Ніч на двадцять п'яте грудня 1969 року, Шербур. У Ла-Манші лютує шторм у дев'ять балів — вихід, призначений на Святвечір, зірвано. Капітани п'яти катерів сидять навколо радіоприймача разом із командиром операції. О другій ночі BBC передає прогноз погоди: вітер змінюється. «Виходимо», — каже командир. П'ять бойових катерів без розпізнавальних вогнів тихо вислизають із гавані, поки місто святкує Різдво. Кораблі, за які Ізраїль давно заплатив і які Франція відмовилась віддавати, йдуть додому — три тисячі двісті кілометрів через зимове море. Франція помітить зникнення лише наступного дня.

Ембарго де Голля: як головний союзник став противником

Щоб зрозуміти масштаб події, треба згадати: у 1950–1960-х роках Франція була головним постачальником зброї Ізраїлю. Винищувачі «Міраж», танки, спільна Суецька операція 1956 року — французько-ізраїльське партнерство здавалося непорушним. Усе змінилося за лічені дні.

Другого червня 1967 року, напередодні Шестиденної війни, президент Шарль де Голль наклав ембарго на постачання зброї на Близький Схід. Формально — всім сторонам. Фактично — Ізраїлю: арабські країни озброював Радянський Союз, і французьке ембарго їх не стосувалося. Під заборону потрапили вже оплачені «Міражі» — і дванадцять ракетних катерів, які будувала верф у Шербурі.

У грудні 1968 року ізраїльські командос у відповідь на атаку на ізраїльський літак провели рейд на аеропорт Бейрута і знищили тринадцять літаків ліванських авіакомпаній. Жертв не було — але де Голль розлютився. У січні 1969 року ембарго стало тотальним: жодної військової техніки Ізраїлю. П'ять останніх катерів, що добудовувались у Шербурі, опинились під замком. Ізраїль за них уже заплатив. Частина ізраїльських екіпажів уже жила в Шербурі й обслуговувала кораблі.

Чому ці катери були питанням виживання

Для Ізраїлю шербурські катери не були черговою закупівлею — вони були єдиною відповіддю на загрозу, яка щойно коштувала флоту десятків життів. У жовтні 1967 року єгипетські ракети потопили флагман флоту — есмінець «Ейлат»: 47 загиблих, перший в історії корабель, знищений протикорабельною ракетою. За три місяці флот втратив іще 69 моряків — субмарина «Дакар» зникла на переході з Портсмута — і стала першою з чотирьох субмарин, що зникли у 1968 році. Два удари за сто днів. Флот, який і так фінансували за залишковим принципом, залишився зі старими кораблями часів Другої світової проти радянських ракетних катерів Єгипту й Сирії.

Відповіддю мав стати проєкт «Саар» — малий швидкісний ракетоносець. Основою обрали німецький проєкт «Ягуар» верфі Lürssen, який ще до загибелі «Ейлата» рекомендував Іцхак Шошан — майбутній командир приреченого есмінця. Але будувати в Німеччині не вийшло: Ліга арабських держав натиснула на Бонн, і замовлення передали французькій верфі CMN у Шербурі. Із дванадцяти катерів сім встигли піти до Ізраїлю, поки ембарго було частковим. П'ять останніх — найновіших — застрягли.

Ізраїль опинився в абсурдній ситуації: гроші сплачено, кораблі готові, екіпажі поруч — а забрати не можна. Дипломатія не працювала: Париж не збирався поступатися. Тоді за справу взялася людина, чия біографія читається як пригодницький роман.

Операція «Ноа»: фіктивні норвежці та справжні мільйони

Контрадмірал Мордехай Лімон на прізвисько «Мока» приїхав до підмандатної Палестини з Польщі у 1934 році чотирнадцятирічним підлітком. На той час майбутній адмірал не вмів плавати — він навчився вже тут, у морській секції Пальмаху. Ця деталь красномовно характеризує людину: не обставини робили його, а він сам визначав, ким стати. Морська секція Пальмаху, служба на торгових суднах союзників у Другу світову, а після війни — капітан кораблів нелегальної імміграції: Лімон провозив уцілілих у Голокості повз британську блокаду. У двадцять шість років він став наймолодшим командувачем ізраїльського флоту в історії. А в 1969-му очолював місію військових закупівель у Парижі — і знав французьку систему зсередини.

Лімон зрозумів головне: катери не можна викрасти — їх треба легально продати. Якщо вихід із гавані виглядатиме як військова операція, це міжнародний скандал із непередбачуваними наслідками. Якщо як нудна комерційна угода — Франції нічого буде пред'явити.

Схема будувалась так. Відставний ізраїльський морський офіцер і співвласник компанії Maritime Fruit Carriers Мила Бреннер звів Лімона з норвезьким бізнесменом Мартіном Сімом — суднобудівним магнатом, у роки війни учасником норвезького руху опору, що симпатизував Ізраїлю. Сім погодився допомогти. У Панамі зареєстрували компанію Starboat — формально норвезьку фірму нафторозвідки. Starboat заявила, що швидкісні катери ідеально підходять для розвідки нафтових родовищ у Північному морі.

У середині грудня 1969 року в Парижі за один день підписали два контракти: першим Ізраїль скасовував свою покупку катерів, другим Starboat купувала їх у верфі за ту саму ціну. Лімон для переконливості імітував «жорсткі переговори» з власною підставною компанією. Французькі чиновники підписали документи, не придивляючись: продаж цивільній норвезькій фірмі ембарго не порушував. Пізніше з'ясується, що людьми Starboat керували офіцери Моссаду на чолі з Беньяміном Вередом — одним із найвищих керівників служби.

Операцію назвали «Ноа» — на честь доньки капітана Беньяміна Телема, одного з командирів ізраїльського флоту, причетних до проєкту.

Ніч виходу: шторм, Різдво і три тисячі кілометрів

Поки юристи підписували папери, флот готував логістику. У Хайфі суховантаж і автомобільний пором переобладнали на заправники і розставили вздовж маршруту втечі — у Біскайській затоці та Середземному морі. Інші ізраїльські торгові судна зняли з регулярних рейсів і розташували як рятувальні на випадок, якщо малі катери не витримають зимового моря.

Паралельно з юридичною підготовкою йшла логістична. Ізраїльські ВПС забезпечили повітряне прикриття на першій ділянці маршруту. Ізраїльська розвідка стежила за рухом французьких і радянських кораблів у Середземному морі. Весь маршрут три тисячі двісті кілометрів від Шербура до Хайфи ділився на відрізки, кожен з яких мав своє судно підтримки.

За кілька днів до Різдва близько ста ізраїльських моряків малими групами — по двоє-троє — вилетіли до Парижа в цивільному. Різні аеропорти, різні готелі, наказ не говорити на івриті. Потягами вони дістались Шербура, де їх непомітно провели на катери і сховали під палубами. Високих світловолосих «норвежців», які з'явились у порту, місцеві сприймали як співробітників Starboat.

Вихід призначили на Святвечір — розрахунок на мінімальну пильність портових служб. Але в Ла-Манші вирував шторм force 9: для катерів водотоннажністю двісті п'ятдесят тонн вихід у таке море був самогубством. Очікування. О другій ночі двадцять п'ятого грудня BBC повідомила: вітер змінюється. Командир прориву, що слухав радіо з капітанами, сказав: «Виходимо».

П'ять катерів вислизнули з гавані, показуючи лише ходові вогні, і зникли в Ла-Манші. У післяріздвяному заціпенінні Франція не одразу зрозуміла, що кораблів більше немає. Перші повідомлення в пресі з'явились, коли катери вже проходили Гібралтар. Дозаправки проводили у відкритому морі з переобладнаних суден — складна операція навіть у спокійну погоду, а катери йшли крізь зимові шторми, які водночас ховали їх від спостереження.

Тридцять першого грудня 1969 року, під Новий рік, п'ять катерів увійшли в Хайфу. Сотні людей зустрічали їх на берегах, кораблі в порту вмикали сирени, у синагогах читали подячні молитви. Преса всього світу писала про «втікачів із Шербура».

Те, про що зазвичай мовчать

Юридично Франція програла ще до виходу катерів. Угода зі Starboat була оформлена бездоганно: катери на момент виходу з гавані легально належали панамській компанії. Саме тому Париж не зміг ані вимагати повернення кораблів, ані висунути звинувачення. Уся лють вилилась усередину: уряд відсторонив двох генералів — Луї Бонта і Бернара Казеля, відповідальних за експортний контроль і порт, — а Лімона вислали з Франції.

Каламбур президента. Президенту Жоржу Помпіду приписують фразу: «Не люблю чай з лимоном і каву мокко» — гра слів на прізвищі та прізвиську Лімона (Limon / Moka). Достовірність цитати не підтверджена, але вона стала частиною легенди операції.

Норвежець, який ризикнув усім. Мартін Сім — не вигаданий персонаж, а один із найвпливовіших суднобудівників Норвегії, директор концерну Aker. Його участь у схемі могла коштувати йому репутації та бізнесу. Сім пішов на це свідомо: у роки нацистської окупації він воював у норвезькому опорі, і його мотиви щодо Ізраїлю були особистими.

Розрив, що розвернув Ізраїль до Америки. Шербурська історія разом із попередніми конфліктами поховала французько-ізраїльське військове партнерство. Ізраїль переорієнтувався на США: американські літаки замість «Міражів», американська підтримка флоту, нова вісь співпраці, що визначає близькосхідну політику досі. Іронія в тому, що де Голль, прагнучи покарати Ізраїль ембарго, власноруч підштовхнув його в обійми Вашингтона.

Ціна питання. Ізраїль не отримав від Франції компенсації за «Міражі», але за катери гроші формально пройшли через угоду Starboat — тобто Ізраїль фактично заплатив за власні кораблі двічі через підставну структуру, повернувши кошти всередині схеми. Жодна людина в операції не постраждала, жоден постріл не пролунав.

Скандал, який Франція не змогла використати

Коли двадцять шостого грудня французька влада виявила, що п'ять катерів зникли, реакція Парижа була приголомшеною. Помпіду скликав надзвичайне засідання кабінету. Міністр оборони наказав зупинити кораблі — але що означає «зупинити» судна у відкритому морі, що йдуть під прапором третьої країни за легальними документами? Французькі ВМС не мали ані правових, ані практичних підстав для перехоплення.

Світова преса подала історію як комедію: «втікачі з Шербура», «найнахабніший морський побег десятиліття», «французький флот, що проспав Різдво». Британська газета назвала операцію «зухвалою витівкою». Французькі видання писали про «зраду довіри» і «обхід суверенного рішення». Обидві рамки були правдиві — і жодна з них не допомагала Парижу повернути кораблі.

Юридична чистота схеми виявилась абсолютною. Катери оформлені на Starboat — компанію, що не перебувала під санкціями. Французькі чиновники власноруч підписали передачу. Пред'явити звинувачення нікому: Ізраїль юридично до угоди не причетний, Starboat зникла разом із кораблями, Мартін Сім — громадянин нейтральної Норвегії. Помпіду міг лише вислати Лімона — що і зробив — і відсторонити власних генералів за некомпетентність.

Для французько-ізраїльських відносин подія стала точкою неповернення. Партнерство, побудоване у 1950-х роках на спільній антипатії до британської близькосхідної політики і скріплене Суецькою кризою 1956 року, остаточно розпалось. Ізраїль прискорив переорієнтацію на США — процес, що розпочався ще після ембарго на «Міражі». Де Голль, що хотів покарати Ізраїль і вплинути на баланс у регіоні, досяг протилежного: Вашингтон отримав у Тель-Авіві стратегічного партнера, якого мав би мати Париж.

Латакія 1973: рахунок, виставлений через чотири роки

У Хайфі катери негайно озброїли ракетами «Габріель» власної розробки і найсучаснішими на той час засобами радіоелектронної боротьби. Шербурська п'ятірка разом із раніше отриманими катерами склала ударне ядро оновленого флоту — тринадцять ракетоносців замість списаних есмінців і фрегатів.

Іспит відбувся в ніч на сьоме жовтня 1973 року, у перші години Війни Судного дня. Біля сирійської Латакії ізраїльські катери зійшлися із сирійськими ракетоносцями радянської побудови — це була перша в історії морська битва ракета проти ракети. Сирійські «Терміти» мали вдвічі більшу дальність, ізраїльтяни мусили прориватися крізь зону ураження — і радіоелектронні перешкоди збили з курсу всі випущені по них ракети. Рахунок битви: п'ять знищених сирійських кораблів, нуль ізраїльських втрат. За кілька днів біля єгипетського узбережжя історія повторилася. Флот, який у 1967–1968 роках пережив загибель флагмана і втрату субмарини, виграв свою війну всуху.

Один із шербурських катерів — «Мівтах» — сьогодні стоїть у Музеї нелегальної імміграції та ВМС у Хайфі, поруч із піднятою з триклометрової глибини рубкою «Дакара». Два експонати поруч — поразка і відповідь на неї.

Мордехай Лімон після висилки з Франції повернувся до Ізраїлю і пішов у бізнес. Він помер у 2009 році у віці 85 років — некрологи в усьому світі згадували насамперед різдвяну ніч 1969 року. Операція «Ноа» увійшла в підручники як зразок того, що пізніше назвуть «сірою зоною» між дипломатією, розвідкою і комерцією: жодного пострілу, жодної жертви — і п'ять бойових кораблів, що пройшли крізь ембарго наддержави.

Хронологія

  • 2 червня 1967 — де Голль наклав ембарго на постачання зброї на Близький Схід
  • жовтень 1967 — загибель есмінця «Ейлат»: флот без відповіді на ракетну загрозу
  • грудень 1968 — рейд ізраїльських командос на аеропорт Бейрута
  • січень 1969 — ембарго стає тотальним; п'ять катерів заблоковано в Шербурі
  • осінь 1969 — Лімон створює схему Starboat за участі Мартіна Сіма
  • середина грудня 1969 — підписано два контракти: скасування ізраїльської покупки і «продаж» Starboat
  • ніч на 25 грудня 1969 — п'ять катерів виходять із Шербура під час зміни вітру
  • 31 грудня 1969 — катери входять у Хайфу
  • початок 1970 — Францію залишає висланий Мордехай Лімон; відсторонено генералів Бонта і Казеля
  • 7 жовтня 1973 — битва біля Латакії: перша ракетна морська битва в історії, 5:0 на користь Ізраїлю

Питання і відповіді

Це була крадіжка?

Юридично — ні. Катери на момент виходу легально належали панамській компанії Starboat за підписаними французькою стороною контрактами. Саме тому Франція не висунула звинувачень і не вимагала повернення кораблів — претензії звелися до висилки Лімона і відсторонення власних генералів. Французька позиція: схема була свідомим обходом ембарго і порушенням суверенітету. Ізраїльська: повернення оплаченого майна через юридично чисту угоду.

Скільки катерів вивели з Шербура?

П'ять — останні з дванадцяти замовлених. Сім попередніх встигли піти до Ізраїлю раніше, поки ембарго було частковим.

Хто такий Мордехай Лімон?

Контрадмірал, у минулому — капітан кораблів нелегальної єврейської імміграції та наймолодший командувач ізраїльського флоту (у 26 років). У 1969 році очолював місію військових закупівель у Парижі і спланував усю схему Starboat. Після операції висланий із Франції.

Як Франція відреагувала?

Відсторонила генералів Луї Бонта і Бернара Казеля, вислала Лімона, прийняла ізраїльського посла підкреслено холодно. Жодних юридичних кроків проти Ізраїлю не було — угода Starboat не залишила для них підстав. Партнерство двох країн у військовій сфері завершилось, Ізраїль переорієнтувався на США.

Що сталося з катерами потім?

Їх озброїли ракетами «Габріель» і засобами радіоелектронної боротьби. У Війні Судного дня 1973 року вони брали участь у битвах біля Латакії та єгипетського узбережжя — перших ракетних морських битвах в історії, виграних Ізраїлем без жодної втрати. Катер «Мівтах» сьогодні — музейний експонат у Хайфі.