Відкриття Ормузької протоки дасть Дональду Трампу важливе досягнення — але не достатнє. Щоб заявити, що він виграв суперечку з Бараком Обамою, розпочату у 2018 році виходом із JCPOA, президенту США потрібен один конкретний, відчутний результат: іранський збагачений уран має зникнути з Ірану — бути вивезеним, знищеним або поставленим під надійний міжнародний контроль. Саме так формулює логіку переговорів аналітик Ynet Елдад Шавіт. І саме ця логіка пояснює, чому після місяців дедлайнів, ударів і перемир'їв угода досі не підписана.

Спадщина Обами: що насправді давав JCPOA

Угода 2015 року — JCPOA — зобов'язала Іран ліквідувати 97% запасів збагаченого урану, демонтувати дві третини центрифуг і обмежити збагачення рівнем 3,67% — достатнім для цивільної енергетики, але далеким від зброярських 90%. Незалежні експерти з організації Arms Control Association оцінювали угоду як таку, що відсуває іранську ядерну загрозу щонайменше на 15 років. Коли Трамп вийшов із неї у травні 2018 року, Іран поступово відновив збагачення — і до початку «Дванадцятиденної війни» у червні 2025 року накопичив понад 400 кг урану, збагаченого до 60%. Для зброї потрібно 90%, проте технічна відстань між цими двома рівнями — набагато менша, ніж між 20% і 60%.

Тепер Трамп опинився у пастці власної риторики. Роками він називав JCPOA «катастрофою» і «прямим шляхом до ядерної зброї» — бо та угода мала тимчасові обмеження. Але у травні 2026 року, за даними LB.ua, він уперше погодився, що мораторій на збагачення може бути не довічним. Мережа у відповідь нагадала: саме за тимчасовість обмежень Трамп і критикував Обаму. Коло замкнулося.

«Ядерний пил» як символ, а не лише як загроза

Трамп послідовно використовує термін «ядерний пил» — нетехнічне визначення збагаченого урану, яке він запровадив ще навесні. У Truth Social він написав: матеріал буде «або негайно переданий Сполученим Штатам для знищення, або — що краще — знищений на місці у взаємодії з Ісламською Республікою Іран під наглядом МАГАТЕ». Міністр оборони Піт Хеґсет у Пентагоні додав: «Ми знаємо точно, що вони мають. Вони це теж знають. Вони або передадуть це нам добровільно, або ми зробимо щось інше самі — як у операції «Нічний молот»».

Проблема в тому, що для Ірану передача урану за кордон — це символічна капітуляція. Речник МЗС Ісмаїл Бакаї заявив прямо: доля ядерних матеріалів «не є предметом поточних переговорів», бо «основна увага зосереджена на припиненні війни». Верховний лідер Хомейні заборонив вивіз урану особистим рішенням. За даними Reuters з посиланням на іранське джерело, Тегеран не погоджувався на передачу запасів у жодному з варіантів меморандуму.

Варіант з Китаєм: компроміс чи гра витоків

На тлі глухого кута з'явилася версія про третій шлях. Wall Street Journal повідомляла, що Іран нібито запропонував розбавити частину урану, а решту відправити до Китаю — як до нейтральної третьої країни. Логіка зрозуміла: для Тегерану передача урану Пекіну виглядає менш принизливо, ніж передача Вашингтону. Для Трампа — це все одно фізичне вилучення матеріалу з іранського контролю, що дозволяє заявити перемогу. Однак напівдержавне іранське агентство Таснім цю інформацію спростувало, а іранська сторона офіційно її заперечила. Аналітики на афінському виданні ua.rua.gr зазначають: сам факт появи таких витоків свідчить, що обидві сторони зондують громадську думку, не беручи на себе зобов'язань.

Чому Ормузу недостатньо — і що Трамп хоче сфотографувати

Аналітик Ynet Елдад Шавіт формулює дилему Трампа так: відкриття протоки дасть економічний результат — але не наративний. Щоб виграти суперечку з Обамою в очах американських виборців, потрібна картинка: контейнер з ураном, що вивозиться з Ірану, або відеозапис знищення. Без цього будь-яка угода виглядатиме як повторення JCPOA — той самий тимчасовий контроль, тільки після війни і з більшими жертвами. Інститут Carnegie Endowment попереджає про інший ризик: якщо Іран збереже уран і отримає зняття блокади, у Тегерана з'явиться стимул тихо відновлювати ядерну програму, використовуючи Ормузьку протоку як постійний козир стримування.

За поточним меморандумом на столі у Досі — 60-денне перемир'я, поетапне відкриття Ормузу і переговори щодо ядерної програми у майбутньому. Тобто уран залишається в Ірані. Трамп це знає. Саме тому удари тривають, дедлайни виставляються знову, а Рубіо каже «ще кілька днів» — вже шостий раз поспіль. Про хід переговорів і зміст меморандуму — у матеріалі «Угода США–Іран: що узгоджено і що залишилось відкритим». Про страхи Ізраїлю — окремий матеріал.