Двадцять третього квітня 1982 року з дахів трьох сусідніх будинків у Ямиті солдати ЦАХАЛ за допомогою кранів із металевими клітками знімали барикадників — здебільшого студентів єшив, які присягалися померти, але не зійти з даху. Автобуси з евакуйованими закидали камінням, і робили це не єгиптяни й не палестинці, а такі самі ізраїльтяни, що приїхали підтримати опір власній армії. Вперше в історії держави Ізраїль солдати виселяли євреїв із єврейського поселення за наказом єврейського уряду.

Земля, з якої спершу вигнали бедуїнів

Ще до першого будинку в Ямиті на цій землі жили бедуїни племені Ер-Раміла. 14 січня 1972 року Аріель Шарон, тоді командувач Південного округу ЦАХАЛ, без прямого розпорядження уряду наказав виселити бедуїнів із Рафіахської рівнини — близько 55 квадратних кілометрів на північному сході Синаю. За офіційними військовими даними виселили 4950 людей, шейхи називали цифру 20 тисяч. Наметові поселення знесли за добу, кам'яним будинкам дали додатковий день, після чого зрівняли їх бульдозерами, які рухалися за картою, накресленою самим Шароном. Плодові сади вирубали, колодязі засипали.

Ідею заселення північного Синаю просував Моше Даян, тодішній міністр оборони: місто мало стати буфером між сектором Гази і рештою півострова. У вересні 1973 року, за кілька тижнів до Війни Судного дня, уряд Ізраїлю офіційно затвердив будівництво. Роботи почалися у січні 1975 року — перші п'ятдесят поселенців приїхали туди, де ще не було ні доріг, ні електрики, ні водогону.

Місто на двісті тисяч, яке так і не збулося

Плани були грандіозними: морський порт, університет, готель, навіть канал до Мертвого моря. Заклали наріжний камінь єшиви. Забудовники обіцяли третій за значенням порт Ізраїлю. Реальність виявилася скромнішою — до 1978 року в Ямиті оселилося приблизно 600 родин, серед них група з сорока американських родин із Цинциннаті, яких свого часу активно запрошував уряд. На піку населення міста сягало 2500–3000 мешканців — замість запланованих 200 тисяч. Більшість були людьми світськими, яких приваблювали дешеве житло і Середземне море за півкілометра від дому.

Усе змінилося 1979 року, коли Ізраїль і Єгипет підписали мирний договір за підсумками Кемп-Девідських перемовин. Умова була однозначна: Ізраїль повертає Єгипту весь Синайський півострів, включно з Ямитом. Наступні три з половиною роки уряд ухвалював рішення про долю поселенців без чіткого плану — компенсаційна політика мінялася, різні міністерства діяли неузгоджено, і саме ця затяжна невизначеність зробила остаточну евакуацію болючішою, ніж могла бути. Для більшості мешканців це зрештою означало компенсацію і переїзд: 135 родин заснували два нових поселення на півночі Негеву, 43 родини з аграрних господарств перебралися в район Бсор, ще 54 розселилися по невеликих громадах самостійно. Понад сто родин переїхали в міста і назавжди відмовилися від сільського господарства як способу життя.

Ті, хто відмовився піти

Тих, хто не хотів виїжджати, підтримали активісти руху «Гуш Емунім» — тисячі людей з'їхалися до Ямита протестувати проти виведення військ. Найбільш непримиренними виявилися послідовники рабина Меїра Кахане, засновника партії Ках: вони присягалися швидше померти, ніж підкоритися наказу. Лише після особистого втручання самого Кахане, який приїхав умовляти своїх прихильників, ті погодилися залишити місто.

Серед барикадників був і майбутній міністр Цахі Ханегбі — тоді ще студент і один з лідерів опору поверненню Синаю Єгипту, який із друзями замкнувся на монументі поблизу міста. Командував самою евакуацією Аріель Шарон — той самий генерал, який дев'ять років до того наказав звільнити цю землю від бедуїнів, а тепер, уже як міністр оборони в уряді Менахема Бегіна, керував виселенням євреїв, які на ній оселилися.

Те, про що зазвичай мовчать

Урядовий дедлайн для добровільного виїзду минув 31 березня 1982 року. Але армія свідомо не чіпала укріплені будинки, поки з міста не виїхали родини, що хотіли піти мирно. Одна з мешканок, пані Базак, у чиєму домі ночували десятки прибулих активістів, розповідала журналістам про людину серед барикадників, здатну відкрити замок за 40 секунд — натякаючи на готовність повертатися в уже евакуйовані будинки.

18 квітня солдати штурмували укріплений бункер, де прихильники опору ховалися і молилися, перш ніж їх звідти вивели. 22–23 квітня настала головна фаза: з дахів трьох суміжних будинків зняли близько 200 людей, переважно студентів єшив. Тих, хто чинив опір, спускали кранами в металевих клітках, меблі та майно вивозили солдати, приватні автівки барикадників евакуювали на штрафмайданчик. Уряд обмежив висвітлення подій шістнадцятьма акредитованими журналістами і відхилив позов Асоціації закордонної преси — аргументував це тим, що присутність сотень репортерів і телекамер лише підбадьорить радикалів.

Загалом із усього Синаю за умовами договору з Єгиптом довелося виселити понад 7 тисяч ізраїльтян — Ямит був найбільшим, але не єдиним поселенням. Компенсаційні виплати породили окремий конфлікт: розміри допомоги різнилися залежно від типу господарства, а самі поселенці сварилися між собою через справедливість розподілу коштів — частина ізраїльської громадськості вважала виплати надто щедрими.

Наслідки, які відчутні й сьогодні

25 квітня 1982 року Ямита більше не існувало: бульдозери зрівняли з землею те, що залишилося від будинків, аби Єгипет не міг використати інфраструктуру. Єгипет так і не відбудував Хевель-Ямит — сільськогосподарські угіддя занепали, руїни заносить пісок, а доступ до колишнього міста ускладнений позицією єгипетської влади. У 2005 році тодішній ізраїльський політик Цахі Ханегбі, один з колишніх барикадників, відвідав руїни міста, яке двадцять три роки тому захищав.

Ямит став першим випадком в історії держави, коли Ізраїль віддавав уже здобуту територію, і саме тому — прецедентом, на який згодом посилалися і прихильники, і противники будь-якого виведення поселень. У 2005 році за схожим сценарієм — цього разу без летальних жертв, але з не менш болючими сценами на камерах — Ізраїль евакуював поселення сектору Гази під час розмежування («Гуш-Катіф»). Для частини ізраїльського суспільства Ямит і донині лишається символом ціни, яку довелося заплатити за мир з Єгиптом, а для інших — доказом того, що уряд здатний виконати навіть найважчі політичні зобов'язання.

Скільки людей жило в Ямиті на момент евакуації?

Близько 2500–3000 мешканців — при тому, що первісний план передбачав місто на 200 тисяч осіб.

Хто наказав виселити бедуїнів із цієї території до заснування Ямита?

У січні 1972 року це зробив Аріель Шарон, тоді командувач Південного округу ЦАХАЛ, без прямого розпорядження уряду.

Чому Ізраїль погодився евакуювати Ямит?

Це була умова мирного договору з Єгиптом 1979 року за підсумками Кемп-Девідських перемовин — Ізраїль повертав увесь Синайський півострів.

Скільки людей евакуювали з усього Синаю, а не лише з Ямита?

Понад 7 тисяч ізраїльтян з усіх поселень Синаю, включно з Ямитом.

Хто керував примусовою евакуацією?

Аріель Шарон, на той момент міністр оборони в уряді Менахема Бегіна — той самий генерал, який дев'ять років раніше наказав звільнити цю землю від бедуїнів.

Що зараз на місці Ямита?

Руїни, які заносить пісок: Єгипет так і не відбудував цю територію, а доступ туди ускладнений позицією єгипетської влади.