Напередодні Дня пам'яті полеглих солдатів Армії оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) та жертв терору, який відзначається 13 травня 2024 року, Ізраїль знову переживає глибокий колективний біль. Цього року до тисяч родин, що оплакують своїх близьких, приєдналися ті, хто зазнав подвійної втрати внаслідок жорстоких подій 7 жовтня 2023 року та подальших бойових дій. Три такі родини, які втратили по двоє дітей або племінників у цій війні, поділилися своїми історіями зі ЗМІ, демонструючи неймовірну стійкість та спільність у горі.

 

Для українців, які будують своє життя в Ізраїлі, ці розповіді мають особливе значення. Вони підкреслюють не лише постійну загрозу, з якою стикається країна, але й глибокі сімейні цінності та готовність до самопожертви заради захисту. Це нагадування про те, що кожен, хто живе тут, є частиною спільноти, яка розділяє як радість, так і біль, і де взаємна підтримка є невід'ємною частиною повсякденного життя.

 

Родина Перець-Радіа з Аліхіна: 'Завжди хотів бути як ти, Ніві'

 

Сестри Оріт Перець та Еяль Радіа переживають невимовний біль. Син Оріт, старший сержант Омрі Перець, боєць десантних військ, загинув у віці 20 років 7 жовтня 2023 року. Він героїчно захищав громади навколо Сектора Газа, зокрема Ма'он, Ре'їм та Кісуфім, очолюючи свій підрозділ у боях проти терористів ХАМАСу. Лише через 10 місяців, 24 червня 2025 року (зазначена дата в джерелі, ймовірно, 2024 року), син Еяля та племінник Оріт, старший сержант Нів Радіа, 20-річний боєць інженерних військ, загинув у Хаан-Юнісі під час операції в Секторі Газа. На його БМП 'Пума' був кинутий вибуховий пристрій, забравши життя сімох воїнів.

 

Омрі та Нів були двоюрідними братами, жили за 50 метрів один від одного і були нерозлучні. Нів захоплювався Омрі, а після смерті брата він писав ім'я Омрі на стінах у Газі, прагнучи помститися. Цього року Еяль вперше переживає День пам'яті як батько, що втратив сина, тоді як Оріт вже має гіркий досвід. 'Я казала сестрам, що біда не стукає двічі в одні двері', – згадує Оріт, яка досі не може усвідомити втрату Ніва. Вони знаходять розраду у взаємній підтримці, обіцяючи бути сильними заради своїх синів-героїв.

 

Родина Фогель-Навон: 'Наші діти – супергерої'

 

Яель Фогель та Рафі Навон, сестра та брат, також зіткнулися з подвійним горем. Син Рафі, старший сержант Елькана Навон, боєць бригади 'Нахаль', загинув у віці 20 років під час оперативної діяльності в Дженіні. Лише через 40 днів, напередодні Йом Кіпуру, загинув його двоюрідний брат, син Яель, старший сержант Ітай Фогель, 22-річний танкіст, що воював у Секторі Газа. Ітай, як і Елькана, був первістком у своїй родині та найстаршим серед кузенів. Вони вступили до армії в один тиждень і підтримували один одного.

 

Елькана завжди посміхався, допомагав іншим і прагнув досягти висот в армії. Ітай був надзвичайно серйозним, геніальним у навчанні, але водночас дуже товариським. Після загибелі Елькани, Ітай вирішив піти на офіцерські курси, щоб продовжити шлях свого кузена. 'Наші діти – супергерої. Ми пройдемо це разом', – сказав Рафі Яель після звістки про загибель Ітая. Вони знаходять силу в спільному переживанні болю, розуміючи один одного без слів. На День пам'яті родина стикається з важким вибором: відвідати могилу Елькани у Петах-Тікві чи Ітая в Якірі, намагаючись зберегти місце для кожного з них.

 

Родина Азогі-Леві: 'Бабуся Нінет втратила двох онуків'

 

Третя родина, що зазнала подвійної втрати – це Далія Азогі та Давид Леві. Син Давида, сержант Даніель Леві з Кір'ят-Ати, боєць батальйону 931 бригади 'Нахаль', загинув 10 травня 2024 року в районі Зейтун у Секторі Газа, підірвавшись на вибуховому пристрої. Через два з половиною тижні, 29 травня 2024 року, загинув його двоюрідний брат, син Далії, старший сержант Йєдідия Азогі, боєць батальйону 101 десантних військ, у віці 21 року в Джабалії, північна частина Сектора Газа.

 

Даніель та Йєдідия були дуже близькими друзями. Йєдідия встиг побувати на похоронах Даніеля, обійняти родину і повернутися до Гази, де й загинув. Їхня бабуся Нінет з Кір'ят-Моцкіна втратила обох онуків за такий короткий проміжок часу. Батьки розповідають про їхню схожість у характері – скромні, шанобливі, віддані країні. Давид згадує, як розмовляв з Йєдідиєю за два дні до загибелі Даніеля, і вони планували зустрітися в Газі. 'На жаль, вони зустрічаються тепер на небесах', – каже Давид, ледь стримуючи сльози. Ці родини, як і вся країна, готуються вшанувати пам'ять своїх героїв, знаходячи сили у єдності та взаємній підтримці.