Двадцять сьомого травня 1968 року сім'ї 99 моряків зібрались на пірсі у Норфолку, штат Вірджинія. Американська атомна субмарина USS Scorpion мала повернутись із Середземного моря саме в День пам'яті — і командир Френсіс Слеттері особисто пообіцяв: будемо о першій дні. О першій пірс був порожній. До ранку наступного дня флот офіційно оголосив субмарину зниклою. На борту знаходилось ядерне озброєння. Але «Скорпіон» був уже четвертою субмариною, яку 1968 рік забрав без пояснень — і четвертою країною, яка стояла перед тією самою безвиходдю: сотні людей на дні, причина невідома, правда засекречена.

Рік, якого не очікував жоден флот

Тисяча дев'ятсот шістдесят восьмий увійшов в історію як найгірший мирний рік для підводного флоту з часів Другої світової. За п'ять місяців — з двадцять п'ятого січня по двадцять друге травня — зникли чотири субмарини з чотирьох різних країн. Ізраїльська INS Dakar — 69 осіб. Французька Minerve — 52. Радянська К-129 — 98. Американська USS Scorpion — 99. Разом: 318 моряків. Разом: чотири братські могили на дні трьох океанів.

Це не збіг і не змова — хоча обидві версії живуть досі. Це симптом. Обидві наддержави після Другої світової нарощували підводні флоти у шаленому темпі: ядерна зброя, нові технології, молоді екіпажі. Між конструктивними рішеннями і технічним обслуговуванням — хронічний розрив. Між потребою у безпеці і тиском оперативних завдань — хронічний конфлікт. А засекреченість, що огортала кожну катастрофу, заважала флотам вчитись один у одного і навіть на власних помилках.

Кожна з чотирьох загибелей — окрема трагедія з власною логікою. Але разом вони утворюють портрет епохи.

25 січня, Середземне море: «Дакар»

О 00:02 двадцять п'ятого січня 1968 року ізраїльська субмарина INS Dakar вийшла на зв'язок востаннє. Колишній британський HMS Totem 1944 року побудови ішов першим ізраїльським походом із Портсмута до Хайфи з 69 моряками на борту. Командир Яаков Рааан двічі просив дозволу увійти до Хайфи на день раніше — обидва рази отримував відмову: церемонію зустрічі не можна переносити.

Субмарина зникла між Критом і Кіпром. Аварійний буй знайшли через тринадцять місяців — на пляжі Хан-Юніса в Секторі Гази. Течії занесли його за сотні кілометрів від місця загибелі — і наступні десятиліття пошукові експедиції шукали «Дакар» не там. Знайшли у 1999 році на глибині трьох тисяч метрів — цілий, без слідів ураження, з електродвигуном, вирваним з кріплень і зміщеним до носа: ознаки миттєвого руйнування корпусу під тиском глибини. Причина — невідома. Тіла 69 моряків не підняті досі.

\n\n

27 січня, те саме море: «Мінерв»

Два дні. Те саме Середземне море. Французька субмарина Minerve (S647) класу «Дафне» вийшла на навчальні маневри з Тулона двадцять сьомого січня і не повернулась. На борту — 52 особи. Командир — лейтенант Андре Фов, чотири тисячі годин підводного плавання на субмаринах того самого класу, жодної нештатної ситуації за кар'єру.

Останній сеанс зв'язку: усі системи в нормі. Потім різке погіршення погоди — шість балів. Потім тиша. Сейсмографи зафіксували підводний поштовх у районі патрулювання — можливо, момент загибелі. Пошуки розгорнули негайно: авіаносець «Клемансо», батискаф SP-350 Denise під керуванням Жака-Іва Кусто, американський корабель USNS Mizar. Нічого. Операція тривала до 1969 року — і теж нічого.

Деталь, яка показує масштаб операції пошуку: батискаф Кусто SP-350 Denise, побудований спеціально для глибоководних досліджень, не мав технічних можливостей обстежити дно на глибині понад 300 метрів у темряві. У 1968 році «Мінерв» лежала на 2370 метрах — нижче за межу будь-якого тогочасного пошукового обладнання.

Найпромовистіша деталь цієї трагедії — не загибель, а пошук. П'ятдесят один рік родини екіпажу домагались нового пошуку. Держава відмовляла. Після публікації книги сина командира — Ерве Фова — сім'ї об'єднались, підключили ветеранів флоту і медіа. П'ятого лютого 2019 року міністр оборони Флоранс Парлі оголосила про відновлення пошуку. Американська компанія Ocean Infinity відправила пошуковий корабель Seabed Constructor — ту саму, що за рік до цього знайшла аргентинську субмарину «Сан-Хуан».

П'ять днів. Двадцять першого липня 2019 року «Мінерв» знайшли на глибині 2370 метрів, за 45 кілометрів від Тулона — у трьох фрагментах. На головному уламку червоною фарбою ще читались літери «MINE» і «S» від бортового номера S647. П'ятдесят один рік і п'ять днів. Різниця — лише в технології: комп'ютерне моделювання течій 1968 року і сучасні підводні дрони. Причина загибелі офіційно не встановлена. Уряд оголосив: уламки не підніматимуть.

8 березня, Тихий океан: К-129

Першого березня 1968 року радянський дизельний ракетоносець К-129 класу Golf-II вийшов з бази Петропавловськ-Камчатський на бойове патрулювання. Капітан першого рангу Владімір Кобзар — досвідчений офіцер, якого вже розглядали кандидатом на командування всім Тихоокеанським флотом. На борту: 98 осіб і три балістичні ракети SS-N-5 з ядерними боєголовками мегатонного класу. Ціль патрулювання — акваторія на північ від Гаваїв. Якби почалась ядерна війна, К-129 мав завдати першого удару по тихоокеанському узбережжю США.

Восьмого березня субмарина не вийшла на плановий зв'язок. Радянський Тихоокеанський флот розпочав масштабні пошуки — і шукав не там: К-129 лежала в зовсім іншій точці. Американська підводна акустична мережа SOSUS зафіксувала звук катастрофи і локалізувала місце загибелі — за 2500 кілометрів від Гаваїв, на глибині 4900 метрів. Американці мовчали.

ЦРУ швидко оцінило трофей: три ядерні ракети, криптографічне обладнання, кодові книги. Операцію підйому назвали «Азоріан». Для прикриття залучили мільярдера Говарда Г'юза: під виглядом видобутку марганцевих конкрецій збудували судно Hughes Glomar Explorer — 63 000 тонн, унікальна підйомна система, здатна працювати на п'ятикілометровій глибині. Вартість операції: близько 800 мільйонів доларів у цінах 1970-х. Радянська розвідка стежила за будівництвом судна — і вірила в легенду про марганець.

У серпні 1974 року підйом відбувся — частково. Корпус К-129 розломився під час підйому, і дві третини субмарини впали назад на дно. Підняли носову секцію, дві ядерні торпеди, тіла шести моряків. Їх поховали в морі з військовими почестями — відеозапис ЦРУ розсекретило у 1992 році і передало Росії. Кодові книги і стан ядерних боєголовок — досі засекречено. Причина загибелі К-129 офіційно не встановлена.

22 травня, Атлантика: «Скорпіон»

Американська атомна субмарина USS Scorpion виходила у свій останній похід у лютому 1968 року зі знаком біди. Субмарина не отримала сертифікат програми SubSafe — стандарту безпеки, запровадженого після загибелі USS Thresher у 1963 році. Плановий капітальний ремонт у 1967-му скоротили до аварійного: тиск оперативних завдань холодної війни. Начальник морських операцій адмірал Девід Макдональд особисто санкціонував скорочення ремонту. Результат: незавершена система аварійного продування баластних цистерн, дефектні зварні шви, хронічний витік фреону. Субмарина пішла в Середземне море з обмеженням по глибині у 150 метрів замість штатних.

Один із електриків, Ден Роджерс, відмовився іти в похід — прямо сказав командиру Слеттері: кожен на борту в небезпеці. Роджерс залишився на березі. Решта 99 пішли.

Двадцять другого травня «Скорпіон» не вийшов на зв'язок в Атлантиці. SOSUS зафіксував два звукові імпульси — імовірно, внутрішній вибух і наступне руйнування корпусу при перевищенні глибини занурення. Науковець ВМФ Джон Кревен застосував байєсівську теорію пошуку — той самий математичний метод, що раніше допоміг знайти втрачену водневу бомбу біля берегів Іспанії. Дев'ятого жовтня корабель USNS Mizar знайшов «Скорпіон» за 740 кілометрів на захід від Азорів на глибині 3000 метрів — у 260 ярдах від точки, яку вирахував Кревен. Корпус розламаний: кормова секція знищена, ядерний реактор і гвинт лежать окремо.

Засекречений звіт трибуналу 1968 року розсекретили лише у 1993-му — через 25 років. Найвірогідніша версія: торпеда Mark 37 з дефектом активувалась всередині торпедного відсіку і атакувала власний корабель. Офіційний висновок суду: «Певна причина загибелі не може бути встановлена за наявними доказами».

Те, про що флоти мовчали роками

SOSUS чула все. Американська підводна акустична мережа у 1968 році покривала більшу частину Атлантики і Тихого океану. За даними, розсекреченими пізніше, система зафіксувала аномалії в дні загибелі «Дакара», «Мінерва» і «Скорпіона». Французи дізнались про те, що SOSUS могла допомогти локалізувати «Мінерв», через кілька десятиліть. Дані по «Дакару» частково передали Ізраїлю лише у 1990-х — і саме вони допомогли Nauticos сформувати правильний район пошуку.

Електрик, який відмовився. Ден Роджерс — один із членів екіпажу «Скорпіона» — відмовився іти у похід прямо в день відходу і особисто попередив командира Слеттері: кожен на борту в небезпеці. Роджерс залишився живий. Його застереження зафіксоване у матеріалах слідства — але флот ніколи публічно не коментував цей епізод.

«Скорпіон» міг бути врятований. Програма SubSafe після «Трешера» була розроблена саме для того, щоб таких загибелей більше не було. «Скорпіон» був одним із чотирьох кораблів Атлантичного флоту, які не отримали сертифікат — через скорочення ремонту за рішенням командування. Після «Скорпіона» флот більше не відступав від SubSafe. З 1968 року США не втратили жодної субмарини.

Паралельна загибель «Дакара» і «Мінерва». Два дні. Одне море. Пошуковий батискаф Кусто шукав «Мінерв» — і проходив над районом, де міг лежати «Дакар». Не знайшов нічого: «Дакар» лежав набагато далі на схід, ніж хто-небудь тоді думав. Дві країни шукали у тому самому морі — і не знали одна про одну.

Ядерна зброя на дні. К-129 і «Скорпіон» досі лежать з ядерними боєголовками і реакторами. Радіаційний фон у місцях загибелі підвищений, але, за американськими і радянськими дослідженнями, не критичний. Ніхто серйозно не обговорює підйом: технічно надскладно, фінансово неможливо, а тривожити конструкцію ризикованіше, ніж залишити на дні. Дно океану стало ядерним сховищем без жодного колективного рішення про це.

51 рік проти 31. Ізраїль знайшов «Дакар» через тридцять один рік. Франція — «Мінерв» через п'ятдесят один. Різниця не у волі держав: різниця в технологіях і в тому, де шукати. «Мінерв» знайшли, щойно застосували комп'ютерне моделювання течій 1968 року — методологія, якої просто не існувало раніше. Ocean Infinity зробила за п'ять днів те, чого не змогли зробити за півстоліття.

Що залишив 1968 рік

Чотири загибелі не пов'язані між собою — жодних доказів ланцюжка подій немає. Але разом вони поставили перед підводними флотами питання, яке актуальне досі: що важливіше — оперативна готовність чи безпека екіпажу?

США відповіли однозначно після «Скорпіона»: SubSafe стала непорушним стандартом. СРСР після К-129 — ні: за холодну війну він втратить ще чотири атомні субмарини. У 2000 році «Курськ» загине з 118 людьми на борту — і весь світ побачить, як держава приховує масштаб катастрофи і відмовляється від міжнародної рятувальної допомоги, поки живі ще були живі.

Ізраїльський флот зробив власний висновок — і найрадикальніший. Загибель «Дакара» разом із потопленням есмінця «Ейлат» за три місяці до цього довели: старі великі кораблі з великими екіпажами — надто дорога ставка в асиметричній війні. Відповіддю стали малі ракетні катери, власна зброя і радіоелектронна перевага — катери, яких довелось буквально вивозити з французького Шербура в обхід ембарго. У Війні Судного дня 1973 року цей флот виграв свою війну без жодної втрати.

Для українського читача ця хронологія звучить упізнавано: держави ховають правду про втрати, родини роками б'ються за право знати, а технології зрештою перемагають засекреченість — але часто через п'ятдесят років. Ядерна зброя на дні трьох океанів нагадує: холодна війна не закінчилась у 1991-му — вона просто перейшла в інший агрегатний стан.

Хронологія

  • 25 січня 1968 року — зникнення INS Dakar (Ізраїль), 69 осіб, Середземне море
  • 27 січня 1968 року — зникнення Minerve S647 (Франція), 52 особи, Середземне море
  • 8 березня 1968 року — зникнення К-129 (СРСР), 98 осіб, Тихий океан
  • 22 травня 1968 року — зникнення USS Scorpion (США), 99 осіб, Атлантика
  • жовтень 1968 року — корабель USNS Mizar знаходить «Скорпіон» за 740 км від Азорів
  • серпень 1974 року — операція «Азоріан»: ЦРУ частково підіймає К-129
  • 28 травня 1999 року — Nauticos знаходить «Дакар» на глибині 3000 м
  • 21 липня 2019 року — Ocean Infinity знаходить «Мінерв» на глибині 2370 м

Питання і відповіді

Скільки моряків загинуло на чотирьох субмаринах у 1968 році?

318 осіб: «Дакар» — 69, «Мінерв» — 52, К-129 — 98, «Скорпіон» — 99. Тіла більшості не підняті — субмарини стали братськими могилами на дні трьох океанів.

Чи є зв'язок між чотирма загибелями?

Жодних доказів причинного зв'язку немає. Кожна катастрофа відбулась в окремому океані за різних обставин. Спільне одне: системний тиск холодної війни — скорочені ремонти, ядерна зброя на технічно недосконалих платформах, засекреченість, що заважала вчитись на чужих помилках.

Чому «Мінерв» шукали 51 рік?

Субмарина зникла без сигналу лиха і без аварійного буя на поверхні. До 2019 року не існувало технології, здатної систематично обстежити дно на глибині 2370 м у радіусі десятків кілометрів. Комп'ютерне моделювання течій 1968 року і підводні дрони Ocean Infinity зробили за п'ять днів те, на що у попередніх пошукових операцій пішли десятиліття.

Що ЦРУ підняло з К-129 під час операції «Азоріан»?

Офіційно підтверджено: носова секція субмарини, дві ядерні торпеди, тіла шести моряків — поховані в морі з військовими почестями у 1974 році. За рапортом російської розвідки 1993 року, рівень плутонієвого забруднення на борту «Гломар Експлорер» відповідав двом ядерним боєголовкам. Криптографічне обладнання і кодові книги — ЦРУ не підтвердило і не спростувало.

Чому «Скорпіон» не пройшов програму SubSafe?

Рішення про скорочення ремонту у 1967 році прийняв начальник морських операцій адмірал Девід Макдональд — через тиск оперативних завдань холодної війни. «Скорпіон» був одним із чотирьох кораблів Атлантичного флоту без сертифіката SubSafe. Після його загибелі флот більше жодного разу не відступав від стандарту — і з 1968 року США не втратили жодної субмарини.