INS Dakar 1968: ізраїльська субмарина, яку шукали 31 рік

Командир підводного човна Яаков Рааан двічі просив дозволу увійти в Хайфу на день раніше — йому хотілося встигнути на урочисту церемонію. Обидва рази йому відмовили: перенести церемонію неможливо. Так «Дакар» залишився йти за розкладом. Двадцять п'ятого січня 1968 року, через дві хвилини після північ, субмарина передала черговий сигнал — і більше не вийшла на зв'язок. Ні Рааан, ні хтось із його 68 підлеглих не повернувся додому. Тіла 69 моряків не знайдені досі.

Субмарина з Другої світової: що таке «Дакар»

«Дакар» — не нова бойова одиниця, а ветеран. Побудований у 1943 році на британській верфі в Девонпорті як HMS Totem, дизель-електричний підводний човен класу T пройшов Другу світову і ще два десятиліття служив Королівському флоту.

Клас T мав репутацію надійного, але вимогливого. Субмарини цього типу будувались для тривалих патрулів у відкритому океані — вони несли велику кількість торпед і мали значну автономність. Проте до 1968 року HMS Totem мав за плечима чверть століття служби. Модернізація у Портсмуті оновила електроніку, але корпус залишився тим самим, що служив ще в роки Другої світової.

У 1965 році Ізраїль купив у Великій Британії три субмарини класу T одразу — армія молодої держави будувала підводний флот з нуля. HMS Totem отримав нову назву: INS Dakar (דקר — «меч-риба» в перекладі з івриту). Субмарину відправили на модернізацію до Портсмута: нові радари, сонар, обтічний зовнішній корпус. Гармату демонтували — вона вже не потрібна.

Десятого листопада 1967 року «Дакар» офіційно увійшов до складу ВМС Ізраїлю. Командування доручили досвідченому офіцеру — підполковнику Яаків Рааану. Після морських випробувань біля берегів Ісландії субмарина повернулась до Портсмута, щоб вирушити в перший і останній похід під ізраїльським прапором.

Перший і останній похід: хронологія зникнення

Дев'ятого січня 1968 року, о першій годині дня, «Дакар» відійшов від пірсу бази HMS Dolphin у Портсмуті. На борту — 69 осіб, запаси на чотири тижні, жодної зброї. Оперативний код місії — «Дакрон». Маршрут: Гібралтар → Середземне море → Хайфа. Плановий прихід — другого лютого.

П'ятнадцятого січня субмарина зупинилась у Гібралтарі. Наступного дня опівночі вийшла в Середземне море — і далі йшла під шноркелем (спеціальна труба для забору повітря, що дозволяє дизельному двигуну працювати під водою). Командир Рааан підтримував хорошу швидкість — понад вісім вузлів — і вже двадцять четвертого просив дозволу зайти в Хайфу двадцять восьмого замість другого. Відмова. Попросив ще раз — двадцять дев'ятого. Знову відмова: церемонію зустрічі не можна переносити.

Двадцять четвертого січня о шостій ранку «Дакар» передав своє положення: координати на схід від Криту. Протягом наступних вісімнадцяти годин субмарина виходила на зв'язок ще тричі — без координат, лише контрольні сигнали. О 00:02 двадцять п'ятого січня — остання передача. Після неї тиша.

Двадцять шостого січня британське Адміралтейство оголосило субмарину зниклою і повідомило останні відомі координати: приблизно сто миль на захід від Кіпру. Почалась міжнародна рятувальна операція: до пошуків долучились флоти США, Греції, Туреччини, Лівану та Великої Британії.

Дев'ять днів пошуків і сигнал з Кіпру

Двадцять сьомого січня на радіостанції в Нікосії зафіксували сигнал лиха на частоті аварійного буя «Дакара» — він лунав понад годину з боку південного сходу Кіпру. Це давало надію. Судна кинулись у той район — і нічого не знайшли.

Тридцять першого січня всі нізраїльські сили вийшли з пошукової операції — британці оголосили, що виживання екіпажу за такий час неможливе. Ізраїльські судна продовжували ще чотири дні. Четвертого лютого командування зупинило пошук.

Того ж дня міністр оборони Моше Даян особисто приїхав до родин 69 моряків — разом із начальником Генштабу Хаїмом Бар-Левом і командувачем флоту адміралом Шломо Арелем. Даян оголосив: екіпаж «Дакара» переходить у статус «зниклих безвісти», а не загиблих. Не тому, що існувала надія на виживших — а через складнощі юридичного і галахічного (релігійно-правового) характеру: за єврейським законом, вдова не може повторно вийти заміж, доки немає підтвердження смерті чоловіка. Рабинату довелося окремо вирішувати це питання для 69 сімей.

Варто розуміти контекст: у 1967 році Ізраїль за шість днів розгромив армії трьох арабських країн і захопив Синай, Голанські висоти, Єрусалим та Західний берег. Радянський Союз, що озброював єгипетські та сирійські збройні сили, відчув цю поразку як власну ганьбу. Радянський флот посилив присутність у Середземному морі. «Дакар» ішов саме крізь цей вир — без зброї, сповільнений субмарина, що рухалась під шноркелем і регулярно випускала на поверхню антени й перископ.

Є ще одна деталь, яка роками не виходила на перший план. Американські ВПС зробили фотографію «Дакара» в західному Середземномор'ї: на знімку — щогли субмарини над водою і їх кільватер. Це остання відома фотографія «Дакара» живого. Де точно вона зроблена — досі не оприлюднено.

Холодна війна під водою: три версії та один буй

З перших днів навколо зникнення «Дакара» з'явились версії, що виходили далеко за межі технічних несправностей. 1968 рік — апогей холодної війни. Середземне море контролювали радянський та єгипетський флоти, відносини Ізраїлю з обома були ворожими після тріумфальної для Ізраїлю Шестиденної війни 1967 року.

Рік 1968 увійшов в історію підводного флоту як найгірший мирний рік за кількістю катастроф. Окрім «Дакара» того ж року загинули: французька субмарина Minerve — зникла у Середземному морі у січні, за кілька днів до «Дакара», і знайдена лише у 2019 році; радянська субмарина К-129 — затонула в Тихому океані у березні разом із 97 членами екіпажу і ядерною зброєю на борту; американська атомна субмарина USS Scorpion — зникла в Атлантиці в травні з 99 моряками. Чотири підводні човни чотирьох країн за п'ять місяців — і жодна загибель офіційно не має однозначного пояснення.

Єгипетська версія. У 1970 році єгипетська газета написала — без жодних доказів — що єгипетський військовий корабель потопив «Дакар» мінами. Єгипетські офіційні особи повторювали цю версію роками. Ізраїльське командування відкинуло її ще в 1968-му: адмірал Арель повідомив уряду, що Єгипет майже напевно не причетний.

Радянська версія. На засіданні кабінету міністрів двадцять сьомого січня 1968 року командувач флоту Шломо Ерел заявив: є можливість, що субмарину потопив радянський флот, який тоді активно патрулював Середземномор'я і був схвильований стрімким ізраїльським успіхом у Шестиденній війні. Рекласифіковані у 2013 році архівні документи підтвердили: ізраїльський уряд всерйоз розглядав цей варіант.

Технічна версія. Офіційна позиція ВМС з квітня 1968 року: субмарина загинула через «технічну або людську помилку», не через ворожий акт. У 2015 році командувач флоту генерал-майор Рам Ротберг сформулював два найімовірніші сценарії: технічний збій, що призвів до втрати керування і падіння на глибину понад триста метрів, або зіткнення з іншим судном у штормову ніч. Радянський слід він відкинув.

Але найдивовижніша деталь — буй. Дев'ятого лютого 1969 року, через тринадцять місяців після зникнення, рибалка знайшов на березі Хан-Юніса (Сектор Гази) кормовий аварійний буй «Дакара». Буй мав автоматичний передавач сигналу лиха і серійний номер субмарини. Знахідка дала нову зачіпку — але одночасно спантеличила дослідників: течії Середземного моря занесли буй далеко на південь, і наступні двадцять років пошукові експедиції шукали «Дакар» уздовж єгипетського й ізраїльського узбережжя — зовсім не там, де він лежав.

Що побачили на дні: анатомія катастрофи

Тридцять один рік пошуків. Понад двадцять невдалих експедицій. У 1996 році ізраїльська сторона запросила американського дослідника Девіда Журдана з компанії Nauticos — того самого, хто до цього знайшов «Титанік». У 1997-му зібрали спільну ізраїльсько-американську комісію. До роботи долучили розвідувальні дані США.

Двадцять восьмого травня 1999 року підводний апарат Remora II передав на поверхню перші зображення: «Дакар» лежав на дні між Критом і Кіпром на глибині трьох тисяч метрів — у двох частинах, носом на північ. Корпус впізнали за унікальним люком, спеціально виготовленим для цієї субмарини.

Картина, яку показало дно, красномовна: носова частина корпусу — ціла і затоплена, кормова — скручена і розчавлена. Один із головних електродвигунів виявився зміщений аж до носового відсіку — його вирвало з кріплень і протягнуло крізь усі переборки. Це ознаки катастрофічного руйнування під тиском води на граничній глибині: субмарина пішла вниз занадто швидко і занадто глибоко — корпус не витримав.

Жодних слідів зовнішнього ураження — ні торпед, ні мін, ні зіткнення з іншим судном. Дно дало однозначну відповідь на версії про ворожий акт: їх немає підстав підтримувати. Але чому субмарина пішла на глибину — дно не пояснило.

Місце знахідки розвіяло і єгипетську версію: «Дакар» лежить зовсім не там, де його шукали після знахідки буя. Течії занесли буй за сотні кілометрів від місця загибелі.

У жовтні 2000 року рубку «Дакара» підняли на поверхню і перевезли до Хайфи. Чотиритонна конструкція тепер стоїть перед Музеєм нелегальної імміграції та військово-морського флоту — як меморіал і як речовий доказ.

69 імен і пам'ять, яка не відпускає

У 1971 році на горі Герцля в Єрусалимі відкрили меморіал «Ган га-Неедарім» («Сад зниклих») — місце пам'яті для моряків «Дакара» та інших ізраїльських військових, тіла яких не було знайдено. Щороку ВМС проводять там поминальну церемонію.

Після знахідки 1999 року родини екіпажу написали команді Nauticos: «У нашій традиції ми не залишаємо своїх солдатів — живих чи мертвих — скільки б це не зайняло часу. Ви повернули їх додому. Навіть глибоко в морі — це все одно вдома. Дякуємо».

У 2019 році в ізраїльських ВМС виникла суперечка. Нову субмарину — сьому в ізраїльському флоті — хотіли назвати «Дакар» на честь загиблих. Частина родин екіпажу 1968 року заперечила: ім'я не можна «передавати» іншому судну, воно належить 69 морякам. Флот погодився: нову субмарину назвали «Дракон» (Дракон по-івриту — drakon — містить літери слова «Дакар», зберігаючи пам'ять опосередковано).

Коли у 2014 році нова ізраїльська субмарина INS Tanin прямувала в Хайфу першим переходом, вона зупинилась над точкою, де лежить «Дакар», — щоб вшанувати пам'ять.

Тіла 69 моряків не знайдені. Причина загибелі офіційно не встановлена. «Дакар» залишається найбільшою нерозгаданою трагедією в історії ізраїльського флоту.

Хронологія

• 1943 — британська верф у Девонпорті спустила на воду HMS Totem, дизель-електричну субмарину класу T
• 1965 — Ізраїль купив HMS Totem разом із двома іншими субмаринами класу T; почалась модернізація у Портсмуті
• 10 листопада 1967 — HMS Totem переданий ізраїльському флоту під назвою INS Dakar, командир — підполковник Яаков Рааан
• 9 січня 1968 — «Дакар» вийшов з Портсмута курсом на Хайфу, 69 осіб на борту
• 24 січня 1968 — остання передача координат: схід від Криту, 06:10
• 25 січня 1968 — останній сигнал о 00:02; далі субмарина на зв'язок не виходила
• 26 січня 1968 — Британське Адміралтейство оголосило субмарину зниклою
• 4 лютого 1968 — Моше Даян повідомив родин: екіпаж визнано «зниклими безвісти»
• 9 лютого 1969 — рибалка знайшов кормовий аварійний буй «Дакара» на узбережжі Хан-Юніса
• 28 травня 1999 — ізраїльсько-американська експедиція Nauticos виявила «Дакар» між Критом і Кіпром на глибині 3000 м
• жовтень 2000 — рубка субмарини піднята на поверхню, тепер у Музеї ВМС у Хайфі

Як загибель «Дакара» змінила ізраїльський флот

Катастрофа мала практичні наслідки для організації ізраїльських ВМС. По-перше, флот переглянув протоколи зв'язку: субмарина, що йде під шноркелем, зобов'язана виходити на зв'язок не раз на добу, а частіше. «Дакар» між останніми координатами о шостій ранку двадцять четвертого і зникненням о півночі двадцять п'ятого пройшов майже вісімнадцять годин без позиційного звіту — і ніхто не забив тривогу.

По-друге, флот переглянув підхід до придбання техніки. Купівля старих британських субмарин часів Другої світової — рішення економне, але ризиковане. «Дакар» на момент загибелі мав двадцять п'ять років від спуску на воду. Після 1968 року Ізраїль поступово перейшов на сучасніші платформи. Паралельно флот будував відповідь на ракетну загрозу: ракетні катери «Саар», що стали основою нової доктрини, довелося буквально вивозити з французького Шербура в обхід ембарго. А сам «Дакар» став першою з чотирьох субмарин, що зникли у 1968 році — найчорнішому підводному році холодної війни.

По-третє, загибель «Дакара» закріпила в культурі ізраїльської армії принцип «не залишаємо своїх». Тридцять один рік пошуків — більшість із них безрезультатних — це не лише питання честі, а й свідома державна політика. У 1999 році, коли субмарину нарешті знайшли, держава заплатила за три десятиліття пошуків — і не пошкодувала.

Для українця ця історія резонує особливо. Країна, що веде війну або живе під загрозою вторгнення, знає, що таке «зниклі безвісти». Ізраїль у 1968 році зіткнувся з тим, що сім'ї 69 моряків роками не мали ані підтвердження смерті, ані останків, ані пояснення. Рабинат місяцями вирішував, чи можуть вдови повторно вийти заміж. Держава не закрила справу — і через тридцять один рік повернула хоч щось: рубку, координати, відповідь «де».

Питання і відповіді

Скільки людей загинуло на «Дакарі»?

На борту було 69 осіб: офіцери та матроси ізраїльського флоту. Тіла нікого з них не знайдені — субмарина лежить на глибині трьох тисяч метрів.

Чому пошуки тривали 31 рік?

Аварійний буй «Дакара» знайшли біля Гази у 1969 році, і це направило пошукові експедиції в хибному напрямку — уздовж єгипетського й ізраїльського берегів. Реальне місце загибелі — між Критом і Кіпром, за сотні кілометрів від того місця. Без сучасного сонарного обладнання і американських розвідданих знайти субмарину на трикілометровій глибині було практично неможливо.

Що показало обстеження уламків?

Носова частина корпусу — ціла і затоплена, кормова — скручена і розчавлена. Один із електродвигунів виявився перекинутим до носа — його вирвало з місця при катастрофічному стисненні корпусу. Жодних слідів зовнішнього ураження виявлено не було.

Чи могли вижити моряки?

Ні. Субмарина опустилась нижче граничної глибини, при якій корпус витримує тиск води, і зазнала миттєвого руйнування. Британське Адміралтейство оголосило виживання неможливим ще тридцять першого січня 1968 року, через шість днів після зникнення.

Хто і де вшановує пам'ять екіпажу?

На горі Герцля в Єрусалимі з 1971 року стоїть меморіал «Ган га-Неедарім». Рубка субмарини піднята з глибини і виставлена у Музеї нелегальної імміграції та ВМС у Хайфі. Щороку флот проводить офіційну поминальну церемонію.

Яка офіційна версія причини загибелі?

За висновком ВМС 2015 року — технічний збій або зіткнення з іншим судном, що призвело до неконтрольованого занурення. Версії про атаку з боку СРСР чи Єгипту відкинуті: обстеження уламків не виявило слідів ворожого впливу. Точна причина офіційно залишається невстановленою.