Сполучені Штати Америки утримуються від прямої та широкомасштабної конфронтації з так званим "москітним флотом" Ірану, що складається з численних швидкісних катерів Корпусу вартових Ісламської революції (КВІР). Це стратегічне рішення, як повідомляють джерела у безпекових колах, продиктоване комплексом ризиків, пов'язаних із можливим виснаженням військових ресурсів, зниженням бойової готовності до ширшого регіонального конфлікту та перспективою втягування у тривалу асиметричну війну в Перській затоці.

Протягом десятиліть, перебуваючи під міжнародними санкціями, Іран розробляв "доктрину асиметричної війни" на морі. Ця стратегія, яку Тегеран активно намагався впровадити й серед своїх проксі-сил, таких як Хезболла, Хуті та Хамас, базується на використанні великої кількості малих, швидкісних суден, оснащених ракетами, кулеметами, безпілотниками та засобами виявлення. В американській армії їх недарма прозвали "москітами". Після того, як США за допомогою ізраїльської розвідки знищили більшість ракетних кораблів Ірану, Тегеран зміг залякувати судноплавство в Ормузькій протоці та створити баланс стримування проти західних суден, особливо нафтових танкерів, саме за допомогою цих швидкісних катерів.

Згідно з іранською доктриною, ці швидкісні судна здатні підтримувати високий рівень маскування як на березі, так і в морі. Їхня маневреність у поєднанні з масовістю ускладнює протидію атакованій цілі або тим, хто намагається її зупинити. Прикладом такої тактики є морська атака підрозділу Нухба Хамасу на узбережжя Ізраїлю 7 жовтня, коли бойовики намагалися висадитися на ізраїльські береги за допомогою семи швидкісних гумових човнів. Чотири з них були перехоплені ВМС Ізраїлю, три дісталися до берега.

Незважаючи на очевидну технологічну та чисельну перевагу американської армії в регіоні, питання протидії таким "роям" викликає багато запитань серед експертів з морської безпеки. Ці питання активно обговорювалися між ЦАХАЛом та армією США.

Експерти, опитані виданням Walla, зазначають, що з оперативної точки зору ці швидкісні судна можна виявляти та знищувати за допомогою бойових вертольотів, ударних БПЛА та інших високоточних засобів без необхідності широкомасштабних військових операцій. За їхніми словами, цілеспрямоване "полювання" на ці катери могло б усунути загрозу, що нависає над основними морськими шляхами, залишивши Ірану переважно загрозу морських мін.

Проте на практиці США вирішили зосередитися на більш усталеному та великому іранському флоті, який, за словами президента США Дональда Трампа, як повідомляє Reuters від 13 квітня 2026 року, "лежить на дні моря". За оцінками безпекових джерел, уникнення рішучих дій проти "роїв" пояснюється побоюванням щодо відволікання оперативної уваги. Передбачається, що початок операції зі знищення швидкісних катерів відверне розвідувальні та оперативні ресурси США від підготовки до відновлення повномасштабної кампанії в регіоні, яка може спалахнути будь-якої миті. Вашингтон, схоже, віддає перевагу збереженню високого рівня готовності до великої війни, аніж втягуванню у війну на виснаження проти сотень дрібних цілей.

Крім того, експерти вказують на побоювання американців щодо засідок, можливого ураження цивільних суден (оскільки швидкісні катери дуже схожі на цивільні судна) та ризику підриву "картини перемоги". Якщо після операції залишиться, наприклад, близько ста таких суден, президент США вже не зможе стверджувати, що знищив весь іранський флот.

Аналітичний погляд: Вплив на регіональну безпеку та уроки для України

Рішення США уникати прямої конфронтації з "москітним флотом" Ірану має значні наслідки для регіональної безпеки та може слугувати важливим уроком для України. По-перше, стратегія Ірану, що базується на асиметричній війні та використанні численних малих, дешевих, але ефективних засобів, демонструє виклик для традиційних військових доктрин. Це особливо актуально для України, яка також зіткнулася з подібними тактиками на морі, використовуючи морські дрони для протидії значно більшому російському флоту.

По-друге, акцент США на збереженні готовності до ширшого конфлікту, аніж на втягуванні у виснажливу "війну москітів", підкреслює пріоритет стратегічного стримування. Це може свідчити про бажання Вашингтона уникнути розпорошення ресурсів, що є важливим сигналом для всіх партнерів США, включаючи Ізраїль та Україну. Регіональна нестабільність, спричинена іранською доктриною, опосередковано впливає на українську громаду в Ізраїлі, створюючи додаткову напругу та невизначеність у повсякденному житті, хоча прямих загроз немає.

Нарешті, співпраця розвідок США та Ізраїлю, згадана у контексті знищення іранських ракетних кораблів, підкреслює важливість обміну інформацією та спільних зусиль у протидії спільним загрозам. Для України це є нагадуванням про цінність міжнародного партнерства та обміну досвідом у боротьбі з агресором, який також використовує асиметричні засоби, часто за підтримки того ж Ірану. Уроки з протидії "москітному флоту" Ірану та морським атакам Хамасу можуть бути інтегровані в українську оборонну стратегію, особливо у контексті захисту морських кордонів та критичної інфраструктури.