Кінець політичної музики

Беньямін Нетаньягу, як зазначає стратегічний радник Шахар Сегал, опинився в ситуації, де «музика скінчилася». Події 7 жовтня стали точкою неповернення, яка знищила не лише почуття безпеки цілої країни, а й звичний політичний ландшафт. Галасливі телестудії, рейтинги та суперечки у Twitter втратили свою актуальність, поступившись місцем глибокій тиші, що настає після завершення вистави. Трагедія забрала життя дітей, жінок та солдатів, але вона також «вбила» ту політику, яку знали ізраїльтяни протягом десятиліть.

Нова лінія розлому: хто несе тягар

Політична карта Ізраїлю, яка тривалий час будувалася на протистоянні «лівих» та «правих», остаточно розпалася. Шахар Сегал підкреслює, що навіть риторика про поділ Єрусалиму чи мирний процес, що колись була символом ідеологічних розбіжностей, втратила сенс під тиском реальності. Тепер Ізраїль шукає нову лінію розлому. Вона проходить не між правими та лівими, а між тими, хто несе тягар служби, та тими, хто живе поза ним. Це конфлікт між виробниками та окремими секторами. Беньямін Нетаньягу, який роками виступав як «маестро» секторальної політики, майстерно роз’єднуючи суспільство на племена та граючи на їхніх страхах один перед одним, опинився заручником власної стратегії.

Глухий кут для коаліції

Майбутня політична конфігурація виглядає як глухий кут для чинного прем’єра. Ультраортодоксальний сектор (харедим) потребує підтримки, яку в нових умовах надати стає неможливо: збереження звільнень від армії та одночасне збільшення бюджетних виплат суперечать запиту суспільства, що пройшло крізь війну. Резервісти та громадяни, які несуть військову службу, більше не погоджуються на стару модель розподілу ресурсів. Навіть у разі перемоги на виборах, Беньямін Нетаньягу стикається з відсутністю більшості, яка б підтримала продовження політики «старого світу».

Майбутнє єдиної держави

Аналізуючи можливі сценарії, Шахар Сегал розглядає варіанти подальших дій прем’єра: спроба розвернутися до центру, створення «нового Лікуду» або формування абсолютно нової політичної рамки. Існує і варіант, за якого Беньямін Нетаньягу може тимчасово відійти від справ, очікуючи на крах системи, аби повернутися як «єдиний дорослий у кімнаті». Проте головне питання наступних років полягає не в іменах переможців виборів, а в здатності політиків відновити спільну ізраїльську ідею. Ізраїль не може більше залишатися лише набором секторів, що борються за здобич. Держава має стати чимось більшим, ніж просто сумою її частин, і саме цей виклик визначатиме майбутнє країни.