотиризначних доріг вона показує відстань від узбережжя: 1 — біля моря, 3 — трохи вглиб країни, 5 — центр держави, 9 — Голанські висоти чи схід країни.

Чому деякі дороги змінили номер у 2018 році?

Міністерство транспорту прибирало дублікати й нестиковки: дороги, які посеред маршруту міняли номер, або ділянки з подвійною нумерацією за старою і новою системою. Наприклад, шосе 10 стало 110-м, а шосе 73 — 681-м.

Що таке діапазон доріг 20–29?

Це зарезервовані номери для швидкісних приміських доріг, що з'єднують частини однієї агломерації, а не різні міста, — наприклад, «Натівей Аялон» у Тель-Авіві (шосе 20) чи швидкісні дороги Хайфи (22, 23).

Чи можна за номером дороги визначити регіон без мапи?

Так — саме для цього систему й будували. Парність номера видає загальний напрямок (парний — північ-південь, непарний — захід-схід), а перша й остання цифри тризначних доріг вказують на зону і віддаленість від узбережжя.

Чому шосе 90 таке довге і коли воно виникло як єдина дорога?

Шосе 90 склалось із розрізнених місцевих ділянок, деякі з яких існували ще з часів Османської імперії. Єдиною безперервною трасою від Ейлату до Мтули воно стало лише наприкінці 1960-х, а офіційний номер 90 отримало на початку 1980-х разом із запуском нової системи нумерації.

Чому шосе 6 платне, якщо решта доріг безкоштовні?

Шосе 6 збудували не за державні кошти, а за моделлю BOT — приватна компанія «Дерех Ерец» профінансувала й звела дорогу в обмін на право стягувати плату за проїзд протягом визначеного терміну концесії. Це єдина траса такого типу серед головних доріг Ізраїлю, і саме тому на ній діє повністю електронна оплата без кас чи шлагбаумів.