Поширеною є думка, що збройні конфлікти завжди призводять до колосальних економічних проблем для учасників. Це справедливо навіть тоді, коли бойові дії переважно ведуться за межами країни і не супроводжуються масштабними руйнуваннями внутрішньої інфраструктури. Звісно, це не враховує незмірні втрати, які неможливо оцінити грошима: людські життя, стрес, незворотні зміни психіки та суспільної моралі, а також безліч інших бід.

 

За оцінками офіційних осіб, зокрема керуючого Банком Ізраїлю Аміра Ярона, а також аналітиків, як-от директора FDD Джонатана Шанзера, війна, що розпочалася 7 жовтня 2023 року і триває досі, вже обійшлася Ізраїлю в понад 110 мільярдів доларів. Ця сума становить приблизно 20% річного ВВП країни, або близько 8% ВВП на рік. Якщо співвідносити ці втрати з державними витратами, то вони сягають близько 13-15% річного бюджету країни. При цьому обсяг фізичних руйнувань на території Ізраїлю залишається вкрай незначним порівняно з масштабом його економіки.

 

У світі, де уповільнення зростання ВВП на 1% вважається "серйозною проблемою" і приводом для політичних потрясінь, втрата 8% ВВП теоретично мала б виглядати як катастрофа. Наприклад, у фінансовому 2008-2009 році ВВП США скоротився на 4,2% (одноразово!), і цю кризу досі пам'ятають як "Велику Рецесію". Тоді індекс акцій США (Доу Джонс) впав на 50% за ці два роки.

 

У зв'язку з цим багато коментаторів від самого початку війни висловлювали побоювання (а подекуди й апокаліптичні прогнози) щодо здатності ізраїльської економіки витримати "тяготи війни" і не розвалитися. Проте останні три роки в Ізраїлі не тільки не принесли економічної катастрофи – з погляду макроекономіки, вони, скоріше, близькі до "процвітання".

 

Індекс Тель-Авівської біржі TA-125 зріс на 100% (30% на рік), що є одним із найкращих показників у світі. Для порівняння, у розвиненій, мирній Великій Британії, яка майже не витрачає грошей на оборону і де не передбачається економічної кризи, індекс акцій лондонської біржі FTSE з жовтня 2023 року зріс лише на 35%. З 2019 року FTSE збільшився на 33%, тоді як TA-125 – на 148%.

 

У жовтні 2023 року за 1 американський долар банки пропонували 4 ізраїльські шекелі. Сьогодні один долар коштує трохи більше трьох шекелів, що означає зростання на 28%. За цей же час канадський долар подешевшав відносно американського, а євро зріс на 10%. Інфляція в Ізраїлі, яка, як і в усьому світі, зросла до 2022 року, до початку війни вже пройшла пік і сьогодні становить близько 1,8% річних. Це майже вдвічі менше, ніж у США, але й не дефляція, яка могла б свідчити про втрату купівельної спроможності економічними агентами. Банк Ізраїлю досі утримує ставку на рівні 4% (на піку інфляції у 2022 році вона була 4,75%), не побоюючись проблем в економіці, які могли б виникнути через таку високу реальну ставку (вона вища, ніж у США!). Власне, й основні економічні індикатори не свідчать про проблеми – після зниження темпів зростання ВВП до 1% у 2024 році, у 2025 році ВВП зріс на 2,8%, а зростання на 2026 рік прогнозується на 5,2%.

 

Нарешті, рівень безробіття – один із яскравих показників макроекономічної кризи – в Ізраїлі впав з 3,7% до 3% (у США у 2009 році безробіття сягало 10%).

 

Що ж відбувається? Чи є Ізраїль "країною економічного дива", яка порушує закони економіки?

 

Звісно, ні. Справа тут не в Ізраїлі, а у вульгарному розумінні економічних законів коментаторами з одного боку, і в поверховості макропогляду на економіку – з іншого.

 

Війна (якщо вона не спричиняє масивних руйнувань на власній території) з погляду економіки характеризується чотирма змінами:

 

По-перше, це державні витрати всередині країни. До них належать витрати на виробництво зброї та пов'язаних з нею товарів і послуг, оплату військової служби мобілізованих і цивільної роботи систем безпеки, фінансування лікування поранених, а також виплати компенсацій постраждалим і сім'ям загиблих. Сюди ж належить і зростання імпорту. Причому йдеться не лише про зброю, а й про товари, які в мирний час були б вироблені всередині країни. Під час війни це часто виявляється неможливим – через відволікання трудових ресурсів або обмеження, пов'язані із заходами безпеки.

 

По-друге, це порушення ланцюгів поставок імпорту та експорту – у разі, якщо країна веде військові дії на суміжних територіях, через які ці ланцюги проходили.

 

По-третє, це істотне відволікання трудових ресурсів від тієї роботи, яку вони виконували в мирний час і яка в ліберальній з економічної точки зору країні теоретично є найбільш економічно вигідною для індивідуумів і для суспільства. Інакше трудові ресурси були б розподілені по-іншому.

 

По-четверте, заходи безпеки призводять до закриття (на час повітряної тривоги або довгостроково, як, наприклад, у випадку навчальних закладів) бізнесів та/або евакуації населення, що паралізує економічну діяльність регіону.

 

Давайте розберемося, як усі чотири проблеми проявляються в Ізраїлі зараз і як вони впливають на економіку та впливатимуть на неї в майбутньому.

 

Зростання державних внутрішніх витрат у помірному обсязі в короткостроковій перспективі лише збільшує ВВП – цю проблему війни за макроекономічними індикаторами помітити вкрай складно, якщо тільки надмірні виплати не призводять до того, що зростаючий попит створює дефіцити та веде до зростання цін – та інфляції. Виплачувані державою зарплати військовослужбовцям та оплати товарів транслюються у споживання та заощадження, і ключовим питанням є: 1) яка частина цих додаткових грошей піде у додаткове споживання, а яка – у заощадження; 2) чи достатньо товарів та послуг виробляє країна, щоб задовольнити цей збільшений попит.

 

Ми можемо дуже приблизно порахувати "математику" зростання внутрішніх витрат держави останніми роками. У 2022 році витрати держави становили близько 37% ВВП. У 2025 році вони були майже 44% ВВП – зростання на 7% ВВП. При цьому частка заощаджень економічних агентів Ізраїлю (яка історично дуже висока) з 2022 року зросла на 3,5% ВВП – з приблизно 25% до 28,5% ВВП. До речі, саме зростанням заощаджень пояснюється оптимізм на ринку цінних паперів Ізраїлю – ціни зростають на базі постійного попиту.

 

Таким чином, приблизно половина зростання державних витрат пішла у заощадження. Отже, додатковий попит, що виник через військові витрати держави, становить близько 3,5% ВВП. Багато це чи мало? Загалом – не дуже багато, оскільки інфляція в країні поки що залишається під контролем. Однак в окремих сферах ціни все ж таки зростають швидше з різних причин, зокрема через надлишковий попит. Один із таких прикладів – оренда житла.

 

Іншими словами, зростання держвитрат вже починає місцями відбиватися в інфляції.

 

У довгостроковій перспективі зростання заощаджень також може вплинути на курс шекеля – якщо, звичайно, накопичення не залишаться у населення та бізнесу "назавжди" і з часом почнуть витрачатися. Якщо громадяни та компанії в Ізраїлі вирішать збільшити споживання за рахунок цих заощаджень, у їхніх витратах різко зросте частка імпорту. А отже, їм знадобиться більше іноземної валюти для купівлі імпортних товарів та послуг. У такій ситуації обсяг продажу шекелів на валютному ринку збільшиться, і курс шекеля може піти вниз.

 

Тут є три хороші новини:

 

По-перше, шекель і зараз помітно сильніший, ніж був ще п'ять років тому. Тому його рух у бік рівня 0,25 просто повернув би його до більш рівноважних значень.

 

По-друге, ослаблення шекеля відносно долара було б скоріше корисним для ізраїльської економіки, яка значною мірою залежить від експорту.

 

По-третє, Ізраїль отримує постійний приплив іноземної валюти завдяки великому експорту послуг. Цей експорт добре диверсифікований за видами послуг, хоча й гірше диверсифікований за країнами-покупцями. Тому рахунок поточних валютних операцій у країни залишається позитивним.

 

Цей приплив значною мірою відіграватиме роль демпфера при збільшенні попиту на імпорт.

 

Безумовно, зростання споживання при зниженні частки заощаджень не можна на 100% стерилізувати зростанням імпорту – більшість послуг не імпортуєш, та й частину товарів теж. Можна було б очікувати в майбутньому збільшення інфляції, а не тільки зниження курсу валюти в цій ситуації. Навряд чи, однак, ця загроза така вже велика – "стартова" інфляція низька, причин для значного зниження частки заощаджень в економіці Ізраїлю не видно. Варто мати на увазі таку неприємну можливість на майбутнє – не більше того.

 

Але є ще, звичайно, витрати на імпорт – закупівля озброєнь (насамперед у США) тут найголовніший компонент. Здається, що це мали б бути величезні витрати – але це не так. Точні цифри дуже складно оцінити, оскільки поставки ведуться за довгостроковими контрактами, оплати здійснюються не в моменти поставок (іноді сильно до, іноді сильно після), але дуже грубо можна сказати, що останніми роками до 2023 року Ізраїль отримував із США озброєнь у середньому на 1 мільярд доларів на рік (не враховуючи разових та довгострокових поставок типу бойових літаків), у період з кінця 2023 року ця цифра зросла до майже 10 мільярдів доларів на рік, включно із замовленнями на нові бойові вертольоти. Як мінімум третина з цих сум оплачується урядом США за програмою військової допомоги Ізраїлю. Другою за величиною поставок країною є Німеччина – до війни поставки становили близько 300 мільйонів на рік, з початку війни вони склали майже 3 мільярди доларів. Загалом поточні "фізичні" (тобто ті, що не стають довгостроковим кредитом і не списуються за різними програмами) витрати Ізраїлю на імпорт озброєнь становлять не більше 1% ВВП на рік – сума при стійкому балансі поточного рахунку в 4% ВВП не впливає на курс валюти та економічні можливості країни.

 

Виникає питання – а звідки технічно держава бере гроші на всі ці витрати? Відповідь у цьому випадку дуже проста – Ізраїль нарощує державний борг, користуючись бажанням своїх громадян та бізнесів заощаджувати та високою ставкою Банку Ізраїлю. У 2022 році державний борг Ізраїлю становив 60% ВВП. Сьогодні він становить 70%, на 68 мільярдів доларів більше. Звісно, немає нічого хорошого у зростанні державного боргу, але 70% – це порівняно помірний показник, який не загрожує ані значним зростанням витрат на обслуговування, ані втратою довіри інвесторів.

 

З погляду логістики, Ізраїль перебуває у класичній ситуації, описуваній прислів'ям "не було б щастя, та нещастя допомогло". Сухопутна зовнішньоторговельна логістика країни і до війни фактично була відсутня – тож вплинути на неї війна не могла. Морська логістика (62% всіх поставок) майже не постраждала, повітряним транспортом забезпечується поставка переважно нерегулярних вантажів (яскравим прикладом є поставки діамантів, понад 10% всіх вантажів, що перевозяться повітрям), а закриття неба над Ізраїлем є короткостроковим.

 

Один елемент економіки Ізраїлю, для якого повітряний транспорт є ключовим, це туризм. Хоча туризм для країни ніколи не був великим бізнесом (кількість туристів в Ізраїлі і в кращі часи становила в рази менше число, ніж, скажімо, в Анталії), втрати туризму через війну становлять близько 2% ВВП на рік. Це очевидно негативний ефект війни, особливо якщо врахувати, що туризм робить свій внесок у приплив до країни валюти.

 

При цьому не варто переоцінювати проблему. Головні джерела надходження валюти до Ізраїлю – це експорт послуг та іноземні інвестиції. Особливо важливу роль тут відіграють вкладення закордонних інвесторів в ізраїльські стартапи. Не випадково це вже дотепно назвали "Digital Dome Ізраїлю". Так, спад у туристичній галузі неминуче залишає багатьох людей без роботи. Але ці втрати частково компенсуються призовом резервістів та появою нових робочих місць, безпосередньо пов'язаних з веденням війни. Звичайно, залишаються й бізнеси, які страждають особливо сильно: готелі, туристичні агентства, транспортні компанії, пасажирські авіаперевізники та інші. Однак і тут проблему не варто драматизувати. Завдяки тому, що ще до війни цей сектор не займав занадто великого місця в економіці, кількість таких компаній не настільки велика, щоб держава не могла підтримувати їх на плаву в кризові роки без серйозного збитку для фінансової системи країни.

 

Важливо також розуміти, що всі проблеми логістики Ізраїлю суто тимчасові – закінчиться війна, закінчиться проблема, і наслідків не залишиться. Подібні проблеми переносяться економікою значно легше.

 

Істотною ж для поточної економіки країни є реалокація трудових ресурсів та закриття бізнесів.

 

На піку війна скоротила трудові ресурси, зайняті у виробництві невійськових товарів та послуг в Ізраїлі, приблизно на 20%. До початку 2026 року це скорочення, за дуже грубою оцінкою, знизилося до 5%. В середньому Ізраїль втрачає через війну близько 1,2 мільйона людино-годин на місяць. Наслідки цього відчуваються по всій економіці, але особливо сильно – у великих та трудомістких галузях. Найбільш наочний приклад – будівництво. У 2025 році в Ізраїлі було введено в експлуатацію на 9% менше житла, ніж у 2022-му. І це незважаючи на рекордну кількість виданих дозволів: понад 74 тисячі, що на 80% вище за початковий план. При цьому обсяг розпочатого будівництва все одно виявився нижчим, ніж у 2022 році. На початку 2024 року темпи будівництва впали приблизно на 20 тисяч одиниць житла в річному вираженні. З того часу вони так і не відновилися. Якщо говорити дуже грубо, можна припустити, що в підсумку в Ізраїлі виявиться на 50 тисяч одиниць житла менше, ніж було б без війни. Макроекономічний ефект цього фактора також можна оцінити дуже приблизно. Для цього можна порівняти загальне зростання ВВП за останні 2,5 року – близько 5% – з додатковим "військовим" ВВП, фактично створеним державними витратами, – приблизно 15-16%. Якщо виходити з цього, то "невійськовий" ВВП за 2,5 року скоротився приблизно на 10%, тобто приблизно на 4% на рік.

 

Якщо вважати нормальним зростання ВВП на 2-3% на рік, то сукупні втрати ВВП через війну вже можна оцінити приблизно в 16%, або майже в 6,5% на рік.

 

Саме це є платою за війну, хоча військові витрати "маскують" ці втрати і від аналітиків, і від інвесторів. Якщо війна триватиме ще, скажімо, 2,5 року, сукупне відставання Ізраїлю від "невійськового тренду" становитиме 33% ВВП, ізраїльтяни недовироблять 200-220 мільярдів доларів послуг та товарів для невійськового споживання – і, значить, хтось їх не отримає і житиме економічно гірше.

 

Інша справа, що, якщо в результаті війни в регіоні настане відносно безпечний час, економічні зв'язки Ізраїлю розширяться, зроблені під час війни заощадження забезпечать капітал для розвитку бізнесів або стимулюють виробництво через споживання – це "недовиробництво" буде компенсовано за 5-10 років "післявоєнним бумом". Такі буми, як правило, виникають у країнах, які вийшли переможцями, не зазнавши істотних втрат на своїй території. Інша справа, що такі буми часто супроводжуються зниженням сукупного ВВП (адже його "військова частина" зникає), зростанням безробіття (тимчасовим), інфляції, зниженням курсу валюти.

 

Знаходяться коментатори, які приймають такий бум за "економічну кризу".