Організація Талібан, яка контролює Афганістан, заявила наприкінці минулого тижня, що афганські громадяни, які втекли з країни до Катару, побоюючись помсти за допомогу американським силам, тепер можуть повернутися додому і бути абсолютно спокійними, що їм не загрожує жодна небезпека. Заява Талібану пролунала на тлі занепокоєння долею понад 1100 афганців, які живуть у таборі біженців на американській базі в Катарі, очікуючи на отримання притулку в США. Це сталося після оголошення Вашингтона про відмову їх прийняти та прохання повернутися до Афганістану або переїхати до охопленої конфліктами Конго в Африці.


Нагадаємо, США вторглися в Афганістан наприкінці 2001 року після того, як Талібан, який правив країною з 1996 року, відмовився припинити укривати лідерів «Аль-Каїди», зокрема Усаму бен Ладена, та видати їх Вашингтону як покарання за терористичні атаки 11 вересня. Після повалення режиму Талібану за допомогою союзників по НАТО, США допомогли створити в Афганістані прозахідний уряд. Однак війна проти ісламістського угруповання тривала, забрала життя понад 3500 солдатів НАТО, більшість з яких були американцями, і стала найдовшою війною в американській історії.


У 2020 році президент США Дональд Трамп підписав угоду з Талібаном, згідно з якою американська армія мала поступово вийти з Афганістану, а в країні мав бути сформований спільний уряд прозахідних сил і Талібану. Однак у 2021 році, за часів президентства Джо Байдена, коли іноземні війська вже почали виходити, ісламістська організація раптово розпочала кампанію завоювань по всьому Афганістану, увійшла до столиці Кабула та повернула собі владу через 20 років після повалення. Хаотичні сцени, що надходили тоді з Афганістану, показували, як залишки армії США та їхні західні союзники поспішно евакуюються повітряним шляхом, тоді як тисячі афганців, які співпрацювали з ними проти Талібану протягом років війни, намагалися потрапити на їхні літаки та покинути країну, побоюючись переслідувань і вбивств з боку нового-старого режиму. З того часу багато хто з них утримується в тимчасових таборах по всьому світу, очікуючи на розгляд своїх заяв на притулок.


Багатьох афганських співробітників, яким США допомогли покинути Афганістан, більшість з яких були перекладачами, що допомагали американській армії, та їхніми сім’ями, евакуювали на американську базу в Катарі. Там вони зараз перебувають у своєрідному лімбо в таборі Ас-Сайлія, очікуючи схвалення своїх заяв на в’їзд до Америки. У рамках програми, яку очолював Байден, у США було розміщено понад 190 000 таких біженців. Однак адміністрація Трампа, яка поставила боротьбу з імміграцією своїм пріоритетом, минулого року оголосила про призупинення цієї програми після смертельного інциденту, коли афганський громадянин, розміщений у США, який раніше працював з американською розвідкою і страждав від посттравматичного стресу, застрелив солдата Національної гвардії у Вашингтоні та поранив ще одного військовослужбовця. Після призупинення програми адміністрація Трампа наказала закрити табір переміщених осіб на базі в Катарі та знайти альтернативні рішення для тих, хто там перебуває.


Конго: «Ви зможете почати нове життя»

Минулого тижня організація AfghanEvac, яка допомагає афганцям, що підтримували іноземні сили під час війни, повідомила, що Вашингтон запропонував афганцям, які застрягли в Катарі, вибрати між переїздом до Демократичної Республіки Конго, розірваної війною країни в Африці, або поверненням додому, в обійми Талібану. Цей крок викликав обурення, і голова організації Шон Ван Дайвер, колишній американський військовий, заявив: «Ви не можете відправляти людей, які допомагали вам під час війни, понад 400 з яких діти, з-під американської опіки до країни, яка сама перебуває в розпалі колапсу. Не можна назвати вибір „добровільним“, коли дві опції — це Конго та Талібан, громадянська війна або репресивний режим, який хоче вас убити. Це не вибір. Це примусове переконання».


Конго — бідна країна, яка десятиліттями страждає від війни між урядовими силами та повстанцями, підтримуваними Руандою. Шон Джамшиді, афгансько-американський громадянин, який служив в армії США і, серед іншого, був відряджений до Конго, розповів, що дуже стурбований можливістю відправлення туди його брата з Дохи: «Я сам бачив там ситуацію з безпекою, бачив табори переміщених осіб, стояв у місцях, де ООН рахувала загиблих. Я кажу вам як той, хто був у формі, — Демократична Республіка Конго не є місцем для відправлення наших афганських союзників та їхніх дітей».


Нагіна Халілі, колишня прокурорка в Афганістані, яка втекла під час виведення американських військ у 2021 році, розповіла агентству AP, що вона також чекає на інформацію про статус її батька, брата та мачухи з моменту їхнього прибуття на базу в Досі в січні 2025 року (прим. редактора: ймовірно, помилка у вихідному тексті, має бути 2022 або раніше, оскільки програму призупинили до 2025), за кілька днів до того, як Трамп призупинив програму для біженців часів Байдена. «Вони так напружені та стурбовані можливістю відправлення їх до Конго, і що Конго також небезпечна. Вони не знають, чи це тимчасова зупинка, чи постійне місце, яке їм призначено. Вони бояться».


Представниця Державного департаменту США у відповідь заявила, що переведення афганців, які перебувають у таборі в Катарі, до третьої країни є «позитивним рішенням, яке забезпечить безпеку людям, що там залишилися, щоб вони могли почати нове життя за межами Афганістану, одночасно зберігаючи безпеку американського народу».


Рішення США залишити своїх афганських союзників напризволяще, пропонуючи їм вибір між поверненням під владу Талібану чи переїздом до небезпечної Конго, викликає серйозне занепокоєння щодо надійності міжнародних зобов’язань. Для української громади в Ізраїлі та для відносин між Ізраїлем та Україною цей прецедент є нагадуванням про крихкість геополітичних альянсів та долю тих, хто покладається на підтримку великих держав. Це підкреслює важливість чітких гарантій безпеки та гуманітарного захисту, особливо в умовах триваючої війни в Україні, де питання майбутнього українських біженців та міжнародної підтримки залишаються вкрай актуальними. Подібні події можуть впливати на сприйняття глобальної солідарності та готовності партнерів дотримуватися обіцянок, що є критично важливим для України та її боротьби за суверенітет.