Після двох з половиною років інтенсивних військових дій та заяв про кардинальні зміни на Близькому Сході, Ізраїль стикається з необхідністю тверезої оцінки результатів. За даними аналітичного матеріалу від голови Форуму палестинських досліджень Центру Даяна при Тель-Авівському університеті, незважаючи на значні військові досягнення та удари по ворогах, концепція «абсолютної перемоги», що лунала з 7 жовтня, не була повністю реалізована. Головні супротивники Ізраїлю – Іран, Хезболла та Хамас – хоч і зазнали безпрецедентних ударів, однак не були знищені як домінуючі сили, а ідея «осі опору» збереглася.

 

Ця ситуація створює «новий-старий» Близький Схід, де, попри падіння режиму Асада в Сирії, його наступник не є прихильним до Ізраїлю. Туреччина посилює свій регіональний вплив, кидаючи виклик ізраїльським інтересам. Арабські країни, зокрема Саудівська Аравія, не поспішають нормалізувати відносини з Ізраїлем без прогресу у вирішенні палестинського питання, від якого Ізраїль продовжує ухилятися. Для українців в Ізраїлі розуміння цих регіональних змін є критично важливим, оскільки вони безпосередньо впливають на безпекову ситуацію, економічну стабільність та загальне відчуття впевненості у майбутньому.

 

Аналіз підкреслює, що хоча Ізраїль продемонстрував вражаючі військові можливості та технологічну перевагу, існують і значні обмеження його сили. Зокрема, глибока залежність від Сполучених Штатів (і, як зазначається, від Дональда Трампа) як у підтримці військових операцій, так і у визначенні термінів та умов завершення конфліктів. Обіцянки прем'єр-міністра Нетаньягу про «абсолютні перемоги» та порівняння ворогів з нацистами, яких необхідно знищити, виявилися нереалістичними на тлі втручання США, що призвело до збереження ворожих сил.

 

Ця розбіжність між обіцянками та реальністю викликає колективне розчарування. Воно походить не від військових поразок, адже на всіх фронтах Ізраїль здобув блискучі перемоги, а від глибокого розриву між завищеними очікуваннями, гаслами та ілюзіями, які культивувалися, і фактичним станом справ. Надмірне використання «абсолютних» термінів, таких як «вирішальна перемога» або «знешкодження», які більше підходять для конвенційних війн, не відображає складну природу сучасних конфліктів та ворогів. Це свідчить про хибне сприйняття реальності та недооцінку глибини ідеології противника.

 

Автори матеріалу висловлюють тугу за «старим Ізраїлем», де лідери, подібні до Леві Ешколя після перемоги у Шестиденній війні, могли тверезо оцінювати ситуацію, незважаючи на ейфорію. Критикується поточне керівництво, яке, заявляючи про «виправлення концепції 7 жовтня» та розуміння «арабського менталітету», водночас просуває утопічні ідеї «абсолютних перемог» та віру в можливість викорінення ідеологій економічними методами, як це було з невдалим проєктом GHF у Газі. Відмова від ретельного розслідування минулих невдач призводить до їхнього повторення та завдає подальшої шкоди.

 

Для майбутнього керівництва Ізраїлю рекомендується врахувати кілька ключових уроків: неможливість повного знищення ворогів, необхідність політичної складової для будь-яких стратегічних військових досягнень, важливість тісних зв'язків із найближчими сусідами замість опори лише на віддалених союзників, а також неминучість відвертого діалогу та рішень щодо палестинського питання. Внутрішній діалог в Ізраїлі також потребує переосмислення, оскільки він характеризується поверховістю, політизацією та відмовою від критичного мислення під виглядом патріотизму. Розуміння цих складних істин є життєво важливим для всіх, хто живе в Ізраїлі, включаючи українську громаду, яка прагне стабільності та безпеки.