О 17:30 двадцять першого жовтня 1967 року радар есмінця «Ейлат» не показував жодної загрози. Корабель ішов патрулем біля Порт-Саїда, на екрані — порожньо. Ракета, що за кілька хвилин вдарить у борт, стартувала не з моря: єгипетський катер випустив її, не виходячи з гавані. Радар «Ейлата» фізично не міг побачити носія. Командир Іцхак Шошан наказав ухилятися, щойно помітили вогняний слід у небі — але паровий есмінець 1944 року побудови не мав шансів проти ракети, що летіла зі швидкістю, близькою до звукової, і несла пів тонни вибухівки. Так почалась нова епоха морської війни — і ціною уроку стали 47 ізраїльських моряків.

Ветеран Арктики під ізраїльським прапором

«Ейлат» народився як HMS Zealous — есмінець класу Z британського Королівського флоту, спущений на воду в лютому 1944 року на верфі Cammell Laird. Корабель пройшов Другу світову: операції в Північному морі, біля норвезького узбережжя, арктичні конвої — ті самі, що везли допомогу до радянських Мурманська й Архангельська.

У липні 1955 року Велика Британія продала есмінець Ізраїлю. Корабель отримав ім'я «Ейлат» — на честь порту на Червоному морі, через який ішли іранські нафтові танкери і який мав для молодої держави стратегічне значення. Вже у 1956 році, під час Суецької кризи, «Ейлат» атакував єгипетські кораблі і брав участь у захопленні єгипетського есмінця «Ібрагім ель-Аваль», який згодом увійшов до ізраїльського флоту під назвою «Хайфа».

До 1967 року «Ейлат» став флагманом ізраїльських ВМС — найбільшим і найозброєнішим кораблем флоту. Чотири 113-міліметрові гармати, п'ять зеніток Bofors, вісім торпедних апаратів, швидкість до 37 вузлів. На папері — грізна сила. На практиці — паровий корабель 23-річного віку, побудований для війни, якої більше не існувало.

Липень 1967: погоня, що підписала вирок

Шестиденна війна в червні 1967 року закінчилась розгромом Єгипту, Сирії та Йорданії. Але на морі рахунок не був закритий. У липні «Ейлат» разом із двома торпедними катерами зіткнувся з двома єгипетськими торпедними катерами біля північного узбережжя Синаю. Почалась погоня. «Ейлат» потопив обидва катери — ніхто з єгипетських моряків не вижив.

Але погоня завела ізраїльські кораблі в єгипетські територіальні води. В Ізраїлі епізод святкували як перемогу. У Каїрі — сприйняли як приниження, що вимагає відповіді. Президент Єгипту Гамаль Абдель Насер після розгрому в Шестиденній війні відчайдушно потребував бодай однієї перемоги — для армії, для вулиці, для власного політичного виживання. Єгипетський флот почав готувати удар. Чекати довелося три місяці.

Контекст робить картину ще гострішою. Після Шестиденної війни ізраїльська армія та авіація отримали левову частку бюджету — вони довели свою ефективність блискавичним розгромом трьох армій. Флот же у тій війні провалив більшість своїх завдань, і його фінансування врізали. Старий есмінець із екіпажем майже у двісті осіб ходив передбачуваними маршрутами вздовж ворожого узбережжя не від хорошого життя — флот просто не мав чим його замінити.

21 жовтня: анатомія атаки

У суботу двадцять першого жовтня 1967 року «Ейлат» ішов звичним патрульним маршрутом біля Порт-Саїда. Ізраїль наполягав: корабель перебував у міжнародних водах. Єгипет стверджував протилежне — есмінець порушив територіальні води. Суперечка про координати не розв'язана досі, і обидві версії живуть у національних історіографіях двох країн.

Єгипетський береговий пост помітив есмінець і доповів командуванню в Порт-Саїді. Наказ потопити корабель, за єгипетськими даними, санкціонували на найвищому рівні. До операції залучили два ракетні катери радянської побудови класу «Комар» — маленькі судна водотоннажністю менш як вісімдесят тонн, кожне з яких несло дві протикорабельні ракети П-15 «Терміт» (за класифікацією НАТО — SS-N-2 Styx).

О 17:30 перший катер випустив дві ракети — не виходячи з гавані. Саме тому радар «Ейлата» не зафіксував загрозу: носій ховався серед портових споруд. Шошан наказав маневрувати і відкрити вогонь по ракеті, що наближалась, — марно. Перша ракета вдарила в середину корпусу трохи вище ватерлінії, знищила машинне відділення і паралізувала корабель: ні ходу, ні електрики, ні зв'язку. Через дві хвилини влучила друга — почалась пожежа біля основи щогли, есмінець накренився на лівий борт.

Екіпаж боровся за живучість майже годину. Радіо не працювало — сигнал лиха передали резервним передавачем. І коли рятувальна операція вже розгорталась, з Порт-Саїда вийшов другий «Комар» і випустив ще дві ракети. Третя влучила в район корми, де зберігався боєзапас, — вибух фактично розламав корабель. Четверта впала у воду поруч — детонація вбивала і калічила моряків, які вже були за бортом. «Ейлат» затонув за дві хвилини.

Зі 199 осіб на борту загинули або зникли безвісти 47, понад 90 дістали поранення. Уцілілих піднімали з води ізраїльські катери й вертольоти вже в темряві.

Через чотири дні після загибелі есмінця, двадцять п'ятого жовтня, ізраїльська артилерія обстріляла нафтопереробні заводи Суеца — у відповідь. Заводи горіли кілька діб, Єгипет втратив значну частину переробних потужностей. Ескалація на Суецькому каналі після «Ейлата» переросла у Війну на виснаження — трирічне протистояння, яке коштувало обом сторонам сотень життів.

Іцхак Шошан: командир, який пережив свій корабель

Командир «Ейлата» Іцхак Шошан вижив — і його подальша доля стала однією з найпромовистіших сюжетних ліній цієї історії. Людина, яка на власні очі бачила, що ракета робить зі старим артилерійським кораблем, була серед тих, хто проєктував флот нового типу. Ще до загибелі «Ейлата» Шошан вивчав доступні проєкти швидкісних катерів і рекомендував німецький клас «Ягуар» верфі Lürssen як основу для майбутніх ізраїльських ракетоносців.

Командувачем ВМС на момент катастрофи був контрадмірал Шломо Арель — той самий, якому за три місяці доведеться керувати й пошуками зниклої субмарини «Дакар». Жовтень 1967-го і січень 1968-го: два удари по флоту поспіль, 116 загиблих моряків за неповних сто днів. Ізраїльський флот, який і до того вважався «молодшим братом» армії та авіації, опинився на дні — у прямому й переносному сенсі.

Те, про що зазвичай мовчать

За хрестоматійною версією — «несподівана атака, що шокувала світ» — ховається кілька менш зручних фактів.

Ізраїль знав про загрозу. Радянські ракети П-15 і катери «Комар» з'явились у єгипетському флоті ще до Шестиденної війни, і ізраїльська розвідка про це знала. Відповіді на цю зброю флот не мав — ні технічної, ні тактичної. Саме тому в червні 1967 року ізраїльські бойові плавці атакували Порт-Саїд: рейд не потопив жодного корабля, але змусив єгипетський флот відвести судна на захід. Загроза була ідентифікована — а флагман продовжував ходити передбачуваним патрульним маршрутом у зоні досяжності ракет.

Перший в історії — і не останній. «Ейлат» став першим бойовим кораблем, потопленим протикорабельною ракетою з катера. Наслідки відчули всі флоти світу: американці терміново переглядали захист кораблів у В'єтнамі, НАТО запустило програми протиракетної оборони, а через п'ятнадцять років, у 1982-му, аргентинська ракета «Екзосет» потопить британський есмінець «Шеффілд» біля Фолклендів — за сценарієм, який вперше відпрацювали на «Ейлаті».

Радянський вимір. Ракети, катери, підготовка єгипетських розрахунків — усе радянське. Західні аналітики саме після «Ейлата» вперше всерйоз оцінили, що невеликий катер за кілька мільйонів доларів може знищити корабель вартістю в десятки разів більшою. Морська війна стала асиметричною — і цей принцип працює досі, від Перської затоки до Чорного моря.

Суперечка про води. Єгипетська історіографія наполягає: «Ейлат» порушив територіальні води, атака була законною самообороною. Ізраїльська позиція: корабель ішов у міжнародних водах, атака — акт агресії після завершення війни. Незалежного арбітражу не було, і питання залишається предметом національних наративів обох країн.

Як трагедія створила найефективніший малий флот світу

Реакція Ізраїлю на загибель «Ейлата» — рідкісний приклад того, як держава перетворює катастрофу на технологічний стрибок. Флот ухвалив рішення, яке тоді виглядало єрессю: відмовитись від великих кораблів узагалі. Жодних есмінців і фрегатів — лише малі швидкісні ракетні катери, маневрені, з мінімальною радарною сигнатурою.

Основою стали катери «Саар», побудовані у французькому Шербурі на базі німецького проєкту «Ягуар» — того самого, який рекомендував Шошан. Коли Франція після 1967 року наклала ембарго на постачання зброї Ізраїлю, п'ять уже оплачених катерів залишились заблокованими в Шербурі — й у грудні 1969 року ізраїльські екіпажі просто вивели їх з порту різдвяної ночі під виглядом норвезької комерційної угоди. Як це було — читайте в матеріалі про Шербурську операцію 1969 року. Загибель «Ейлата» і субмарини «Дакар» за три місяці потому стали частиною найчорнішого підводного року в історії — 1968-го.

Для нових катерів ізраїльська оборонна промисловість створила власну протикорабельну ракету — «Габріель». Її дальність — близько дванадцяти морських миль — була вдвічі меншою за дальність радянського «Терміта». Це означало, що ізраїльські катери мусили заходити в зону ураження противника, щоб самим відкрити вогонь. Компенсацією стали засоби радіоелектронної боротьби: ізраїльтяни навчились збивати радянські ракети з курсу хибними цілями і перешкодами — напрацювання, які тоді не мав жоден флот світу.

Іспит відбувся у Війні Судного дня 1973 року. У битвах біля Латакії та Думьята ізраїльські ракетні катери знищили вісім арабських кораблів — зокрема шість ракетних катерів противника — і не втратили жодного свого. Десятки радянських «Термітів», випущених по ізраїльських катерах, не влучили в ціль: радіоелектронна протидія працювала. Флот, який у 1967-му пережив приниження, у 1973-му став єдиним видом ізраїльських збройних сил, що виграв свою війну з першого дня.

Ця доктрина — малі платформи, власні ракети, електронна перевага — визначає ізраїльський флот і сьогодні: від корветів «Саар-5» (один із яких знову носить ім'я «Ейлат») до «Саар-6», що захищають газові платформи в Середземному морі.

Для українського читача ця історія звучить знайомо. У 2022 році ракети «Нептун» потопили флагман російського Чорноморського флоту — крейсер «Москва». Логіка та сама, що й у 1967-му: відносно дешева протикорабельна ракета проти великого корабля, який вважав себе у безпеці. Морська асиметрія, народжена в катастрофі «Ейлата», за пів століття обійшла повне коло — і тепер працює проти спадкоємців того самого радянського флоту, чиї ракети колись потопили ізраїльський есмінець.

Хронологія

  • 28 лютого 1944 — спуск на воду HMS Zealous на верфі Cammell Laird, Велика Британія
  • 15 липня 1955 — есмінець продано Ізраїлю, нова назва — INS Eilat
  • 1956 — участь у Суецькій кризі, атаки на єгипетські кораблі
  • липень 1967 — «Ейлат» потопив два єгипетські торпедні катери біля Синаю
  • 21 жовтня 1967, 17:30 — перші дві ракети П-15 з катера «Комар» у гавані Порт-Саїда
  • 21 жовтня 1967, ~19:00 — третя і четверта ракети; «Ейлат» затонув, 47 загиблих
  • 25 жовтня 1967 — у відповідь ізраїльська артилерія обстріляла нафтопереробні заводи Суеца
  • грудень 1969 — ізраїльські екіпажі вивели з Шербура п'ять заблокованих ембарго катерів «Саар»
  • 1970 — на озброєння прийнято ракету «Габріель»
  • жовтень 1973 — битви біля Латакії та Думьята: 8 знищених арабських кораблів без власних втрат

Пам'ять і три кораблі з одним ім'ям

Ім'я «Ейлат» не пішло на дно разом з есмінцем. Уже в 1969 році його отримав один із нових ракетних катерів класу «Саар-2» — символічний жест: корабель нового типу, народженого з уроків катастрофи, носив ім'я загиблого. У 1993 році ім'я перейшло до корвета класу «Саар-5» — він служить у складі флоту досі.

Загиблих моряків «Ейлата» вшановують щороку разом з усіма полеглими ізраїльського флоту. Частина тіл так і не була знайдена — кілька десятків членів екіпажу значаться зниклими безвісти, як і моряки «Дакара», що зникне за три місяці після есмінця. Меморіал загиблим морякам стоїть на горі Герцля в Єрусалимі.

А в музеї ВМС у Хайфі поруч із рубкою «Дакара» виставлений ще один експонат тієї епохи — ракетний катер «Саар». Два сусідні експонати розповідають одну історію: про сто днів 1967–1968 років, коли ізраїльський флот втратив 116 моряків — і про те, як із цих втрат виросла нова морська доктрина, яку сьогодні вивчають військові академії світу.

Питання і відповіді

Чому радар «Ейлата» не побачив атаку?

Єгипетські катери стріляли, не виходячи з гавані Порт-Саїда, — їхні силуети зливались із портовими спорудами на екрані радара. Есмінець побачив лише самі ракети, коли ухилятися було вже пізно.

Скільки моряків загинуло на «Ейлаті»?

Зі 199 осіб на борту загинули або зникли безвісти 47, понад 90 дістали поранення. Третя ракета влучила під час рятувальної операції, а четверта вибухнула у воді серед моряків, що вже залишили корабель.

Чим загибель «Ейлата» змінила морську війну?

Це був перший в історії бойовий корабель, потоплений протикорабельною ракетою з катера. Маленька дешева платформа знищила великий корабель з дистанції — морська війна стала асиметричною. Усі флоти світу почали розробку протиракетного захисту, а сценарій повторився у 1982 році з британським «Шеффілдом» біля Фолклендів.

Що таке ракета П-15 «Терміт» (Styx)?

Радянська протикорабельна крилата ракета з бойовою частиною близько пів тонни і дальністю до 25 морських миль. Саме чотири «Терміти», випущені з двох катерів класу «Комар», потопили «Ейлат».

Як Ізраїль відповів на загибель есмінця?

Стратегічно — повною перебудовою флоту: малі ракетні катери «Саар», власна ракета «Габріель», засоби радіоелектронної боротьби. У Війні Судного дня 1973 року цей новий флот знищив вісім арабських кораблів, не втративши жодного — жодна з десятків випущених по ізраїльських катерах радянських ракет не влучила в ціль.